Руслана Кравченко
90% зруйнованих росіянами будівель у Бучі мають відновити до кінця цього року
Автор
«Тут із живих ніхто не має залишитися»
Місто Буча на Київщині одне з перших взяло на себе удар російських військових торік наприкінці лютого. Тихе передмістя столиці за декілька днів перетворилося на місце бойових дій, а люди, які мирно жили у своїх домівках, — похапцем брали найважливіше і… тікали. Тікали з рідних стін, рідних квартир та будинків, на купівлю чи будівництво яких поклали не один рік тяжкої праці. Хто не встиг, або просто вирішив залишитися, віч-на-віч зіштовхнулися з ворогом.
«Тут буде зачистка. Тут нікого не має бути. Тут із живих ніхто не має залишитися».
Саме так сказали російські окупанти жительці вулиці Вокзальної Ірині на прохання залишитися у своєму будинку. Перед цим вони кинули туди гранату і вбили чоловіка Ірини.
«Батько мене відтягнув. Уже потім я побачила, що на розі була розчавлена легкова машина і стояли танки. Вони стояли метрів за 5. На кожному з них — російський солдат», — пригадує жінка.
Окупанти дали Ірині з батьком піти. Вони вказали йти в один бік, однак люди змогли звернути у невеликий провулок. Ірина каже, якби пішли туди, куди їм вказали росіяни, уже б були мертвими. Вони всю окупацію вони прожили в Бучі, у знайомих. Практично під дулом снайпера, який сидів на сусідній багатоповерхівці недалеко від вулиці Вокзальної, де залишилося все їхнє життя.
«Увесь цей місяць я думала, що чоловік мій тут лежить. Танки туди-сюди, чутно, по вулиці їздять. Я думала, його танками вже розтягнули, собаки з’їли, я не знаю. Батьку кажу постійно, що він там лежить, він там лежить. А тут сусідка прибігає, каже, що їх немає. Вони пішли. Кацапи. Зразу ввечері, години чотири було, я сюди на крилах летіла. Вийшли з цього провулка, а тут — жах. Мертві лежать. І навіть доводилося переступати. Було дуже багато мертвих людей. Усі цивільні, з білими пов’язками. Олег мій так і лежав. Будинку не було, гараж тільки трохи вцілів», — розповідає жінка.
Майже вся вулиця Вокзальна була зруйнована. Не було й частини будинку, де не залишили свій слід російські війська. По сусідству з Іриною живе родина Марини. Вони втратили свій будинок ще раніше — 3 березня. Дім, який вони з чоловіком будували понад 10 років, також зруйнував російський снаряд. Вони про це дізнались, коли передивлявшись чергове приховане відео з вулиці, зрозуміли, що замість їхнього будинку — пустка, говорить Марина:
«3-го, після обіду десь, почало бахкати тут. І 3-го числа у нас уже розбомбили будинок. Але ми ще не знали. Ми ще ввечері дивилися, наче по відео, десь хтось якісь фотографії скидав, що, наче, будинок був. А тоді вже зранку, по-моєму, 4-го, вже не пам’ятаю, Саша знайшов відео. Показували, що рашисти там з танка розстрілювали чоловіка одного. Він йшов повз нашу вулицю. І Саша каже, що, Марина, це наш будинок. Я кажу, так його нема. Бо, ніби, сусідський був, там сусідський був, а на місці нашого — якісь руїни. Так і дізналися, що у нас уже нема будинку».
Слухайте також: В Ірпені взялися за відбудову першої знищеної росіянами багатоповерхівки
Російські військові за місяць окупації зруйнували понад 3 тисячі будинків
За словами міського голови Бучі Анатолія Федорука, російські військові за місяць окупації зруйнували понад 3 тисячі об’єктів — це багатоквартирні та приватні будинки, навчальні та соціальні заклади, комерційні приміщення.
«Якщо говорити про руйнації, то понад 3 тисячі об’єктів за місяць перебування тут росіян було зруйновано, знищено. І доводиться все відновлювати», — пояснює Анатолій Федорук.
Після деокупації міста Бучу було не впізнати: сотні тіл на вулицях та на території місцевої церкви, де була братська могила, тисячі зруйнованих будівель, розграбовані та знищені приміщення. Навіть президент Зеленський назвав день, коли він вперше побачив деокуповану Бучу, — найстрашнішим:
«Буча. Те, що я побачив, коли ми деокупували, було дуже страшно. Ми побачили, що диявол, він не десь там, а він на землі».
Слухайте також: Благодійники збудували на Чернігівщині 26 будинків, половину з яких віддадуть переселенцям
Саме тоді Бучі, як ніколи, потрібна була допомога. Особливо у розміщенні людей, які залишилися без житла. На поміч однією із перших прийшла Польща — за сприяння урядів обох країн у місті встановили модульні містечка.
«Місто Буча було одне з перших деокуповане, звільнене нашими Збройними силами України. І постало питання, з яким ми перші зіткнулися. А також уряд нашої держави: із викликом після повномасштабного вторгнення, як реагувати на потреби наших громадян. Уряд нашої держави опрацював питання з урядом Республіки Польща. Знайшли відповідне рішення, як тимчасове явище, тимчасове помешкання, модульні містечка були запропоновані за програмою співпраці між польським та українським урядом», — розповідає Анатолій Федорук.
Перші модульні будинки у Бучі з’явилися торік у травні
Перші модулі у Бучі відкрили у травні-червні минулого року. Туди, зокрема, заселили людей, які втратили житло під час окупації, розповів президент польського Фонду міжнародної солідарності Рафал Дзєнцьоловський:
«Це такі собі контейнери для біженців. Уряд Польщі виступив з такою ініціативою, усвідомлюючи, що в Україні збільшилась кількість біженців. Перші рішення були ухвалені торік у квітні. Перше поселення під Києвом були в травні, а відкриття, відбулося в червні за участю прем’єр-міністра Моравецького».
Модульні будинки розмістили у районах, найбільш постраждалих від рук окупантів. Подекуди благодійники ставили модулі одразу на подвір’ях людей, поруч зі зруйнованими будинками, розповідає Анатолій Федорук:
«Таких є 6 блоків у мікрорайонах, де ступінь руйнації був найвищим, щоб люди були найближче до своїх земельних ділянок, на яких зруйновані будинки залишалися. Тому що будинок зруйнований, а помешкання якісь технічні чи навіть той самий город лишився, його потрібно доглядати й це людям якраз було б зручніше. І ми так це врегулювали».
Такий будиночок є і на подвір’ї пані Галини на вулиці Вокзальній. Його їй встановили благодійники з фонду «Спасемо Україну». Родина тимчасово живе в ньому, чекаючи на ремонт новозбудованого будинку.
«У нас у модульному стоїть кондиціонер, дві батареї, холодильничок, пральна машинка. Він весь укомплектований прийшов. Там двоярусне дитяче ліжко. Але ж для 5 людей він — дуже малесенький. Але я дуже вдячна», — каже пані Галина.
Модульні містечка у Бучі розраховані на 700 людей, розповіла заступниця міського голови Бучі Михайлина Скорик-Шкарівська. Водночас, за її словами, запит на таке житло все ще існує. Адже зараз в Бучу приїздять переселенці з південно-східних регіонів України.
«Це на 700 людей, це дуже суттєва допомога. Бо там живуть бучанці, у яких зруйноване житло. Там живуть внутрішньопереміщені люди. Зараз є запит ще на таке житло, але у нас немає можливостей, тому ми щиро вдячні. Ми навчилися і влітку створювати комфортні умови, поставивши кондиціонери, і взимку обігрівати в умовах блек-ауту. Було важко, але вважаємо, що ми забезпечили максимально комфортні умови з можливих у таких модульних містечках.
Ми розуміємо, що це тимчасове рішення, воно має закінчитись відбудовою приватного сектору, побудовою житла для внутрішньопереміщених людей. І ми над цими проєктами теж працюємо. Польща для Бучі та Польща для України, це є та країна, яка дає швидку допомогу, швидкі рішення. Вони дуже легкі у застосуванні, які гасили оці ось соціальні пожежі у перші дні після звільнення», — пояснює Михайлина Скорик-Шкарівська.
Буча співпрацювала з Польщею ще до повномасштабного вторгнення, зауважує заступниця міського голови. На сьогодні Буча має три міста-партнери в Польщі, які надають їй всю необхідну допомогу.
«У нас в Польщі зараз є три міста-партнери. Це Тушин, Пщина і Катовіце. Тушин і Пщина — це міста, які були партнерами Бучі до повномасштабного вторгнення. І от якраз від них ми отримали першу допомогу. Ну, зокрема, вони нас познайомили, наприклад, з їхнім містом-партнером Бергіш-Гладбах. Це німецьке місто. І завдяки цьому ми отримали гуманітарну допомогу вже в травні. А тепер маємо надійне місто-партнера, який допоміг нам і КП „Бучатранссервіс“ запустити, і комунальною технікою нас підтримує тощо. З Катовіце ми зараз встановили стосунки. Вони нас часто запрошують на заходи. Вони є таким майданчиком в Польщі для багатьох важливих івентів, де можна познайомитися з потенційними донорами та інвесторами. Ми часто туди їздимо, отримуємо від них запрошення, за це їм вдячні», — говорить заступниця міського голови Бучі.
Польща допомогла Бучі не лише модульними містечками, а й продуктовими наборами, речами першої потреби та іншою гуманітарною допомогою. Рафал Дзєнцьоловский наголошує, що польський Фонд міжнародної солідарності працює в Україні вже 4 роки:
«Уже буде 4 роки, як ми працюємо в Україні. Працюють українці. Керівник київського офісу — громадянин Польщі, пан Павел Кост. Він також українець. І ми це дуже цінуємо. Ми пишаємося тим, що можемо працевлаштовувати українців, що можемо працювати разом і солідарно заради доброго майбутнього України й Польщі. Тому що ми абсолютно ставимося до цього як до партнерства, в якому діє система win-win. І Польща виграє від цього, і Україна виграє від цього. І я дуже пишаюся тим, що київський офіс Фонду міжнародної солідарності під час війни, після перших драматичних подій, ті, у кого були сім’ї, у кого були діти, евакуювалися до Польщі. Але багато людей залишилися і продовжували свою роботу безперервно».
Читайте також: «Російський солдат спав у собачій будці та їв собачу їжу» — бучанець про окупантів у себе вдома
90 % зруйнованих будинків у Бучі мають бути відбудованими до кінця цього року
Модульні будиночки — тимчасове вирішення ситуації, усі місцеві чекали відбудови. І вона прийшла разом з американською некомерційною організацією Global Empowerment Mission та благодійною організацією «Якість життя». Торік на початку листопада директор представництва GEM в Україні Андрій Негрич пообіцяв відбудувати 11 будинків на вулиці Вокзальній у рамках проєкту «Надія для Бучі»:
«В рамках цього проєкту буде побудовано „з нуля“ 11 будинків і ще майже 20 будинків будуть відновлені. А також за сприяння та у співпраці з Міністерством регіонального розвитку, Бучанською територіальною громадою буде відновлена вулиця, освітлення, огорожі та інші комунікації».
На всі роботи виділили 6 місяців, але закінчили фактично за 5. Замість запланованих 11 будинків, повністю відбудували 12, повідомив міський голова Анатолій Федорук. Загалом 110 будинків відремонтували благодійники спільно з місцевою владою.
«Вулиця Вокзальна — це відрізок, де 118 юридичних адрес, 16 будинків фактично „з нуля“ відбудовувалися. Решту довелося капітально ремонтувати, на деяких об’єктах зробили поточний ремонт. Тут важливо якраз продемонструвати, яка співпраця була з міжнародними партнерами: Фонд Говарда Баффета, який узяв на себе будівництво коробок, як ми говоримо, бо ремонти всередині доводиться робити по іншій програмі. 12 житлових будинків — такий старт був у відбудові цієї вулиці».
90 відсотків зруйнованих будинків у Бучі мають бути відбудованими до кінця цього року, наголошує Анатолій Федорук. Задля цього працює місцева, обласна влади, уряд та міжнародні організації.
«Якщо проаналізувати ступінь руйнації від житлового фонду до соціальних об’єктів у сфері житлово-комунального господарства, то станом на сьогодні жоден об’єкт не залишений поза увагою. Нам вдалося фактично з муніципальними, регіональними, тобто обласними чи державними програмами, разом із міжнародними донорськими допомогами, які є в Україні й здійснюють свою діяльність, охопити весь спектр руйнації. Наскільки він буде охоплений і реалізований успішно — покаже 31 грудня цього року.
Але мета, ціль, завдання цьогоріч — вийти на показник у 90% зруйнованих об’єктів, які мають бути капітально відремонтовані та передані громадянам або тим установам, які мають слугувати громаді. Це я кажу про соціальні об’єкти. Наскільки це вдасться нам, ми принаймні того прагнемо, того хочемо і робимо все від нас залежне або навіть і більше, щоб саме так відбулося», — ділиться планами Анатолій Федорук.
Новому будинку не може натішитись Марина. Жінка каже, що навіть не мріяла про таку швидку відбудову, думала, що до перемоги нічого відновлювати не будуть:
«Чесно кажучи, я не вірила, що нам до кінця війни щось хтось буде відбудовувати. Знесли, вивезли, дякуємо на тому, бо безоплатно. І потім якосьприходять ці представники та кажуть, що ми починаємо у вас будівництво. Головне, щоб ви тут нам відкрили, а ми все самі. І вони як мурахи: набігли, щось роблять, щось копають, щось риють. Всі дуже привітні, наші ж хлопці. І ось уже травень — будинок готовий».
Так само радіє новому житлу і Микола. Чоловік також житель вулиці Вокзальної й він теж був впевнений, що до закінчення війни відбудови не буде, тому намагався лагодити свій зруйнований будинок сам:
«Ми намагалися щось відновити своїм коштом. Бо сказали, що поки ніхто нічого не буде робити, тому що війна. Мовляв, якщо маєте кошти, то самі робіть. Збирайте чеки, може потім відшкодують. Старалися, щось робили. Ми навіть не сподівалися, що буде таке відновлення повністю».
Приклад Бучі дав надію тимчасово окупованим на сьогодні територіям на звільнення та повноцінну допомогу. А приклад вулиці Вокзальної — на відбудову зруйнованих росіянами будинків. Це було дуже помічне для Ірини, у якої росіяни забрали найріднішу людину:
«Я ще раз повторюся: я б сама собі нічого ніколи не побудувала. Ніколи».
Вокзальну все частіше порівнюють з Україною та українським народом: як би нас не нищили — ми обов’язково вистоїмо та переможемо.
Матеріал створено за підтримки «Media Lifeline Ukraine»
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
