«Він має ціль об'єднати всіх у спільній боротьбі»: Галина Гриценяк про проєкт «Прапор Надії»

Мар’яна Чорнієвич: Проєкт «Прапор Надії» — це не просто соціальний проєкт чи громадська організація. «Прапор Надії» — це неофіційний символ, який минулого року започаткував захисник «Азовсталі» Сергій («Волина») Волинський. Цей символ покликаний вшанувати пам’ять українських військовополонених та зниклих безвісти. Він складається з двох горизонтальних смуг: верхньої — білої, та нижньої — чорної.

Яку ідею ви закладаєте у цей проєкт?  

Галина Гриценяк: Біло-чорний прапор насправді досить лаконічний, але має досить чітку ціль — показати дві сторони. Білу і чорну — добро і зло. Чорний колір — це темрява під час перебування в катівнях агресора. Це темрява неволі — зло, з яким стикаються наші ув’язнені як військові, так і цивільні. Це стосується також і тих діток, яких вивезли незаконно з території України. А білий колір чітко символізує надію на звільнення, свободу та повернення додому.

Прапор має ціль об’єднати всіх у спільній боротьбі, об’єднати весь народ України. Неважливо чи є у тебе хтось у полоні — ти можеш підтримати інших мовчки, проявити солідарність, піднявши «Прапор Надії».

Інколи справді важко знайти слова для того, щоб висловити своє співчуття та підтримку. А «Прапор Надії» дає можливість зробити це мовчки.

Дуже багато людей, офіційних та медійних організацій підтримали цю ініціативу.

Ми побачили, що людям справді це потрібно. І сім’ям особливо.

Мар’яна Чорнієвич: Ви, на жаль, були вимушені пройти через російський полон. 1 рік і 7 місяців ви були в полоні після оборони Маріуполя і, з вашого особистого дуже складного досвіду, наскільки важливою є підтримка тилу?

Наскільки вам було важливо знати, що про вас тут пам’ятають, чекають, нагадують? І що це не просто на словах відбувається, а — підкріплюється діями.

Галина Гриценяк: Перебуваючи в полоні РФ — на жаль, 99% полонених ізольовані. Ми знаходимось у інформаційному вакуумі, і все, що в нас лишається — віра і надія в свою країну та народ.

А, повертаючись додому, побачити кількість боротьби за нас — це неймовірно важливо для психоемоційної адаптації, для того, щоб твій стан прийшов в порядок.

І це дуже цінно. Наш народ безмежно сильний і його боротьба показує наскільки він волелюбний та єдиний. Кожна акція, кожен голос важливий.

Мар’яна Чорнієвич: «Прапор Надії» вже підняли у чималій кількості міст України. Як відбувається ваша співпраця? Ви звертаєтеся до міст з такою пропозицією чи міста, можливо, вже і самі звертаються до вас?

Галина Гриценяк: Можу сказати впевнено, що біло-чорний прапор є абсолютно в кожній області України. Ми вивісили його, спільно з «Укрзалізницею», на ста вокзалах по всій Україні. Також, спільно з «Укрпоштою», ми підняли «Прапор Надії» в усіх обласних центрах України.

Багато хто звертається, а багато хто — вивішує самостійно. Звільнені з полону хлопці та дівчата звертаються до своїх міських рад. Громади, які ведуть боротьбу за звільнення військовополонених та зниклих безвісти також звертаються, вивішують самостійно, організовують акції.

Була недавно дуже приємна акція, коли селищна територіальна громада організувала велопробіг надії, довжиною 60 кілометрів через 8 сіл громади, і зробила свято надії на знак підтримки звільнених, які вже повернулися з полону, та солідарності до всіх, хто залишається в неволі. Це була абсолютно самостійно організована акція, і це дуже приємно.

Ми бачимо цей фідбек від людей, що їм справді це потрібно.

Мар’яна Чорнієвич: В інших країнах світу існує подібний до «Прапору Надії» символ ?

Галина Гриценяк: На даний момент офіційний такий символ є тільки в Америці. У них є свій прапор, який говорить про полонених. І це єдина країна, де він офіційний.

Будемо надіятися, що в нас він теж буде офіційним. Для нашої країни це питання дуже масштабне та болюче. І дуже важливо не тільки в межах нашої країни показати цю боротьбу, адже це насправді потрібно і для нашого ментального зростання як народу, і для висвітлення на міжнародній арені.

Для нашого подальшого розвитку та зростання важливо, щоб світ бачив і знав результати нашої боротьби.

Мар’яна Чорнієвич: Ви з командою вже працюєте над тим, аби «Прапор Надії» з неофіційного став у найближчому майбутньому офіційним українським символом?

Галина Гриценяк: Ця робота проводиться з самого початку подання петиції.

Мар’яна Чорнієвич: Окрім того, що відбувається підняття прапора в містах України, ви ще проводите, наприклад, якісь лекторії чи зібрання, де говорите з громадами, розповідаєте що таке «Прапор Надії» та чому він важливий?

Галина Гриценяк: У першу чергу була створена сторінка «Прапору Надії» у Instagram. І люди, які вивішують — можуть позначати його.

Стараємося робити так, щоб кожне офіційне підняття «Прапору Надії» було урочистим.

Ми старалися на всіх локаціях, де брали участь, спільно із облрадами, міськими радами, громадами, іншими організаціями — робити це з інформаційної сторони.

Також є співпраця з медіа. Але насправді — медіа більшою мірою звертаються самостійно, і це теж радує.

Мар’яна Чорнієвич: За час існування «Прапору Надії», які відгуки ви отримували від рідних українських військових чи цивільних, які зараз перебувають у російському полоні або тих, хто вважається зниклим безвісти?

Галина Гриценяк: Я спілкуюся з усіма, хто звертається до нас на офіційну сторінку щодо «Прапора Надії». І це неймовірно, коли ти робиш роботу, яка знаходить відклик в серцях людей.

Це дуже приємно. І мені, як звільненій з полону, дуже важливо, що це питання живе — про полонених не забувають і боротьба продовжується.

І я частково розумію кожне повідомлення, і кожну сім’ю, яка чекає. Це дуже важко. Моя сім’я теж через це пройшла.

І це титанічна сила — знайти в собі цю енергію та бажання боротися. Бувають важкі періоди, особливо, коли чекають дуже довго, коли немає ніякої звістки. І лишається тільки надіятися.

Мар’яна Чорнієвич: Мені здається, що «Прапор Надії» — один з наших елементів культури пам’яті, яку ми зараз розвиваємо, так?

Галина Гриценяк: Так. Це дуже важливо. Якоюсь мірою можна підійти до цього з філософської точки зору, з однієї сторони, а з другої — можна побачити різницю між нами і нашим ворогом.

Це дуже важливо, щоб і в подальшому ми були автентичним, були собою, були українцями.

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]