Книжка «Гірка розплата»: як в Ізраїлі судили євреїв за співпрацю з нацистами

Про що книжка «Гірка розплата»

Автор книжки «Гірка розплата» Дан Порат — ізраїльський історик. За словами Леоніда Фінберга, він провів ґрунтовне дослідження теми покарання євреїв, які співпрацювали з нацистами під час Голокосту.

Як розповідає головний редактор видавництва, протягом Другої світової нацисти часто використовували полонених для виконання наказів та роботи в гетто. Їх ставили перед вибором: убити інших, чи загинути самим.

«Тому доволі багато людей об’єктивно співпрацювали з нацистами в їх жахливих акціях вбивства й підкорення різних народів. Було це і в єврейському середовищі, коли в гетто й таборах, крім самих нацистів, які керували всім процесом, були і єврейські поліціянти, капо, які допомагали в організації життя цих гетто. Тим не менш, така співпраця не гарантувала колаборантам виживання, що і є основною темою книги. Більшість з них не розуміли, що буде далі, але жага до життя, а часом і бажання допомогти іншим, змушували їх іти на цю співпрацю».

Як переповідає Леонід Фінберг, часто колаборантами ставали поважні люди з єврейської громади, які вважали, що більш освічені та моральні працівники зможуть допомогти іншим. Тим не менш, більшість з них зрештою були вбиті, хоча деяким вдалося дожити до перемоги над Німеччиною.

Суди та розправи над євреями-колаборантами

За словами головного редактор видавництва, після війни відбувалося багато розправ над вцілілими євреями-колаборантами. Це було особливо поширено до встановлення офіційного законодавства, яке дозволяло оцінити дії таких людей. Багато євреїв переїхали на територію новоутвореного Ізраїлю, законодавство якого лише формувалося.

«Були суди, які організовували впливові єврейські організації, наприклад Сіоністська федерація. Переважно це були громадянські суди, де вирок не міг бути правовим. Крім того, зазвичай його не втілювали в життя, інші людий та організації часто самовільно страчували засуджених. Але в 1950 році вже сформувалося законодавство, і почали працювати повноцінні суди».

За словами Леоніда Фінберга, навіть постійна загроза з боку сусідніх з Ізраїлем країн не зменшувала загостреності цього конфлікту й не сприяла певному примиренню. Розправи над євреями-колаборантами відбувалися стихійно, мало спираючись на якість об’єктивні аргументи, переповідає головний редактор видавництва.

«Суди над євреями-колаборантами відбувалися в 1950-х роках і тривали до середини 1960-х. Спершу вони були доволі жорстокі. Співпрацю євреїв сприймали так само, як дії нацистів, навіть статті були схожі. Але з часом з’явилося розуміння, що люди, які не пережили жахіття гетто, не можуть судити тих, хто там був. Неможливо просто уявити, як поліцейський під тиском нацистів відправляє одних людей на страту, а інших намагається врятувати. Тому поступово ізраїльське суспільство усідомило, що цих людей надзвичайно складно судити, і з часом вироки пом’якшувалися».

Актуальність книжок про повоєнні суспільства

За словами головного редактора видавництва, зараз «Дух і літера» готують книгу «Велика тривога», що розповідає про повоєнну Польщу. Відсутність державного апарату й правоохоронних органів, наявність озброєних людей, які повернулися з війни, спричиняли в суспільстві хаос, в якому було складно налагодити механізми нормального функціонування підприємств і просто життя людей. Леонід Фінберг припускає, що подібна ситуація панувала й на території сучасної України, але в умовах радянського тиску не було людей, яким вдалося це повноцінно зафіксувати.

Головний редактор видавництва «Дух і літера» гворить, що намагається менше видавати книжок про Голокост, оскільки той заступає собою історію та цінності єврейського народу. Але умови та події підштохують Леоніда Фінберга та його колег все ж це братися за цю тему, як це зараз відбулося з книжкою «Гірка розплата».

«Мені здається, вона важлива не тільки для того, щоб знати, що було з Ізраїлем, але й прогнозувати, що відбуватиметься в Україні, та що ми робитимемо з колаборантами. Мені здається, ми знаємо імена вбивць значно частіше, ніж імена тих, хто рятував людей, які були під загрозою. Думаю, про це потрібно більше говорити й над цим працювати».