Перегляд АСМР має гіпнотичний ефект — психотерапевт

Відео, які гіпнотизують

Анастасія Багаліка: Чому деяких людей заспокоюють відео, на яких реставрують старі меблі, миють килими чи давлять прищі?

Андрій Лазецький: Такі прості відео чи аудіо мають властивість переводити нас в певний контекст, який відділяє від реальності чи навʼязливих думок. Людина, наче в театрі, переймається ситуацією, стає учасником. Цей контекст не є чимось загрозливим чи небезпечним, навпаки – він або нейтральний, або приємний. Тому відео викликає заспокоєння, радість, натхнення, позитивні відчуття.

Анастасія Багаліка: А чому це викликає ефект позитивних відчуттів? Чому ми відчуваємо позитивні відчуття від того, як хтось має килим?

Андрій Лазецький: Будь-який звук чи картинка викликають у нас певні асоціації. Тобто, це може асоціативно нагадувати якийсь спогад з дитинства. Наприклад, коли ви в дитинстві з батьками мили килими й весело проводили час. Споглядання таких відеосюжетів чи аудіосюжетів має гіпнотичний ефект — вводить у своєрідний транс. Ритуали чи обряди завжди супроводжувалися однотипними, монотонними звуками та рухами, які вводили людину в специфічний стан свідомості й світосприйняття. Таким же механізмом можна пояснити АСМР-відео.

Читайте також: Стресостійкість замість пунктуальності: які soft skills кандидатів на вакансії пріоритетні під час війни

Про контроль

Анастасія Багаліка: Деякі люди знімають відео, як вони розкладають продукти в спеціальні місткості, вакуумують їх. У холодильнику замість каструльок та пакетів стоять продукти на своїх місцях з підписами. Мені подобається дивитись такий контент. Я намагаюсь собі пояснити чому. Можливо, це якесь відчуття сатисфакції від того, що був якийсь безлад, а став порядок. І це якимось чином діє на власну психіку.

https://www.youtube.com/watch?v=aBpEopjF7rc&source_ve_path=OTY3MTQ&feature=emb_imp_woyt

Андрій Лазецький: Це викликає в нас певні асоціації. Ми сприймаємо речі, як своєрідні символи. Тобто, ідеальне розкладання їжі в холодильник є символом контролю. Особливо нам цього дуже не вистачає під час війни. Такі маленькі речі дають нам відчуття контролю. Людина може переживати однакові емоції як діяч, так і спостерігач, якщо вона асоціює себе з героєм. На цьому побудовано все мистецтво.

Я думаю, ви помічали, як музика може впливати на емоційний стан. Коли я розлючений, то включаю рок. Якщо мені хочеться спокійного стану, то слухаю тибетські мантри. Тобто, наш внутрішній ритм резонує з якимось зовнішнім об’єктом, подією, явищем, які передають своєрідні емоційні стани. Тому навіть просто подивитися, як розкладають продукти в холодильник, може бути гарною практикою заспокоєння. Але все залежить від самої людини.

Читайте також: «Ой, божечки, яке жахіття, ну як ви там?»: психотерапевт розповів, як спілкуватись у ситуації гострого стресу

Про нормальність

Анастасія Багаліка: Я задумалась над тим, що такі відео мене заспокоюють, бо різко контрастують з нашим щоденним життям. Це якесь таке звичайне, нормальне життя. Цієї нормальності нам теж, мабуть, зараз дуже не вистачає.

Андрій Лазецький: Погоджуюсь. Можу додати, що читання книги, похід в театр, перегляд кінофільму переносять нас в інший світ та реальність. Там ми себе відчуваємо якось більш безпечно, контрольовано, задоволено. Тому такі способи можуть бути для нашого заспокоювання. Тут головне не поринути повністю в цей світ і закритись.

Анастасія Багаліка: Чи є якась межа, коли це здорова реакція на стрес? Чи не намагаємось ми повністю втекти від реального життя?

Андрій Лазецький: Це може шкодити, коли ми лише таким способом задовольняємо всі або більшу частину наших потреб. Або ж задоволення в потребі, наприклад в контролі, шкодить задоволенню інших потреб. Людина дивиться відео про складання їжі, а сама не їсть, не працює чи не гуляє. Тобто, відео стає певним центром життя. Це викликає залежність, бо інших способів задоволення немає. Коли всі ці відео у людини заберуть, наприклад під час відключення світла, то вона відчуватиме сильну тривожність. Без альтернативного варіанту буде неприємний стан.

Такі відео можуть шкодити, якщо дивитись їх всю ніч чи занадто довго відволікати увагу на такий контент під час робочого дня чи після нього. Якщо людина не відчуває внутрішніх конфліктів, має час на хобі та для родини, тоді в цьому поганого нічого немає. Не існує якогось золотого правила, скільки можна споживати цей контент і коли.

Як позбутись цієї звички?

Андрій Лазецький: Потрібно зрозуміти, що ця звичка дає позитивного і знайти альтернативний спосіб задоволення потреб. Можна взяти до прикладу відчуття контролю. Варто пошукати активності, які викличуть таку ж емоцію, але будуть більш корисними для здоровʼя. Щонайменше, можна поприбирати в себе в кімнаті. Або реально уявити себе героєм такого відео – піти закупити продукти, помити їх і поскладати в холодильник. Замість того, щоб дивитися, треба стати таким блогером для себе.

Варто зрозуміти, які є перешкоди, щоб відмовитись від такої звички. Найчастіше людина свій вільний час виділяє на це перед сном, що є шкідливим. Тоді завдання стоїть, як переорганізувати робочий день, щоб вільний час зʼявився раніше, і вже перед сном не виникне цієї проблеми. Для формування нової звички потрібна позитивна асоціація. Також треба позбутись умов, при яких хочеться скористатися старою звичкою. Наприклад, якщо вашу увагу відволікає телефон, то його не треба ставити біля ліжка. Краще його перенести на ніч в іншу кімнату.

Читайте також: «Фабрика з сексуалізації жінок»: що відомо про стартап із «роздягання» жінок на фотографіях

Директорка Фонду Олени Пінчук, волонтерка Help Ukraine Center Ольга Руднєва в ефірі Громадського радіо розповідала про те, що жінки, які виїхали з України через війну відчувають провину, але мусять захищати своїх дітей від небезпеки.

Лідерка депутатської групи «Рівні можливості» в Рівненській міській раді Олена Хотенко розповіла про новий проєкт, який скерований на те, щоб не втрачалися зв’язки між жінками в Україні й тими, які змушені були виїхати за кордон. Організація надає первинну психологічну та юридичну допомогу, сприяє у випадках, коли люди не можуть отримати соціальні виплати, в інших випадках, пов’язаних з соціальними проблемами.

Кандидатка психологічних наук, соціальна психологиня Світлана Чуніхіна зауважила, що на війні є простір не лише для негативних переживань, таких як трагедія, горе, лють, страх, тривога, невизначеність, сором, провина. Але війна — це також надія, любов, захоплення (героїзмом, наприклад). Це, врешті-решт, радість і перемога.

Раніше в ефірі ГР говорили про те, як пережити втрату близької людини, за що триматися, як допомогти тим, хто проходить цей шлях. Радив психотерапевт Антон Семенов.

Аби дитина мала змогу пережити те, що відбувається навколо неї сьогодні, їй треба вивільняти емоції та говорити про них, розповідала Олена Холоденко про проєкт «Почуймо дитину».

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі