Антон Дробович розповідає, що деякі експерти з меморіалізації та наукової спільноти рекомендують утриматись від найменування вулиць в населених пунктах іменами загиблих учасників російсько-української війни.
«У деяких населених пунктах кількість загиблих якщо не перевищує, то вже наближається до половини. Щоб не було конкуренції жертв і не було порушення принципу рівності, то фахівці рекомендують утриматись від такого називання.
Ми проводимо щомісячні експертні семінари й дискутуємо з колегами, збираємо зворотні зв’язки від органів місцевого самоврядування, організацій, які опікуються увічненням учасників АТО, ООС або сучасної війни», — каже очільник Інституту нацпамʼяті.
Він зауважує, що деякі профільні спільноти ти органи місцевого самоврядування пропонують не називати іменами тих, від смерті яких не пройшло 50 років. Водночас є дисиденти, учасники Другої світової війни, учасники українського підпілля, учасники українських національних організацій міжвоєнного періоду, учасники боротьби за Українську Народну Республіку. Є люди, на чию честь названі сучасні військові підрозділи, які увічнюють наші попередні звитяги.
«У цьому плані можна бути сміливішими. Якщо немає впевненості в континуумі 10 років, то українська історія останні 100 років чи 1000 років повна імен, які б зараз могли сприяти підняттю бойового духу, впевненості щодо справедливості нашого опору. Було б бажання. Можна порадити органам місцевого самоврядування та депутатам бути більш відкритими до власної історії», — зауважує Дробович.
Читайте і слухайте також: Україна вже пропонує світу нову мову памʼяті — Дробович з Docudays
Антон Дробович говорить, що декілька разів їздив у Мархалівку та спілкувався з громадою, але до Інституту національної памʼяті все одно приходять люди з транспарантами. Він зауважує, що обмінявся телефонами з представниками громади, готовий приймати їх, але вони не йдуть на комунікацію. Не хочуть нормально обговорювати претензії за столом перемовин.
«Вони кажуть, що у них є дослідження якісь щодо води. Я вже два місяці не бачу жодного висновку по воді. Був якийсь лист від екологічної організації, але це не дослідження.
Те ж стосується і частини звернення мешканців Мархалівки про те, що на кладовищі планується 155 тисяч поховань. Така цифра може бути релевантна, але за час 50-100 років експлуатації, а не одномоментно. У нас немає такої кількості загиблих», — каже Дробович.
Він зауважує, що Національне військове меморіальне кладовище розробляли ще до повномасштабної війни. Воно планувалося величезним, масштабним, на 100 га. розраховувалось, що протягом століття там будуть здійснюватися поховання, воно буде головною військово-меморіальною локацією.
«Там буде стільки поховань, але через 100 років. Щобільше, за законом, кожна родина може обрати місце поховання загиблого родича. Далеко не кожному буде зручно їхати стільки до НВМК, хоча це буде найбільш почесне поховання в країні, доглянуте, за новими стандартами меморіалізації.
Але близькі можуть поховати рідну людину у своєму місті чи селі. Адже комусь доведеться їздити через пів країни, щоб потрапити на це кладовище», – розповідає керівник Інституту нацпамʼяті.
Він також заперечує мешканцям Мархалівки, що НВМК буде безпрецедентно великим цвинтарем. Наприклад, лише Берковецьке кладовище у Києві займає площу 152 га та налічує близько 208 тисяч поховань станом на 2001 рік.
Читайте також: Національне військове меморіальне кладовище — це про формування нової культури пам’яті — Максим Зубов
У місті Ворохта на Івано-Франківщині місцеві жителі протестували проти блокпоста, на якому військові ТЦК та СП перевіряють документи. Під час сварки протестувальники напали на військового із ТЦК і побили його машину.
Очільник Інституту національної памʼяті вкаже, що якщо ми програємо війну, то цих жителів Ворохти можуть вже мобілізувати у російське військо.
«Ми відкриваємо підручник з історії України й бачимо там події 1917-1920 років. У нас уже був період, коли ми боролись за свою республіку. Частина війська УНР чи Гетьмана Скоропадського перейшла на бік більшовиків. Потім вони приходили в населені пункти, грабували, ґвалтували, вбивали. А в 1932-1933 роках під цим більшовицьким керівництвом зʼїдали дітей.
Якщо хтось вважає, що зробив добру справу, побивши представника ТЦК та відігнавши корч, то ви просто підіграли ворогу. Я вже мовчу, що це кримінальна відповідальність — напад на військовослужбовця», — говорить Дробович.
За його словами, причиною цього є нерозуміння доктрини оборони України — люди не розуміють, скільки буде мобілізованих, коли буде ротація тощо. Але це можна зʼясовувати законними демократичними методами (через депутатів, листами до військово-політичного керівництва), а не нападом на такого ж громадянина України.
«Мені просто по-людськи не подобається, коли зібрався більший натовп і побив меншу кількість людей, до того ж наших. Тобто, самі себе б’ємо. Це посміховисько. Звісно, хочеться притягнути до відповідальності, але не стільки кримінальної. Хочеться, щоб цих всіх людей посадили й чітко з ними поговорили. Щоб у них спитали: чому вони це зробили, чи розуміють, що якщо ніхто не піде воювати, то завтра тут всіх будуть вішати й вбивати в тюрмах НКВД під назвою ФСБ», — зазначає він.
Дробович вважає, що Ворохта має поставити на в’їзді банер з написами: «Ухилянт, йди геть». «Ухилянт, іди в ТЦК», «Ворохта — це горді верховинці, ми не приймаємо ухилянтів», а представникам ТЦК побудувати там лакшері блокпост з бункером.
На думку Антона Дробовича, після війни громади мають спитати у кожного мешканця, що той робив під час вторгнення. Водночас варто звертати увагу на те, хто евакуйовував дітей у лютому 2022 році, а хто просто втік.
«Відповідальність, відчуття підтримки своєї спільноти, свій внесок в захист цієї спільноти мають бути враховані. Це не означає, що ми не впустимо всіх назад. Україна після перемоги рада буде прийняти всіх, хто поїхав і, можливо, ще й людей з інших країн.
Але вшановувати та згадувати треба залежно від того, який внесок зробила та чи інша людина для захисту цієї спільноти.
Хто втік з переляку, проявив себе негідно, має нести на собі тавро боягузтва. Водночас маємо придумати механізми повернення та прощення, спокутування провини», — каже очільник Інституту національної памʼяті.
Він вважає, що важливо ставити ці питання, щоб не забувати чим закінчується прихід Росії в Україну
«Усе закінчується завжди одним і тим самим сценарієм. Вони встановлюють ефективний контроль. Після цього відбувається фільтрація, репресії, смерть і підкорення, асиміляція.
Це працює, як мінімум, століттями, якщо говорити про імперські практики. А Радянський Союз по суті був імперією. Вони здійснюють так званий асимілятивний геноцид, або ще його називають культурним геноцидом. Тобто, приходять і дають тобі три опції: перша – тікай, друга — ставай росіянином, третя — помирай. Росія залишає тільки ці варіанти, іншого немає», — говорить Дробович.
Читайте також: «Я хочу своє життя назад, але для цього треба виграти війну»: інтерв’ю з речником Міжнародного легіону
Нагадаємо, 1 серпня 2024 система Prozorro визначила переможця тендеру на будівництво першої черги Національного військового меморіального кладовища. Ним став консорціум «БІЛДІНГ ЮА», який створили наступного дня після оголошення тендера.
У НВМК пояснили, що консорціум є тимчасовим об’єднанням підприємств, створеним для реалізації конкретного проєкту. Це є розповсюдженою практикою, яка не суперечить законодавству, кажуть в установі.
А 23 липня Міністерство у справах ветеранів України спільно з НВМК презентували зразки намогильних споруд, які можуть бути встановлені на головному військовому меморіалі країни. Було представлено чотири гранітні зразки та один піщаний.
Головний архітектор НВМК Сергій Дербін висловився, що було б непогано все-таки віддати перевагу граніту, а не пісковику, задля «гарантованої цілісності архітектурного ансамблю».
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайл
У Києві презентували книгу під назвою «Жмур». Вона про захисників Бахмута. Це історії з бліндажа. В етері Громадського радіо… Read More
Як це — бути журналістом незрячій людині? Розповів Володимир Пиріг, журналіст, редактор стрічки новини Громадського… Read More
9 серпня — міжнародний день корінних народів світу. Про корінні народи України та важливість кримськотатарської національної автономії розповідала… Read More
Про відомих українців на фронті говоримо з письменником та військовослужбовцем Остапом Українцем. Read More
Про початок російського вторгнення у Грузію у 2008 році говоримо з грузинським політологом Вахтангом Майсаєю. Read More
Про те, чому підлітки стають представниками таких субкультур, як фурі або теріани, говоримо з сімейною… Read More