Фото: armyinform.com.ua
Гостя — гендерна координаторка кампанії проти сексизму в медіа і політиці «Повага».
Анастасія Багаліка: Після початку повномасштабного вторгнення наше життя сильно змінилось. Але деякі речі, звички, уявлення про те, як все працює, — залишаються сталими. Зокрема й наші уявлення щодо того, хто які рішення ухвалює, хто за що відповідальний тощо.
Ні для кого не секрет, що понад мільйон людей, чоловіків і жінок, пішли захищати Україну у лавах Сил безпеки та оборони, але більший відсоток — це чоловіки. Жінки ж лишилися вдома. Є, наприклад, бюджетні сфери, де дуже багато чоловіків пішли на фронт, а жінки підхопили їхні обов’язки. Є небюджетні сфери, де відбулося те саме. Ми вже до цього звикли, але можемо не усвідомлювати, наскільки це навантаження змінює ситуацію, баланс сил. Тому важливо говорити про те, що жінки на рівні регіонів зараз теж беруть участь у процесі планування бюджетів, відновлення життєдіяльності громад. Адже коли ми почнемо повертатися на звичні рейки, то все це забудеться.
Читайте також: Дівчата та жінки з інвалідністю — це одна з рушійних сил, яка буде відбудовувати Україну — Оксана Солонська
Євгенія Гончарук: Ми почали говорити про те, з якими додатковими викликами стикнулися жінки через повномасштабне вторгнення. Тому що ніхто не забрав у жінок всі ті зобов’язання, які є у неї як у мами, дружини тощо. Ми маємо не забувати, що для багатьох чоловіків, які пішли на фронт, жінки стали тилом. А також робота, яку довелося на себе взяти. Я вже мовчу про волонтерство, яким займаються жінки завдяки можливості виїзду за кордон тощо. Наскільки ці виклики для жінок зросли?
Анастасія Багаліка: Є велика кількість міст, містечок, ОТГ, прифронтових (і не дуже) територій, де немає доступу до освіти.
Наприклад, є місто Кременчук, де садочки не працюють від початку повномасштабного вторгнення. На ресурсі «Жінки – це 50% успіху України» давно, ще до вторгнення, ми розказували історію місцевої депутатки Лариси Гориславець. Зараз висвітлюємо, як триває її діалог з місцевою владою щодо садочків. Адже куди мають дівати дитину родини, які мають працювати? Якщо чоловік немобілізований, то або тато залишається вдома з дитиною, або мама. Можливо, бабусі, або у когось — няні. Але таких родин не більшість.
Тож якщо вибір стоїть між чоловіком та жінкою, то логічно залишатися дома тому, у кого менший дохід. А у кого, як правило, менший дохід? У жінок. Власне, це і є відповідь на запитання про виклики.
Читайте також: Два століття, одна війна та один ворог: в Україні виходить книга про жінок в авангарді історії
Анастасія Багаліка: Коли я думаю про процес відновлення, який нам світить попереду, то зважаю на дві складові. По-перше, це доступ до посад для жінок. По-друге, це доступ до самого процесу в принципі. Адже якщо ми говоримо про інфраструктуру (садочки, школи), то у жінки, яка має сім’ю, банально мають бути вільні руки й вільний час, щоб займатися цим. І це не просто забаганка, це не зростання чи розвиток у вільний час. Це долученість до відновлення держави. Це така сама відповідальність, яка лежатиме на чоловіках. Але треба зважати, що певна кількість чоловіків повернеться з війни в тому стані, коли їх самих треба буде відновлювати. А потім вже долучати до тих процесів, які відбуватимуться в країні.
Врешті, чи думаємо ми наперед про цю інфраструктуру садочків, шкіл, дитячих кімнат, режимів роботи тощо? Все це має давати змогу жінкам брати участь в подібних процесах. Тому що у нас є ще певна кількість жінок, яка поїхала за кордон. А як їм повертатись додому, знаючи, що їхня дитина вже не піде в школу, бо та закрилась?
Ці запитання треба тримати в голові для того, щоб шукати відповіді.
Читайте також: Нерозуміння, звинувачення та мізогінія: з чим зіштовхуються дружини українських захисників
Анастасія Багаліка: Мені здається, що деякі речі в нашому законодавстві й захисті соціальних прав, що закріплені з радянських часів, треба переглядати й змінювати. Наприклад, трирічну декретну відпустку. Є певна кількість гендерних експерток, які теж вважають, що трирічна відпустка створює певний соціальний розрив для жінки, яка з дитиною сидить вдома: розрив для її оточення і включеності в робочі процеси.
Я не говорю, що це має бути, як після Другої світової війни, коли було три місяці декретної відпустки, а потім стало шість. Ми говоримо про якісь інші процеси.
Читайте також: Фемінітиви роблять жінок видимими в суспільстві — Катерина Левченко
Нагадаємо, станом на 1 грудня 2019 року в Україні проживало на 2,7 млн більше жінок, ніж чоловіків: 20,009 мільйона проти 17,28 мільйона.
За даними платформи для роботи з відкритими даними Опендатабот (станом на березень 2023 року), у 2023 році кожен другий новий ФОП в Україні відкривають жінки.
Урядова уповноважена з питань гендерної політики Катерина Левченко в етері Громадського радіо повідомляла, що наша гендерна політика повинна бути уважною до інтересів всіх груп населення, а особливо в нашому різноманітному суспільстві.
А аналітикиня Львівського медіафоруму, членкиня ГО «Жінки в медіа» Зоя Красовська розповіла, що під час війни жінки змушені брати на себе більше функцій, ніж просто робота. На жінок покладена піклувальна праця. Бо мобілізації та службі у війську більше підлягають чоловіки.
Нагадаємо, 5 травня цього року Мінінфраструктури презентувало нову систему DREAM (Digital Restoration Ecosystem for Accounable Management). Вона створена для управління відбудовою країни, у яку громади зможуть вносити свої проєкти, залучати для них фінансові ресурси та керувати будівництвом.
Саме місцеві громади відіграватимуть ключову роль у процесі повоєнного відновлення і відбудови України. Таку думку висловила Надзвичайна і Повноважна пані Посол Канади в Україні Лариса Ґаладза під час виступу на 15-му щорічному Київському Безпековому Форумі.
Повоєнна відбудова України коштуватиме близько €500 — 600 млрд. Такою була оцінка Світового банку станом на грудень 2022 року. До того ж, щоб побудувати нову станцію Каховської гідроелектростанції, замість зруйнованої російською армією, потрібно від $800 млн до $1 млрд.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі