Коли я говорю про права жінок, я говорю про справедливість — Яна Брензей

У чому різниця між фемінізмом і гендерною рівністю?

Яна Брензей: Насправді, дивлячись з якого боку до цього терміну підходити. Фемінізм — я зараз не претендую на тлумачний словник, це може бути моя інтерпретація — рух за права жінок.

Гендерна рівність, у свою чергу, передбачає рівність всіх статей, гендерів і інших варіацій. Тому, фемінізм є складником руху за гендерну рівність.

Чому для українського суспільства тригерна тема гендерної рівності?

Анастасія Багаліка: Останнім часом для українського суспільства доволі тригерною є тема гендерної рівності. Чому так?

Яна Брензей: Не те, щоб вона колись не була тригерною для українського суспільства, особливо, якщо говоримо про фемінізм.

Цього слова досі лякаються. Мене інколи питають: «Яна, ти що, феміністка?». Це звучить начебто: «Яна, у тебе що, воші?». Насправді нічого страшного в цьому слові немає.

Водночас зрозуміло, чому зараз може бути певне напруження щодо теми гендерної рівності. В умовах війни, розуміємо, що чоловіки підлягають обов’язковому призову, а жінки — ні, йдеться тільки про добровільну службу, крім деяких винятків.

І чи це говорить щось проти фемінізму? Ні. Просто війна оприявнює несправедливу систему світобудови, і ми бачимо, коли одна стать, в нашому випадку чоловіки, несе на собі тягар війни, безпосередньо захищаючи нас на фронті, що, звісно, не відміняє того, що десятки тисяч українських жінок зараз теж в лавах ЗСУ.

Остання з цифр — 70 000, та, здається, 5 000 із них на передовій. І не мені розповідати вам, які працюють з темою війни, наскільки жінкам, навіть мотивованим, тим, які хочуть бути на передовій, просто в цьому відмовляють з різних причин.

Війна показала наскільки цей світ несправедливий, так історично склалося або склали, що жінки віддали частину своїх прав в обмін на безпеку. Це той світопорядок, який ми знаємо з давніх часів, коли людині, щоб існувати, треба було об’єднуватися з іншими, робити ланку суспільства, де жінки беруть на себе відповідальність за домашні справи, дітей, побут. Чоловіки ж в цей час воюють або якимось іншим способом добувають можливості для виживання.

У 21 столітті, звісно, що ця схема для багатьох країн є вже нерелевантною. Жінки так само спроможні захищати, добувати, дбати про сім’ю. Тобто, весь цей перелік можливостей у них так само є, але кістяк світу ще морально застарілий. Тому, тема гендерної рівності сьогодні може звучати в чомусь лицемірно, типу «про які права жінок ви говорите»?

Ми говоримо про справедливість. Коли я говорю про права жінок — я говорю про справедливість.

Жінки сьогодні так само несуть на собі тягар війни. Зараз маю на увазі тих жінок, які залишилися, наприклад, з маленькими дітьми самі, тому що чоловік пішов захищати країну. Можливо, в іншій світобудові, це могла би бути інша історія, вона б могла піти захищати або це можна було зробити якось інакше.

Війна — це анахронізм і те, що відкидає в етичному плані людство далеко назад. Якщо технологічно війна — розвиток прогресу, то в етичному сенсі, вочевидь, це повний і безперечний крок назад.

Стан гендерної рівності в Україні — у яких сферах є прогрес?

Дарʼя Бура: Як ви оцінюєте стан гендерної рівності в Україні? За вашими спостереженнями, які сфери демонструють прогрес, а де у нас ще провали?

Анастасія Багаліка: Чи досягли ми хоч у якійсь сфері гендерної рівності?

Яна Брензей: Є великі питання до того, що ми знаємо про наше суспільство. Останній перепис населення проводився в 2001 році, він зараз максимально нерелевантний. Дані щодо багатьох сфер вираховуються на рівні формул, а не реальності.

Знаємо тільки кілька цифр. Гендерний розрив оплат праці в Україні, станом на кінець 2021 року, це останні релевантні дані, складав 18,6%. Це означає, що жінки в середньому отримують на 18,6% менше грошей, ніж чоловіки.

Звідки береться гендерний розрив? Це складна історія.

Я дуже рекомендую слухачам та читачам книгу «Кар’єра і сім’я», яка нещодавно вийшла в видавництві «Ще одну сторінку». Це робота економістки, американської нобелівської лауреатки, яка детально розказує, зокрема, що таке gender gap, тобто гендерний розрив в оплаті праці, звідки він береться і наскільки це впливає на подальші кар’єрні траєкторії чоловіків та жінок.

В Україні є gender gap, він менший, ніж в середньому по світу, але більший, ніж в Європейському Союзі. У нас жінки частіше працюють на менш оплачуваних роботах, ніж чоловіки. Якщо подивимося статистику професійного розподілу, то дізнаємося, що, станом на кінець 2021 року, у нас жінки працюють переважно у доглядовій, освітній сфері. Якщо глянути глибше в освіту — вчительок буде кількісно більше, ніж вчителів. Але вже в адміністративному персоналі, наприклад, директорів, керівників департаментів навіть у сфері освіти будемо бачити більше чоловіків. Якщо дійдемо до Національної академії наук — там взагалі жінок буде дуже мало в кількісному співвідношенні.

Виникає питання — чому серед жінок так багато, наприклад, студенток, учительок, але до вищих рівнів кар’єрної ієрархії вони не доходять? Що це за скляна стеля, звідки вона береться?

Знаєте, гендерна рівність, наче «світле комуністичне майбутнє», типу от ми до неї дійдемо і будемо святкувати, ні — це процес і поступ є. Ми не маємо займатися катастрофізацією, адже будемо безкінечно вирішувати цю проблему. Але, знову ж, ми живемо в умовах геноцидальної війни, найбільшої війни в Європі після 1945-го року і, звісно, що ті метрики, з якими підходили в 2021 році до цього питання, зараз просто неактуальні, а подекуди лицемірні.

Просвітництво про жіночі права: де має силу, а де його бракує

Анастасія Багаліка: Останніми роками медіа дуже активно працюють з просвітництвом в темі прав жінок. На мою думку, це допомагає суттєво, але виключно просвітництвом ми питання не вирішуємо. На вашу думку, де просвітництво може допомогти, а де цього замало?

Яна Брензей: Просвітництво допомагає в постановці питання. Тобто, коли ми просто озвучуємо проблему — вже починаємо певний шлях до її вирішення.

Знаємо, що статистика звернень щодо домашнього насильства істотно зросла. Навіть після 2022 року, коли людей в країні стало менше, звернень стало більше. Звісно, частково це може бути тому, що зріс рівень домашнього насильства, але, я впевнена, що кількість звернень зросла, бо жінки, в принципі, зрозуміли, що треба звертатися.

Звісно, чоловіки теж страждають від домашнього насильства, особливо коли говоримо про літніх людей. Батьки, наприклад, можуть страждати від дітей. Однак, левова частка людей, які страждають від домашнього насильства — жінки. І стає більше звернень, бо жінки розуміють, що з ними так не можна. Вони мають звертатися, є інструменти — хороші вони чи погані вже окрема історія.

Тому, просвітництво необхідне однозначно. Якщо людина не розуміє, що з нею відбувається — вона ніколи це не поставить як проблему.

Тоді може виникнути інше питання — «зі мною відбувається і нормально, це нічого». Однак, розуміємо, що це не так, насправді людина може відчувати дискомфорт. З нею може щось відбуватися навіть якщо вона не називає це дискримінацією, аб’юзом чи іншими модними словами, які до нас прийшли. Але якщо людина не знатиме, куди можна звернутися, що вона взагалі не одна в такій історії, що не вона винна, бо винен той, хто чинить проти неї те чи інше насильство — відповідно і реакції може не бути.

«Яких у вас ще прав немає?»: список довший, ніж здається

Анастасія Багаліка: Мені здається, коли вирішуєш публічно захищати свої права як жінки, гендерні права, то — 100% нарвешся на коментарі про те, що ти «істеричка».

Яна Брензей: Коли говоримо, наприклад, про шахраювання, пов’язане з грошима — це загальнолюдське, всі можуть з цим синхронізуватися і розуміти, що неприємно, коли в тебе вкрали гроші.

А коли говориш, наприклад, про аб’юз, насильство щодо жінок, що за це має бути покарання, то не всі можуть з цим синхронізуватися — типу «серйозно? де ваші права обмежують?».

Анастасія Багаліка: Так, «яких у вас ще прав немає?».

Яна Брензей: Колись у розмові, де були і дівчата, і хлопці, про «все ж уже нормально, вже все здобули», я попросила підняти руку тих, чиїх сідниць торкалися в метро. Жоден хлопець, як ви розумієте, руку не підняв, один навіть спитав: «Що, серйозно, це відбувається?».

Я думаю, що більшість дівчат переживали небажаний фізичний контакт в метро або іншому громадському транспорті, і це ненормально. Чоловіки з цим не стикаються в більшості своїй, і, відповідно, вони типу «так що, там є якась проблема?». Так, є, просто це не є вашим досвідом. І коли жінки говорять про те, що так, у нас досі є проблеми — можна просто до них дослухатися і повірити, вони це не придумали.

Які риси притаманні сексистам?

Анастасія Багаліка: Чи є у людей, які вдаються до сексизму, мізогінії, якісь риси, що відрізняють їх? Якщо скласти збірний портрет, що там буде?

Яна Брензей: Це дуже складно, але мені здається, там завжди є якісь історії з інтелектом. Це не дуже розумні люди.

Вони можуть бути номінально дуже розумними, можуть мати докторські ступені і все на світі. Є такі люди, але це не корелює з якимось емоційним інтелектом і з розумом, в найширшому значенні цього слова. Я вважаю, що сексизм, мізогінія, гомофобія, расизм — ознаки низького емоційного інтелекту та інтелекту загалом.

Що українцям варто зрозуміти про гендерну рівність

Дарʼя Бура: Що найперше треба зрозуміти українцям про гендерну рівність, щоб у нас стало менше напруги навколо цієї теми і більше обізнаних людей?

Яна Брензей: Найпростіше і найбазовіше — жінки теж люди. І як люди, вони мають право на різні професії, зарплати, кар’єрні та сімейні траєкторії.

Виходити заміж, не виходити, народжувати дітей, не народжувати, обирати кількох чоловіків за життя або кількох жінок — жити, як їм взагалі хочеться. Вони мають право розпоряджатися своїм життям поза тими сценаріями, які написали для них.

Це стосується і чоловіків так само. Вони теж можуть не бути «добувачами», теж можуть плакати, теж можуть робити те, що для них здається цінним, правильним і важливим.

Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».  

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі