Як Україна фіксує злочини в місцях несвободи на окупованих територіях

Розслідування злочинів окупантів у місцях несвободи на ТОТ

Росіяни незаконно затримали багатьох українців та українок на окупованих територіях. Багато з них зазнають тортур, а когось навіть експлуатують та змушують працювати на армію РФ, скажімо, рити окопи. За словами Олександра Павліченка, дії окупантів порушують українське законодавства й можуть кваліфікуватися як незаконне позбавлення волі, катування, а також сексуальне насильство. Контекст війни дозволяє також говорити, що росіяни порушують норми Женевських конвенцій та Римського статуту й чинят воєнні злочини. Їх розслідування відбуваються на національному рівні з дотриманням міжнародних стандартів та права.

У подальшому такі справи може розглядати Міжнародний кримінальний суд. При цьому, виконавчий директор УГСПЛ говорить, що наразі на інституцію чинять тиск, зокрема Росія, її союзники, а також такі країни, як США та Ізраїль. Зраз суд розглядає два провадження щодо російських злочинів: про депортацію українських дітей та атаки на критичну інфраструктуру.

«Перебування в місцях несвободи цивільних осіб, українських військовополонених, — це очікувана справа, яка мала бути відкрита ще у 2024 році, було декілька сигнальних зустрічей, на яких обговорювалися конкретно ці питання і збиралися конкретні докази щодо справ, які могли б бути передані до МКС.

Ця робота може привести до якісного оформлення справ у Міжнародному кримінальному суді, який за матеріалами проваджень може оголосити ордери на арешт ще низки вищих посадових осіб, які мають нести відповідальність за формування та здійснення політики жорстокого утримання з катуваннями та вбивствами щодо цивільних та військовополонених, які перебувають у місцях несвободи на окупованих територіях і в РФ», — говорить Олександр Павліченко.

Хто потрапляє до місць несвободи, та кому вдається звідти вибратися

За його виконавчого директора УГСПЛ, до місць несвободи на окупованих територіях потрапляють різні групи населення. Передусім це люди, які становлять загрозу для росіян, зокрема ветерани сил безпеки та оборони чи правоохоронних органів. Також це колишні представники органів місцевої влади, підприємці, релігійні діячі, яких через тиск, переслідування та катування намагаються змусити співпрацювати з окупантами. Разом із цим, викрадати, судити й ув’язнювати можуть і будь-яких звичайних людей, які висловлювалися не на підтримку РФ.

Як пояснює правозахисник, можна виділити три основні категорії людей, які повертаються з місць несвободи на окупованих територіях чи в РФ. По-перше, це військовополонені, яких вдається обміняти. Вони спілкуються з правоохоронцями, зокрема представниками СБУ та Нацполіції, які збирають інформацію та докази щодо російських злочинів. По-друге, йдеться про цивільних, яких теж вдалося повернути під час обмінів. Олександр Павліченко зауважує, що їх кількість дуже незначна. По-третє, це цивільні, яким вдалося знайти спосіб самостійно повернутися в Україну, як правило — через треті країни.

«Час та умови перебування в місцях несвободи можуть бути дуже різними. Хтось може перебувати буквально декілька годин або днів, а хтось — місяцями, а то й роками. Разом із тим, кожен такий випадок перебування в місці несвободи є воєнним злочином», — зазначає виконавчий директор УГСПЛ.

Компенсація збитків та фіксація злочинів

Олександр Павліченко говорить, що держава наразі не готова компенсувати втрати людям, які перебували в місцях несвободи та стали жертвами насильства. Наприклад, розповідає він, багато українців постраждали під час тимчасової окупації Ізюму на Харківщині, зокрема, деякі люди втратили всі зуби внаслідок катувань. Їх відновлення — дорога процедура, яку часто не можуть собі дозволити люди, які пережили окупацію та втратили своє майно.

За словами виконавчого директора УГСПЛ, людина може звернутися до комісії, яка встановлює статус потерпілого та призначає одноразову виплату 100 000 грн. Такої суми часто може не вистачити на лікування всіх фізичних ушкоджень, які зазнала людина. Крім того, багатьом людям не вдається довести, що вони перебували у місцях несвободи, особливо коли йдеться про незаконні утворення, перебування в яких ніяк документально не фіксується. В результаті, говорить Олександр Павліченко, близько 80% людей, які звертаються до комісії щодо компенсації, отримують відмову.

Ще один варіант — звернутися до координаційного штабу при Офісі Генерального прокурора. Там можна отримати компенсацію 50 000 грн з фіксацією матеріалів у кримінальних провадженнях та встановленням статусу потерпілих.

«На жаль, це єдиний шлях документування — через кримінальні провадження. Але особа має бути зацікавлена в тому, щоб зголошуватися звертатися до правоохоронних органів, проходити процедури реєстрації та хоч якимось чином отримувати за цей статус потерпілого відшкодування. 80% тих, хто звертається, отримує відмову. Значить величезна кількість людей вирішує, що не буде звертатися, дивлячись на цю практику. Тобто ми можемо говорити, що 95 чи 99% просто не звертаються і не отримують цей статус, тобто вони проходять повз ці реєстраційні процедури та залишаються у латентному стані, ці злочини невиявлені й непокарані», — говорить правозахисник.

Крім цього, він пояснює, що частина людей не хоче публічно давати свідчення, оскільки бояться наражати на додаткову небезпеку близьких, які залишаються в окупації.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі