Руслана Кравченко
У вщент зруйнованій росіянами Бородянці на Київщині стартує відбудова
Автор
Через селище міського типу Бородянка на Київщині пролягав основний шлях росіян на столицю. Українські військові не дали військам агресора просунутися вперед, тому ті на місяць окупували міста навколо Києва.
Унаслідок російських бомбардувань головна вулиця Бородянки, яка так і називається — Центральна, була зруйнована практично вщент. Від рук окупантів постраждав кожен приватний будинок або багатоповерхівка, а разом із ними і його жителі. Чиєсь помешкання — менше, і знадобився лише косметичний ремонт, чиєсь потребує повної відбудови.
Перше модульне містечко на Київщині
«Ну хоч би трохи того, що у мене було, щоб вернулося. Що вони наробили? За що? Чого?», — розпачливо питає жителька Бородянки пані Ганна.
Сьогодні ця жінка проживає у модульному містечку Бородянки. Його відкрили першим у Київській області — настільки великою була потреба у житлі саме тут. Містечко складається з 5 модульних будинків. На черзі — шостий, розповідає комендантка Ольга:
«Містечко побудували 16 травня. Це польська допомога. Від початку було 4 модулі. Потім нам Польська Республіка подарувала ще 1 модуль. Три місяці тому він відкрився й уже повністю заселений. Тут переважно живуть люди з Бородянки, які втратили житло. Прийняли також декілька сімей з окупованих територій: Краматорська, Токмака, мама з дітками вийшла з окупації, з Луганської області у нас є родина. Це невелика кількість, приблизно 30 людей. А переважна більшість — це бородянці, місцеві люди».
Слухайте також: В Ірпені взялися за відбудову першої знищеної росіянами багатоповерхівки
Хто допоміг створити модульне містечко у Бородянці?
Офіційне відкриття модульного містечка відбулося 1 червня минулого року за участі представників польської влади — прем’єр-міністра Матеуша Моравецького та міністра канцелярії Ради міністрів Польщі Міхала Дворчика. Польський уряд передав модулі безоплатно, включно з доставкою, збіркою та меблями. Міхал Дворчик зауважує, що проєкт фінансувався польським урядом, на нього виділили 300 мільйонів злотих, на сьогодні — це майже 3 млрд гривень.
«Проєкт будівництва модульних містечок розпочався відносно швидко. Я пам’ятаю, що він виник із розмови з віцепрем’єр-міністеркою Верещук, потім із міністром розвитку громад і територій (на той час) Олексієм Чернишовим. Я запропонував, власне, наскільки я пам’ятаю, в розмові з віцепрем’єр-міністеркою Іриною Верещук, що ми могли б спробувати поставити такі містечка, тому що в той час це була ще та фаза, коли багато людей тікали до Польщі, але вже були й внутрішні біженці. І через те, що все більше територій було окуповано росіянами, будинки були зруйновані, це був зимовий період, ми повинні були думати про те, де розмістити цих людей. І тут ми з моїми колегами подумали, що, можливо, це була б ідея. Здається, я запропонував її віцепрем’єрці Верещук, яка, своєю чергою, скерувала до міністра Чернишова. Відтоді ми почали працювати над створенням цих містечок», — розповідає Міхал Дворчик.
Міхал Дворчик зауважує, що цей проєкт був спрямований саме на внутрішніх переселенців, яких в Україні також ставало дедалі більше:
«І так розпочався цей проєкт. Він був спрямований, як я вже сказав, на внутрішніх біженців, особливо в тих областях України, в тих частинах України, де були найбільші руйнування, або де було найбільше внутрішніх біженців, і зрештою, такі містечка були створені у 27 місцях для майже 10 000 людей. Це був великий проєкт, проєкт, який фінансувався практично польським урядом, понад 300 мільйонів злотих. З цих 27 містечок у будівництві двох нам допомагали британські партнери. Я маю на увазі, одне містечко з англійцями було зроблено у Львові, а інше було зроблено в Полтавській області. А загалом містечка були зроблені у Львівській області, Київській області, Чернівецькій області й на Полтавщині».
Слухайте також: Благодійники збудували на Чернігівщині 26 будинків, половину з яких віддадуть переселенцям
Модульне містечко у Бородянці утворилося з великою любов’ю, зауважила заступниця міністра Міністерства фондів розвитку та регіональної політики Польщі, уповноважена уряду з питань польсько-українського співробітництва у сфері розвитку Ядвіґа Емілєвич. Вона нагадала, що рік тому до відкриття містечка була велика зацікавленість з боку обох країн:
«Так виникла ініціатива, і так з’явилося перше поселення на Київщині, а потім і в інших містах. В Ірпені й далі, зокрема, в Бородянці. Народжувалися такі маленькі поселення, де було, скажімо, кілька десятків сімей. Що мене тоді вразило, що привернуло мою увагу, так це те, що з такою великою любов’ю одразу були висаджені квіти. Тобто це не мало бути місце для розміщення людей, це мало бути місце, де люди мали жити гідно, сім’ї мали знайти гідне місце для життя, і я думаю, що вони його вже знайшли, тому що я пам’ятаю, яка тоді була зацікавленість до відкриття цього поселення».
Хто мешкає у модульному містечку?
На сьогодні у модульному містечку проживає 360 людей. Переважно у кімнатах — по 4 людини. Усі вони залишились без даху над головою через російську агресію проти України. Тому одним із перших запитів жителів та жительок була необхідність у психологічній допомозі. Деяким людям навіть не було чого взяти з собою у тимчасове помешкання — всі речі згоріли до тла. Зараз ситуація з психоемоційним станом людей покращилась, розповідає Ольга:
«У нас перший час було дуже складно, люди дуже стресували, у нас дуже багато працювало психологів. Вони застосовували різні техніки, тому що було дійсно складно. Коли ти розумієш, що будинку більше немає і в тебе нічого не залишилось. У нас така смішна, якщо можна так сказати, ситуація була. До нас приїхали хлопці, варили нам каву. У них там раз на рік якийсь соціальний день, коли вони просто для містечок варять каву. У команді вони мають професійного фотографа, і ми його запросили пофоткати діток. Він каже, я усіх пофоткаю, чого тільки діток. І тут тьотя Люда і каже, що хоч одна фотографія буде з усього життя, бо все ж згоріло повністю у людей. Хтось деякі речі зміг зібрати, деякі вціліли. У декого ж узагалі нічого не залишилось, то хоч якась пам’ять буде людині».
Жителів модульного містечка забезпечують коштом держави та міжнародних організацій. Мало не щодня до них приїздять з черговою допомогою благодійники, тому люди тут точно не кинуті напризволяще. Благодійники привозять готову їжу, тому проблем із харчуванням також немає.
«Люди живуть тут безоплатно. Інтернет тут безоплатний, на мінімальній швидкості. Це взяв на себе витрати Червоний Хрест. Вони беруть на себе комуналку, український провайдер взяв на себе безоплатний інтернет, ось ми вже другий рік користуємося. У нас є комп’ютерний клас, де дітки навчаються. У нас учителі ведуть уроки в цьому комп’ютерному класі.
Один раз на день нас годує World Central Kitchen готовою їжею. Зимою це дуже виручало. Коли блекаути, ми могли подзвонити й сказати, що в нас така ситуація, дуже багато людей, і вони нам привозили тоді гарячий бульйон, щоб щось було на вечерю. Тобто обід вони стандартно привозять, і додатково ще ввечері, коли немає світла, щоб ми могли людей нагодувати та не лишити в біді. Ще один фонд нас підтримує, вони нам постачають випічку», — говорить Ольга.
Більшість жителів та жительок модульного містечка — люди старшого віку. Їх близько 70 відсотків, каже Ольга. Тому наявність медичної сестри було обов’язковою умовою, пояснює жінка:
«Поміряти тиск, якийсь укольчик, якусь таблеточку. Ірина завжди у нас на зв’язку, завжди прибігає, допоможе. Ну, якщо це якась первинна допомога. Якщо треба щось складніше, то викликаємо швидку допомогу. Але якщо якісь мінімальні потреби, то ми їх закриваємо. До речі, один фонд приїжджав, на днях привозив нам ліки: мінімальний набір від тиску, від сердечних хвороб краплі, трішки заспокійливих. Ірина допомагає, розповідає, показує, що потрібно, а що — ні».
«Часом діти просто просили: йдемо побудемо разом»
Особливу увагу тут приділяють дітям. Для них є ігрові кімнати, новий дитячий майданчик, поруч — місцевий стадіон. За словами психотерапевтів, працювати з дітьми завжди складно, адже вони поводять себе буденно й, часто, лише за допомогою терапевтичних практик стає зрозуміло, що у них всередині. Тричі на тиждень до дітей приїздить сестра Вікторія, вона належить до Римо-католицької церкви. Жінка за освітою викладачка англійської мови, але також має досвід роботи з дітьми з Сирії, тому розуміє, як вони можуть переживати війну і як зробити так, щоб хоч на трішки змогли про неї забути. Вікторія каже, що найголовніше — просто бути поруч:
«Насамперед, коли я приїхала сюди, я запропонувала курс англійської мови чи допомогу у вивченні англійської мови. Пізніше я побачила, що насправді діти потребують зараз не стільки вивчення чогось такого, що, можливо, їм і придасться у майбутньому. Їм потрібна присутність, потрібно бути з ними. Тому моя діяльність зводилася до того, щоб бути з ними. А вже залежно від їхнього настрою, від їхніх почуттів, який був запит, то ми тоді вчилися. Вчили англійську мову, мали заняття, поєднували це, власне, з малюванням, з різними іграми, забавами, співами. Часом діти просто просили: йдемо погуляємо разом, побудемо разом».
За рік спільного поживання абсолютно різні люди звикли один до одного. Як би не було складно жити всім разом, вони вже святкують день народження та інші свята як одна родина. Хоча спочатку було дуже складно, розповідає Ольга:
«Ми всі стресували дуже, тому що це модель гуртожитку. Коли ти живеш з чужими людьми… Перші місяці ми знайомились. Потім якось уже розуміли, що ми тут надовго і треба було адаптуватися. Але згодом все налагодилося. Уже ці стресові ситуації, коли обстріли, коли чекали 24-те знову (24 лютого 2023 року — ред.), бо тут близько кордон із Білоруссю, то трошки була тривога. Зараз уже все нормально, всі адаптувалися, роззнайомилися, вже святкуємо масові дні народження, весілля, христини. Складно, звісно, бо це дуже велика кількість людей. Це не квартира, де ти можеш прийти та просто відпочити».
Про те, що тут завжди допоможуть, каже і пані Ганна. До слова, до людей раз на місяць приїздять перукарі й навіть майстри нігтьового сервісу.
«Дякувати треба таким людям. Підтримують і словом, і справами. Скоро, може, перукарі до нас приїдуть. Допомагають нам дуже багато», — переконує пані Ганна.
Тим часом жінка мріє дочекатися того моменту, коли вона знову житиме у власному житлі. Як і всі, вона не розуміє, навіщо росіяни принесли ні в чому не винним українцям стільки болю та горя.
Слухайте також: 90% зруйнованих росіянами будівель у Бучі мають відновити до кінця цього року
В усіх жевріє надія на скору відбудову
Про важливість відбудови говорить і комендантка модульного містечка Ольга. За рік люди звикли жити в будинках, однак у всіх жевріє надія на скору відбудову. До того ж у них під вікнами вже зводиться новий ліцей, який також знищили російські війська. Загалом у Бородянці зруйновано до 2 тисяч будівель, розповідає селищний голова Олександр Сахарук:
«Якщо брати багатоповерхові будинки, то це понад 40%. До 2 тисяч будівель у громаді є зруйнованими. Запит на житло, на харчування — це те природне у будь-якому населеному пункті, у будь-якій країні».
Попри все Бородянка відбудовується. Хоча, побувавши тут вперше, здавалося, що на це потрібні десятки років. Однак вже зараз є 59 об’єктів, які відновлюються, зауважує Олександр Сахарук:
«Ми є тим містечком, яке повинно показати всьому світу відбудову і те, що ми наближаємо перемогу. Зараз у нас перша черга — це 59 об’єктів. Є чітке розуміння безпосередньо з усіма державними установами, з Агенцією відбудови регіонального рівня, обласного рівня, безпосередньо з представництвом президента у Київській області, Київською військовою державною адміністрацією. Усі необхідні рухи по відбудові у нас є невідкладними і першочерговими.
У перших 59 пілотних експериментальних об’єктах є 4 градації — це відновлення нового будівництва на зруйнованих місцях. Це капітальний ремонт будинків, де були пожежі чи прямі влучання. Відновлюємо під’їзди: якщо це був п’ятиповерховий будинок, розбирається, умовно кажучи, до третього під’їзду, далі перекладається і проводиться капітальний ремонт. Є нове будівництво одноповерхових житлових будинків. Зрозуміло, що є капітальний ремонт одноповерхових житлових будинків, будівель і закладів, які надавали ті чи інші адміністративні послуги. Це банки, установи, адміністративні будівлі.
Я так само, є мешканцем зруйнованого будинку. Він був у центрі Бородянки, навпроти пам’ятника Шевченку. Там пройшли 40 років мого життя, а зараз там — просто котлован. Але ми вже маємо проєктну уяву, який будинок в майбутньому буде там зведений, на яку кількість людей. Там було 108 квартир — понад 300 людей там постійно проживали».
Бородянка відновиться, як практично відновилася сусідня Буча. Лише, що там, що тут ніколи не загояться рани місцевих жителів, які втратили своїх рідних у цьому страшному місяці окупації.
Читайте також: Небайдужі зібрали 300 тис. грн і відновили бібліотеку біля Бородянки, де в окупацію жили російські військові
Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
