«Матрьошка» зі снаряда та лампа з міни: скульптор Володимир Білоконь про те, як війна вплинула на його творчість

«Матрьошка» зі снаряда та лампа з міни: скульптор Володимир Білоконь про те, як війна вплинула на його творчість

Скульптор і коваль Володимир Білоконь називає себе вигадником. Одними із найбільш впізнаваних його робіт є «Дерево зі стільцями» та «Закохані ліхтарі», встановлені на Майдані Незалежності у Києві. Родзинкою столиці стали й інші скульптури майстра — «Сірник, що ожив» на вулиці Січових Стрільців та «Млинок для кави» у провулку Тараса Шевченка.

«Дерево зі стільцями» на Майдані Незалежності/Фото: Таня-Марія Литвинюк

У майстерню, де народжуються ідеї, Володимир приходить щодня. Наголошує, що тут йому ніколи не нудно і завжди є чим зайнятися. Саме у майстерні скульптор зустрів 24 лютого.

Повномасштабне вторгнення РФ наклало свій відбиток на творчість майстра. Серед його нинішніх робіт можна побачити і обігрування марки «Русский военный корабль…», і металеву фігурку, що повторює відоме позування Олени Зеленської з фото Енні Лейбовіц, і «матрьошку» з розірваного снаряда. Водночас Володимир зазначає: знаходить час і для скульптур, що ніяк не пов’язані з темою війни.

Першою скульптурою був будиночок на курячих лапках

На початку 1990-х років Володимир влаштувався на роботу до фірми, яка займалася виготовленням кованих виробів. У той час його вміння роботи з металом обмежувалися шкільним випилюванням детальок.

«Одного разу ми збиралися йти на день народження до дівчини мого друга. Вирішили зробити їй якийсь подарунок. Вона любила свічки, тому я виготовив для неї підсвічник. Мене почали запитувати, де я його купив. Коли я відповідав, що зробив цей підсвічник сам, всі були дуже здивовані. Мені здавалося, що він дуже примітивний. Але в людей ця річ викликала захват, дуже яскраві емоції», — розповідає Володимир.

Чоловік зазначає, що якби реакція була іншою, можливо, на цьому все і закінчилося б. Але він подумав: якщо людям подобаються його експерименти, варто продовжувати.

Володимир Білоконь демонструє запальничку у формі клешні краба. Фото: Таня-Марія Литвинюк/Громадське радіо

«Керівництво фірми, де я працював, не підтримувало таку мою діяльність. Тому я «шифрувався», щоб ніхто не бачив, чим займаюся. Для мене це було дуже важливо. Потім різні люди почали мене підштовхувати до того, аби я звільнився з тієї фірми. Казали: «Що ти там робиш, тобі потрібна власна майстерня. Тобі треба працювати на себе». Я був дуже цим натхненний. Звільнився і знайшов свою першу майстерню. Моя нинішня — вже одинадцята», — каже скульптор.


Читайте також: Безлюдні вулиці, згорілі будинки, катівня у відділку поліції: фоторепортаж зі звільненого Куп’янська


«Я ще не усвідомлював, що почалася війна. Це було щось на зразок фільму, який я дивився»

24 лютого Володимир Білоконь приїхав у майстерню заради електрика, який мав перевірити показники лічильника. Аж тут почалися вибухи. Скульптор згадує, що дивився відео, які викладали люди у соцмережах, бої над Київським морем. Він знав людей, які це поширювали. Зрозумів, що це не жарти. Але ще до кінця не усвідомлював, що почалася війна.

«Це було щось на зразок фільму, який я дивився. Цього дня я виконав роботу зі стільцем, спинку якого пронизує ніж. Вона про те, як нам підло встромили ножа у спину. Закінчив ще одну річ, яку мав доробити. І поїхав додому. Зрозумів, що електрик не приїде», — додає чоловік.

«Ніж у спину»/Фото: Таня-Марія Литвинюк, Громадське радіо

Місто стояло порожнім. Цього ж дня Володимир почув повітряну тривогу. Втім, усвідомлення того, що відбувається, прийшло до нього пізніше.

«Біля нашого будинку на Оболоні їздили танки. Паркани, дерева, дитячі майданчики, все було повалено. Також я бачив наслідки прильоту ракети на вулиці Ломоносова у житловий будинок. Але в мене не було паніки. Натомість деякі мої знайомі дуже панікували. Ті, від кого я цього не очікував. Вони все кидали і тікали. Всі реагували дуже по-різному».

Стілець із поламаними ніжками/Фото: Володимир Білоконь

З 8 березня Володимир Білоконь місяць був у місті Рівне. У нього не було доступу до майстерні, тож він фотошопив щось на тему війни. Це також було певним проявом творчості.

«Привид Києва»/Фото: Володимир Білоконь

«Потрібно транслювати тему війни у творчості чи ні, кожен вирішує сам»

Після повномасштабного вторгнення Володимир Білоконь зробив серію робіт зі стільцями. Цей образ тут – метафора людини. У когось зв’язані руки та ноги, хтось — розстріляний. Є стілець із поламаними ніжками.

Понівечений стілець зі зв’язаними ніжками/Фото: Володимир Білоконь

«Деякі роботи я виконував «на злобу дня». Наприклад, всі обговорювали фото Олени Зеленської — як вона сиділа, на що це схоже і так далі. Коли це триває тиждень, а люди ніяк не заспокояться, так чи інакше ти бачиш це у своїй Facebook-стрічці. Тоді думаєш: «О, так це ж можна повторити цю лінію, це ж нескладно», — розповідає скульптор.

«Перша леді»/Фото: Таня-Марія Литвинюк, Громадське радіо

Так само сталося і з роботою «Тираж». За словами Володимира, історія із російським кораблем та островом Зміїний дуже сильна з історичної точки зору. Але ажіотаж навколо марки «Русский военный корабль…» для нього виглядав дещо надуманим. Тож скульптор просто вирішив підіграти.

«Тираж»/Фото: Володимир Білоконь

Чоловік каже, що часто дивиться на своїх колег, аналізує, як вони себе поводять після російського вторгнення. Спостерігає за їхніми роботами через соціальні мережі. Є люди, які закинули все і взагалі не можуть нічого робити. А хтось навпаки – не переставав творити.

«Звісно, фон війни впливає на творчість. Потрібно транслювати цю тему у своїх роботах чи ні, кожен вирішує сам. Я не знаю, як правильно. Приміром, я почав робити такі тематичні речі, але паралельно роблю щось не пов’язане з війною. Та рано чи пізно знову повертаюся до цієї теми, бо вона на поверхні зараз. Це дуже сильно увійшло в наше життя, наш побут, торкнулося багатьох», — зазначає Володимир.

«Розірваний глобус»/Фото: Володимир Білоконь

«Особисто мене і моєї родини війна не торкнулася безпосередньо, але вона зачепила наше оточення. Хтось зі знайомих воює, хтось зник. У когось зруйновані будинки. Не в близьких знайомих, але в їхньому оточенні. Якби це торкнулося мене більше, мабуть, і відображалося б по-іншому», — зауважує чоловік.


Слухайте також: «Ні вікон, ні дверей»: як пенсіонерка живе у зруйнованому окупантами будинку в селищі Макарів


«Інколи я замислююся, про що думають люди, які помирають»

Коли російські війська покинули Київщину, з’явилося дуже багато металолому. Знайомі волонтери почали запитувати у Володимира, чому він нічого з нього не робить. Він відповів, що просто не має такого брухту. Тоді вони його привезли чоловікові. Так з’явилася «матрьошка». Такий собі символ пропаганди, що знищує себе зсередини. Також виникла ідея робити лампи зі снарядів.

Матрьошка із розірваного снаряда/Фото: Таня-Марія Литвинюк, Громадське радіо
Лампа із хвоста міни/Фото: Володимир Білоконь

Кожна робота має свою прив’язку до часу. Роботу зі стільцем у терновому вінку зі зв’язаними ніжками Володимир виконав, коли всі говорили про те, що Україні не вистачає зброї. Це таке біблійне відлуння. Сенс роботи в тому, що Україна мучиться за весь світ, виборюючи свободу. Також у чоловіка є серія робіт під назвою «ППО».

«ППО»/Фото: Володимир Білоконь

«Я записую свої ідеї. Деякі за певний час видаляю, деякі – ні. У мене є певний топ ідей, які мені хотілося б втілити за життя. Минулого року у мене в оточенні померло дев’ять людей, знайомі або знайомі знайомих. Хтось через хворобу, хтось через нещасний випадок. Інколи я замислююся, про що думають люди, які помирають. Хтось щось не зробив, не сказав, не прочитав. А для мене, мабуть, було б важливо втілити свої ідеї. Я б, мабуть, дуже жалкував, якби не встиг їх виконати за життя», — наголошує Володимир Білоконь.

Володимир Білоконь в образі царя на троні/Фото: Таня-Марія Литвинюк, Громадське радіо

Останнi новини