facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

«Арттерапія рятує»: у Бучі відкрили виставку картин Валентини Тарасевич, які допомагають забути окупацію

82-річна Валентина Тарасевич пережила окупацію Бучі. До її будинку не раз заходили російські військові, що не могло не залишити слід у пам’яті жінки. Щоб вилікувати душу й загоїти серце вона почала малювати. Тепер картини Валентини Олександрівни знають всі мешканці Бучі, а в місцевій бібліотеці проходить її персональна виставка.

1x
Прослухати
--:--
--:--

Ми зустрічаємось з Валентиною Олександрівною у тій самій бібліотеці. У Бучі вона нова, сучасна й більше схожа на креативний простір, ніж на книгозбірню. Я одразу помічаю картини — вони теплі й красиві. Таке ж тепло бачу в очах жінки. Вони стають сумними, лише коли ми починаємо говорити про війну та окупацію.

«Я пережила окупацію з сином і чоловіком. Наша квартира розташована у триповерховому будинку, навколо — високоповерхівки. І саме тут, у нашому дворі, росіяни ховали свою техніку. Нам було страшно й тому, що ми не розуміли, хто може зайти до нас у дім, як саме він зайде. Нас попередили: якщо двері будуть зачинені — їх виламають. Більшість дверей у нашому під’їзді й справді були замкнені — люди звідти виїхали ще на початку повномасштабного вторгнення. Залишились лише 4 квартири. І навіть з цих 4 квартир росіяни закатували двох чоловіків», — розповідає жінка.

Пані Валентина згадує й обстріл вулиці Вокзальної, яка розташована неподалік будинку Тарасевичів. Жінка каже, що те бомбардування назавжди залишилось у її пам’яті:

«Ми з сином Олексієм стояли в під’їзді, коли почули звуки обстрілів. Це було дуже страшно. Тоді до нас підійшов сусід і сказав, що ми тут стоїмо, а за 100 метрів горить Кузін будинок. Це був перший дім у місті, який згорів від обстрілів. Ми не могли вийти і якось зарадити вогню, бо навколо відбувалися активні бойові дії, але згодом цей будинок нас врятував: на його подвір’ї була криниця й місце, де можна було розпалити вогнище, закип’ятити воду й зварити їсти. Самі ж ми не мали ані води, ані світла, ані газу. Тому завдяки тому подвір’ю ми пережили всі дні окупації».

Подвір’я, де була можливість зварити їжу/Фото: Олексій Тарасевич

Деякі вікна квартири Тарасевичів виходять на Водопровідну вулицю — її також активно використовували росіяни у пересуванні технікою. Якось пані Валентина почула за вікном гуркіт й обережно визирнула на вулицю. Там вона бачила танк, дуло якого повільно підіймалось догори. Коли воно порівнялось з жінкою, вона була дуже налякана, швидко присіла, подумалось, що зараз може бути постріл.

Кава в окупацію/Фото: Олексій Тарасевич

У цей час на плиті стояла турка для кави, напій з неї збіг і потушив свічку. Остання була замість газу. Завдяки декоративним свічкам можна було хоч рідко, але випити чогось гарячого. У квартирі на той час було дуже холодно — близько 5 градусів, на вулиці стояла темна й холодна весна.

Термометр у квартирі Тарасевичів/Фото: Олексій Тарасевич

Візити окупантів

Російські військові постійно робили обходи по квартирах. Не оминули й квартиру Тарасевичів, хоча на їхніх дверях був напис російською: «Люди. Старики 1941 и 1942 г.р.». Після обходу окупанти ставили біля дверей мітку «осм», тобто «осмотрено».  Далі я почула від пані Валентини те, що відняло мову.

«Росіяни заходили до нас декілька разів. В один із цих приходів вони відкрили кімнату, де перебував мій чоловік, але не чіпали його. Моє розкладне крісло стояло на кухні — там було найтепліше. У великій кімнаті, де зазвичай проходило життя, було дуже холодно. Я лежала на кріслі, а піді мною були сховані щоденники мого сина, в яких він всі дні описував окупацію. Коли були обстріли на Вокзальній, сина, звісно, понесло туди. Звідти він приніс бойові набої росіян, які теж лежали в кріслі. Там були й телефони, але для окупантів ми мали інші, розбиті, які Олексій знайшов на вулиці. Саме тому всю окупацію я вдавала з себе лежачу жінку і не вставала з крісла, коли заходили росіяни. Зараз я розумію, що це було дуже небезпечно», — згадує Валентина Олександрівна.

Валентина Тарасевич на кріслі, під яким були сховані цінні на той час речі/Фото: Олексій Тарасевич

Олексій Тарасевич писав свої щоденники окупації під свічкою, тому зараз їх розбирає слово за словом. Чоловік хоче видати книгу про звірства росіян у мирній Бучі.


Читайте також історію окупації Олексія Тарасевича: «Це мій сусід. Не вбивайте його»: історія жителя Бучі, що пережив російську окупацію


«Арттерапія»

Валентина Тарасевич не професійна художниця, однак завжди знала, що саме написання картин рятує від відчаю та депресії. Після окупації все побачене лежало на жінці важким тягарем й вона дуже хотіла цього позбутися. Тому вирішила взяти в руки пензлі та фарби.

«Я почала малювати картини, бо хотіла щось подарувати сестрі на день народження, вона зараз проживає на Прикарпатті. Ми стільки побачили горя, що хотілось подарувати щось світле. Я знайшла листівку з букетом квітів і перемалювала її, а потім відправила своїй сестрі. Це було початком моєї арттерапії. І тоді я вже не випускала пензлик із рук: я починала одну картину, закінчувала іншу й вже думала про наступну», — розповідає авторка картин.

Картини Валентини Тарасевич/Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо

Пані Валентина пише свої картини у змішаній техніці — використовує гуаш та акварель. І малює, те, що колись бачила своїми очима:

«Я дуже люблю фотографувати, щоправда, також не професійно, маю багато фото природи, любила гуляти й милуватися. Зараз не можу нікуди ходити, що дійсно страшно, тому вирішила повернутися до нібито мирного життя за допомогою пензлів і фарб. Я дивилась на мої фото природи й малювала. За неповний 2023 рік я написала 32 картини форматом А3».

Валентина Тарасевич та її картини/Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо

На стінах та столах бібліотеки скомпоновано розташовані ці картини. На них переважають квіти й природа. Виставка має назву «Арттерапія рятує» і саму Валентину Олександрівну вона дійсно врятувала:

«Я сподіваюсь, що ця виставка допоможе ще комусь, крім мене. Після того, як я почала писати картини, я перестала гостро переживати ситуацію навколо. Коли я беру пензлі в руки, то нічого не чую, я вся в думках щодо майбутньої картини. Не маючи відповідної освіти, я пишу так, як відчуваю серцем. Я опираюсь на своє відчуття гармонії. Мені здавалось, що мої роботи можна показати людям. І тоді я прийшла до цієї бібліотеки й показала теку зі своїми картинами».

Роботи Валентини Тарасевич/Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо

Коли працівники бібліотеки побачили роботи Валентини Олександрівни, вони одразу запропонували їй організувати виставку. За словами виконувачки обов’язків директора Публічної бібліотеки м.Буча Ганни Кокрак, всі були приємно здивовані побаченим.

«Валентина Тарасевич довгий час є читачкою нашої бібліотеки. Коли вона вперше показала нам свої роботи, у бібліотеці якраз була іноземна делегація. Ми всі були приємно вражені й одразу запропонували зробити виставку», — розповіла Ганна Кокрак.

Ганна Кокрак/Фото: Руслана Кравченко, Громадське радіо

Вона також наголосила, що відгуки відвідувачів бібліотеки — лише позитивні. Картини написані ніби професійним художником. За словами Ганни Кокрак, виставка орієнтовно триватиме до 7 січня 2024 року. Бібліотека розташована у м.Буча, вул.Енергетиків, 2.

Сиваш

Наприкінці розмови Валентина Тарасевич зауважила, що відчувала: окупація Бучі буде недовгою, росіяни не зможуть бути тут тривалий час. Все скінчилось, але лише в Бучі. Рідне селище жінки — Сиваш на Херсонщині — досі окуповане. Як і на всій загарбаній росіянами території там проводяться обшуки, скоюються злочини, людям видають паспорти РФ і забирають у них дрова, щоб не було чим обігрівати дім.

«Я там прожила майже 30 років, лише у 2016 році ми з чоловіком переїхали до Бучі. У Сиваші розташована залізнична дорога, яка йде від Мелітополя до Сімферополя. Ми там мали надзвичайно красивий двір, за яким я любила доглядати. Це загалом було місце, до якого я прикипіла», — каже пані Валентина.

Тоді я побачила в очах жінки віру, що Сиваш обов’язково звільнять, як і 2 роки тому українські військові звільнили нашу Бучу.

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Шуляк про Тищенка: «Закликаю його знайти у собі мужність і добровільно здати мандат»

Шуляк про Тищенка: «Закликаю його знайти у собі мужність і добровільно здати мандат»

27 хв тому
Поліція встановила причетних до незаконного позбавлення волі ексвійськового у Дніпрі

Поліція встановила причетних до незаконного позбавлення волі ексвійськового у Дніпрі

1 год тому
Військово-обліковий документ з QR-кодом тепер можна отримати у ЦНАПі

Військово-обліковий документ з QR-кодом тепер можна отримати у ЦНАПі

1 год тому
Це вперше за довгий час була швидка реакція президента: політолог про звільнення Содоля

Це вперше за довгий час була швидка реакція президента: політолог про звільнення Содоля

1 год тому