«Ми рятували всіх: і дітей, і дорослих»: як столичний «Охматдит» працював на початку великої війни і яку допомогу надає зараз

Лікарка-офтальмологиня Наталія Німченко на початку повномасштабного вторгнення разом із родиною перебувала в себе вдома, у свого часу спокійному Ірпені на Київщині. Коли події стали розвиватися занадто швидко, жінка зрозуміла — потрібно евакуюватися. Разом із чоловіком вони переживали за дітей, тому швидко зібрали речі й поїхали в бік виїзду з Ірпеня. Наталія каже, що ніколи не могла б подумати, що та дорога виявиться настільки страшною.

Російська міна розірвалася у 10 метрах

5 березня 2022 року. Ірпінь вже декілька днів активно обстрілюють росіяни, їхні війська влучають у будинки мирних жителів, автівки, навіть не розбираючи, є в них люди чи ні. Особливу агресію в окупантів викликають місцеві, які наважуються виїхати. Люди проходять жорстку фільтрацію, знущання, допити, але найгірше — евакуаційні автівки розстрілюють. Досі на виїзді з міста гори залізяччя, за якими — чиїсь долі.

У власній автівці їхала й Наталя, сподіваючись, як і всі, безпечно виїхати з міста. Однак, коли їхня машина наближалася до російського блокпоста, родина потрапила під мінометний обстріл. Одна з мін розірвалась в 10 метрах від їхнього автомобіля — Наталія та її донька Варвара отримали уламкові поранення стегон. Їхати далі було небезпечно, тому родина швидко ухвалила рішення повертатися в бік місцевого шпиталю. Там стабілізували стан поранених і через декілька днів у Наталії та Варвари була ще одна спроба евакуації. Вона пройшла успішно й матір із донькою на швидкій доставили до лікарні «Охматдит». Тут почалася їхня нова історія.

«Ми робили все можливе»

Національна дитяча спеціалізована лікарня «Охматдит» наприкінці лютого минулого року взяла на себе виклик приймати й допомагати всім, не лише дітям. Інакше не могло й бути, розповідає директор установи Володимир Жовнір.

«То був важкий момент. Не всі медичні заклади чи аптеки мали змогу працювати, тому ми ухвалили рішення, що надаватимемо невідкладну допомогу всім без виключення. Ми виписали з лікарні пацієнтів, які не потребували ургентних втручань. Ми зробили все можливе, щоб діти, яким можна було надавати лікування не в умовах бомбосховища, були евакуйовані. Завдяки високопосадовцям нам вдалося це зробити й перенаправити пацієнтів у безпечні місця, зокрема за кордон», — розповів Володимир Жовнір.

Водночас лікарі у Києві продовжували надавати термінову допомогу пораненим, це були як діти, так і їхні батьки. Якщо у відділення госпіталізували всю родину, то й допомагали усім, наприклад навіть справитися з високим тиском бабусі.

«Траплялися й апендицити у дітей, але рідко. Пам’ятаю історію, що я робив обхід і наш хірург запитав мене, чи є можливість надати наркоз (за фахом я реаніматолог-анестезіолог). Він ще й пожартував, що йдеться про незвичайну ситуацію. Це був апендицит, і справді серед усіх уламкових поранень він тоді був чимось незвичним», — згадує Володимир Жовнір.

---

Слухайте також: Діти сиротіють через війну, втрачають зв’язок із батьками, тут важливе швидке реагування судів — директор СОС Дитячі Містечка

---

Всебічна допомога

Слова директора лікарні про те, що на початку великої війни «Охматдит» приймав усіх підтверджує і Наталія Німченко. Розповідає, що її з донькою спочатку хотіли госпіталізувати по різних лікарнях Києва, однак все ж їм пощастило потрапити разом до «Охматдиту». Ця лікарня надала їм і психологічну допомогу — організувала поїздку до Латвії. Родині також допомогли благодійники з фонду «СОС Дитячі Містечка Україна»: як фінансово, так і психологічно та юридично.

За словами керівниці відділу «Поранені діти» БФ «СОС Дитячі Містечка Україна» Ольги Юдіної, станом на ранок 29 вересня 1125 дитини отримали поранення внаслідок бойових дій в Україні, 504 дитини — загинули.

«Ці цифри не остаточні, тому що багато дітей залишилось на окупованих територіях. Даних із цих територій ми не маємо. Звісно, наша організація не могла залишатися осторонь від цієї біди, ми вирішили прийняти ці виклики й з травня 2022 року почали реалізацію проєкту надання допомоги пораненим дітям та їхнім сім’ям.

Ця допомога комплексна: ми відштовхуємось від потреб батьків. Насамперед допомога спрямована на реабілітацію, ми працюємо з найкращими закладами України», — наголошує Ольга Юдіна.

Вона додає, що головне завдання їхнього проєкту — повернути дітям щасливе дитинство та зменшити вплив від подій навколо.

«За рік роботи нам вдалося надати допомогу майже 400 таким дітям, їхнім сім’ям — це одна третина від загальної кількості поранених дітей», — повідомила Ольга Юдіна.

Дитячий простір

БФ «СОС Дитячі Містечка Україна» нещодавно відкрив на базі «Охматдиту» 2 дитячі простори. Зараз благодійники працюють над тим, щоб допомогти лікарні створити реабілітаційний басейн, розповів директор фонду Сергій Лукашов.

«Діти чекають в черзі до лікаря, їм страшно, їм нудно, а вже з такою розвагою їм буде набагато веселіше», — каже він.

Сергій Лукашов також наголошує на важливості спільного перебування на лікуванні батьків із дітьми:

«Довге перебування в лікарні без батьків погіршує сімейні зв’язки. Тому, якщо ми оплачуємо реабілітацію, то це спільні поїздки батьків і дітей. Тепла сімейна атмосфера теж лікує і ми її намагаємось підтримувати».

Близько 60 дитячих кімнат вже створили благодійники з СОС «Дитячі Містечка України». Зокрема, в деокупованому Ізюмі на Харківщині така кімната важлива для емоційної підзарядки дітей, наголошує Сергій Лукашов.

«Коли навколо руїни, чути гуркіт артилерії, коли не працює школа. Діти сидять вдома, а це стрес і напруга. Ми зробили простір у безпечному місці, там є все для дозвілля дітей. Водночас, коли ми створюємо такі кімнати у громадах на заході України, це середовище для знайомства місцевих дітей та переселенців. Відбувається плавна природна інтеграція дітей ВПО у суспільство — це дуже важливо», — зауважує благодійник.

Тим часом директор «Охматдиту» Володимир Жовнір каже, що діти постійно перебувають у новостворених дитячих просторах, і жартує, що лікарі не можуть їх звідти забрати:

«Лікарня «Охматдит» вся створена для дітей, не лише для їхнього лікування, а й для комфортного перебування. Дитина має почувати себе дитиною, вільно рухатися, спілкуватися, розвиватися і, не помітно для неї, лікуватися. Я розумію, що не завжди це лікування непомітне, але коли поряд не сірі стіни чи чорно-біла буденність, а яскраве життя, тоді те страшне лікування нівелюється.

Дитина так влаштована, що вона любить гратися, веселитися, отримувати емоції, тому ми намагаємось зробити все, щоб діти тут отримували лише позитивні емоції. Ці кімнати нам також стала в допомозі. На подвір’ї ми маємо куточок ландшафтної терапії, де діти граються босоніж — це також терапевтично ефективно», — каже Володимир Жовнір.

---

Читайте також: Зруйнована, але жива Горенка: як журналістка Громадського радіо провела день із благодійниками

---

До слова, на сьогодні родина Наталії Німченко повернулася до Ірпеня, їхній будинок вцілів, хоча й залишився без вікон. Варвара продовжує займатися своїм хобі — великим тенісом. Можливо саме цей вид спорту, за словами Наталії, допоміг дівчинці швидше реабілітуватись. Сама Наталія проходила довше лікування, ніж донька. Після «Охматдиту» її направили до Львова для операції з пересадки шкіри. Жінка каже, що досі має дефекти тіла, але змирилася з цим. Головне, що ті жахіття закінчились і її родина вціліла.

За офіційними даними, унаслідок вторгнення російських військ до Ірпеня загинуло понад 300 мирних жителів.

---

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS