Фотоколаж: 24 канал
Олег Климчук: Україна є підписантом Женевської конвенції 1949 року. Де йдеться: якщо солдат похований на території країни, куди він прийшов як загарбник, вона зобов’язана стежити за його могилою. Але для цього потрібно мати двосторонню угоду. Росія таку угоду з Німеччиною має. Тому в Німеччині радянські поховання доглядають. Чи має Україна угоду про повернення російських військових?
Володимир В’ятрович: Між Україною і РФ нема угоди про догляд за могилами полеглих воїнів. У контексті теперішньої війни навряд чи можливе її підписання. Ми є свідками теперішніх злочинів Росії. У тому числі й злочинів, які пов’язані з місцями поховання загиблих сучасних захисників України. Тому я дуже сумніваюся, що це питання можна зараз розв’язати. І про поховання часів Другої світової також.
Радянська влада завжди недбало ставилася до питання поховань, пам’ятників тощо. Неодноразово стикалися з тим, що в братських могилах кількість похованих не відповідала інформації, яку виносили на пам’ятники.
Олег Климчук: Не так давно знову заговорили про могилу Миколи Ватутіна. Що буде з його прахом?
Володимир В’ятрович: Наскільки я знаю, родичі у нього є. Вони живуть у РФ. Може, треба говорити про те, щоб віддати їм його останки. Якщо ні, то варто перепоховати. Його могила в центрі Києва зараз виглядає дуже недоречно. Особливо вже без пам’ятника. Очевидно, що про це говоритимуть після закінчення війни.
Олег Климчук: У Києво-Печерській лаврі є могила прем’єр-міністра Російської імперії Петра Столипіна. Він переслідував українську мову та культуру. Чи були зацікавлені з Московії, аби забрати його прах?
Володимир В’ятрович: Не чув, щоб цікавилися. Однак для початку треба розв’язати питання власне Києво-Печерської лаври. Врешті має відбутися її реукраїнізація. Після цього можна порушувати питання таких поховань. Поки там є філія РПЦ, очевидно, що це питання залишиться невирішеним.
Петро Столипін — зовсім не герой української історії. Він — антигерой, який багато робив для придушення українського національного руху. Навряд чи він заслуговує бути похованим в одній з українських святинь.
Слухайте також: В Україні дедалі негативніше ставляться до СРСР, причому у всіх регіонах — аналітик
Олег Климчук: Чи має Україна дбати про поховання солдатів радянської армії?
Володимир В’ятрович: По-перше, варто не забувати про українців, які боролися в лавах Червоної армії проти нацизму. Це теж наш важливий внесок в історію. Ми маємо пам’ятати чим була Червона армія. Інструментом утвердження комуністичного тоталітарного режиму, з одного боку. З іншого — там було чимало українців, які боролися проти нацизму.
По-друге, якщо говорити про Лук’янівське військове кладовище, де поховано багато офіцерів і генералів радянської армії, які загинули при визволенні Києва, то це заповідник. Держава чи місто бере на себе зобов’язання зберігати всі ті поховання, як є на його території.
Думаю, нам зараз важливіше завершувати більш актуальні проєкти. Наприклад, створення Національного меморіального військового кладовища. Про це вже ухвалено відповідний закон. Саме на цьому зараз треба зосереджуватися. Це буде український Арлінгтон (Arlington National Cemetery) — велике національне кладовище. Остання версія щодо місця — Биківня (місцевість Києва, розташована на його північно-східній околиці у Деснянському районі, — ред.).
Володимир В’ятрович: Створення музею Голодомору — це приклад приватно-державного партнерства. Цей проєкт триває з 2008 року. Я втішений, що при різних президентах він розвивався. Тільки при Януковичі його зупинили. Вважаю цей проєкт важливим. Особливо в контексті теперішньої війни. Нам надзвичайно важливо показувати світові характер та особливості цієї війни.
Кажуть, що нібито гроші, які ідуть на цей музей, могли бути використані на ЗСУ. Це зовсім не так. Ці кошти не можуть бути використані на наші Сили оборони, бо вони передбачені на культуру. Загалом вважаю неправильним говорити, що галузь культури має стати додатковим донором для того, щоб збільшувати витрати на оборону. Я за те, щоб, звісно, максимально витрачалося на ЗСУ, але культура — це теж оборона. Ідейна. Зважаючи на те, що ця війна — це війна за ідентичність, то культура — дуже важлива. Спиняти культурні проєкти нерозумно. Але звісно це не про серіали про Поворознюка.
Читайте також: З добудовою Музею Голодомору можна було б почекати — керівник Інституту інформбезпеки
Володимир В’ятрович: Усі потрібні законодавчі рамки для розвитку української культури ухвалені. Звісно, додаткові деталі потрібні. Але загальні рамки вже створені. Єдине, чого бракує, — ресурсів.
Не вистачає уваги та поваги до створених раніше інституцій культури: Український інститут національної пам’яті, Український інститут книги тощо. На жаль, через недбалу кадрову політику вони поступово скорочують свою діяльність. Найяскравішим прикладом такої недбалої політики є Держкіно.
Як писало ГР, меморіалізація потрібна, але без глорифікації режимів, які відправили цих бійців на смерть, вважає Олександр Алфьоров, історик, військовослужбовець.
Такі поховання мають доглядати, як і інші. Цим ми проявляємо свою людяність, європейськість. Цим ми відрізняємося від Росії, додав Олександр Алфьоров.
За його словами, радянська влада — це щось фаталістичне, а маскулінність в заграванні з тоталітарною системою створювала пантеони загиблих солдатів. Найбільша у пам’яті історика така знахідка датується 2009 роком. На Київщині в одному з меморіалів, де було вказано, що поховано близько 100 осіб, знайшли зовсім іншу кількість полеглих — в 4 рази більше. Що засвідчує хаотичність у ставленні до особового складу та людей загалом.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS