Фото: Суспільне мовлення
Руслана Кравченко: Ви доєдналися до захисту держави майже одразу після початку російського вторгнення на Донбас. З травня 2014 року ви брали безпосередню участь у бойових діях. Як ви ухвалили тоді це рішення? Наскільки складно було стати доброволицею?
Олена Білозерська: Складно абсолютно не було, це вийшло майже автоматично. Приблизно 10 років, з 2004 року по 2014 рік, ми тренувалися, проходили військові вишколи.
Нас готували до того, що рано чи пізно Росія нападе на Україну, і треба дати їй відсіч.
Коли почалась війна ми були морально готові, знали тактику бойових дій, трохи вміли стріляти. Ми зібралися разом, як згуртований колектив і поїхали на війну. Не виникало сумнівів чи вагань. Це було природно.
Читайте також: Вразив суцільний паперовий дурдом у нашій армії — військовий
Марʼяна Чорнієвич: У 2014 році ви були у «Правому секторі», далі служили в Українській добровольчій армії, а тепер ви у Збройних силах. Розкажіть про свій шлях. Чому ви змінювали підрозділи?
Олена Білозерська: Я тренувалася ці 10 років у складі УНА-УНСО, а вона була однією з організацій-співзасновниць «Правого сектора». Отак ми всі туди влилися і там воювали. Я пішла воювати разом з чоловіком та побратимами. Це була головна мотивація. Але якби я була сама, то все одно вступила в один з добробатів, а не до армії. Тоді жінок практично не допускали на передову, це були одиничні випадки, а в добробаті було з цим простіше.
Потім в «Правому секторі» сталося розділення. Дмитро Ярош вийшов звідти з частиною людей і утворив Українську добровольчу армію. Разом зі своїм підрозділом я теж перейшла в УДА. В другій половині 2017 року ставало очевидним, що рано чи пізно ми всі підемо служити до Збройних сил України.
На той момент ми три з половиною роки воювали, не бувши визнаними державою, формально залишаючись цивільними. Тобто ми не мали зарплат, в разі поранення чи загибелі не було виплат.
Поступово люди почали підписувати контракти з ЗСУ. Покійний герой, полковник Сергій «Сокол» Ільницький домовився, щоб шістьох добровольців з УДА, які мали вищу освіту і досвід бойових дій, прийняли в Національний університет оборони України імені Івана Черняховського на офіцерські курси. У 2017 році я вступила в університет, а у 2018 році закінчила курси. Після того підписала контракт із ЗСУ. Два роки я була командиркою взводу у морській піхоті. В кінці 2020 року демобілізувалась. Повернулась на службу в день повномасштабного вторгнення Росії. Зараз я не є вже снайперкою, мені доручили інші завдання, але хочеться повернутись на передову.
Олена Білозерська: Я робила помилкові прогнози, аж до останнього – до початку 2022 року. Гадала, що повномасштабного вторгнення не буде. Міжнародні розвідки, мої досвідченіші військові колеги попереджали, що це ось-ось станеться. Мій розум пручався.
Я не вірила, що Путін настільки божевільний псих, щоб розв’язати в центрі Європи велику війну таких масштабів, яких вона не бачила з 40-х років минулого сторіччя.
Але за кілька днів до початку я усвідомила, що цього не уникнути. Ми з чоловіком та побратимами, які на той час були на дембелі, записалися до однієї з військових частин. 24 лютого ми прибули на службу.
Читайте також: Було б добре сказати, що вірю у перемогу, але я перестала її чекати — військова
Олена Білозерська: Це небо і земля. Тут спрацювали два чинники: об’єктивний і суб’єктивний. Об’єктивний – це те, що зараз війна значно більшої інтенсивності. Все, що було раніше, воно є і зараз. Наприклад, артобстріли. Тільки дуже сильно зросла їхня інтенсивність і масштаби бойових дій. До цього додалися ударні дрони, FPV-дрони. Щоб воювати зараз ефективно, треба набагато більше знати й вміти. Це стало просто об’єктивно набагато складніше.
А щодо суб’єктивних чинників, то тоді я була на 10 років молодша. Тобто була певна романтика, певний кураж. А зараз здоров’я вже не те. Зараз служиш та все це робиш з відчуття обов’язку. Відчувається певна втома. Куди без цього. Ми сміємося, коли «диванні» кажуть, що вони втомилися від війни. Але я не соромлюся казати, що я втомилася. Але треба воювати до перемоги.
Марʼяна Чорінєвич: У 2019 році ви видали документальну книгу про опис подій війни, які пережили з 2014 року по 2017 рік. Ця книга називається «Щоденник нелегального солдата». Ви плануєте продовжити писати чи вже пишете?
Олена Білозерська: Зараз я роблю деякі записи в форматі щоденника. Звичайно, мені б хотілося видати нову книгу. Але мені хочеться вже не про свій досвід чи свого маленького підрозділу писати. Бо це важко порівняти з масштабами цієї війни. Я хочу написати велику книгу про героїв, яких знаю та яких не знаю. Я бачу їхні подвиги щодня. Хочеться про інших писати.
Олена Білозерська: Зараз я роблю серію графічних портретів полеглих жінок-військових. Я малюю їхні портрети та пишу їхні історії. Хочу видати книгу-альбом, який би вшановував памʼять про захисниць.
Професійно я малювати ніколи ніде не вчилася. Роблю це, як Бог на душу покладе. Десь у 2000-х трошки малювала портрети знайомих і відомих людей. В кінці минулого року я захворіла. Через це пропустила важливі навчання, але у мене з’явилося багато вільного часу і я почала малювати. Намалювала кількох полеглих героїв. Потім подумала, що треба і дівчат намалювати, які загинули. Намалювала декількох і людям це дуже сподобалось. Я вирішила, що мушу показати абсолютно всіх. Шукаю їхні фотографії, збираю інформацію про них спершу в інтернеті, потім шукаю близьких, щоб вони розповіли якісь деталі. Це така дуже кропітка робота, насправді. Наразі я вже намалювала 49 портретів жінок.
Читайте також: Звільняла Харківщину й залишилася у ракетній артилерії: історія військової з Маріуполя
14 березня відзначають День українського добровольця.
Саме цього дня 2014 року 500 бійців-добровольців Самооборони Майдану прибули на полігон Нові Петрівці для формування першого добровольчого батальйону. Потім до них приєдналися ще тисячі людей, які вирушили на Донбас.
День установлений 17 січня 2017 року Верховною Радою з метою вшанування мужності та героїзму захисників незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, сприяння дальшому зміцненню патріотичного духу в суспільстві, посиленню суспільної уваги та турботи до учасників добровольчих формувань та на підтримку ініціативи громадськості.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі