Команда проєкту. Фото: Дан Балашов
«Потяг до перемоги» — сім тематично розписаних вагонів — почав курсувати українськими містами 24 серпня, в День Незалежності України. За кожним малюнком стоїть історія боротьби та спротиву українців у війні проти Росії. Присвята окупованим територіям або ж подвигам людей, які чинять опір російським загарбникам.
Цей проєкт — спільна ініціатива «Укрзалізниці», комунікаційної агенції Gres Todorchuk та сучасних митців під кураторством Каті Тейлор. Яскраві вагони вже кілька місяців привертають увагу пасажирів на залізничних вокзалах українських міст. Про це свідчать численні селфі з потягом у соціальних мережах.
Для кожного художника, який узяв участь у проєкті, цей досвід був не лише про спільне, але й про особисте. Як відбувався розпис вагонів, якою була реакція працівників «Укрзалізниці», які спостерігали за процесом, що куратора проєкту Катя Тейлор думає про роль мистецтва під час війни, та як коментують свою участь у розписі митці, читайте далі.
Вагони «Потяга до перемоги» розписували на території залізничного депо у Києві. Цей процес викликав шквал позитивних емоцій серед залізничників — особливо тоді, коли працівникам пояснювали контекст малюнків та їхню ідею. Про це розповіли в «Укрзалізниці».
«Художники працювали з вагонами на видноті. В місці, через яке щоденно ходять сотні наших колег. Більшість співробітників мали змогу бачити весь процес розпису від початку до кінця. Тож ми могли оцінити результат задовго до того, як поїзд презентували публічно.
Минув уже деякий час після того, як вагони почали курсувати країною. Кілька разів вони змінювали маршрут. Але цікавість з боку пасажирів не зменшується. Щодня ми бачимо нові фотографії на фоні потяга у соцмережах.
Для нас це важлива концептуальна історія: нагадувати всім українцям, в тому числі тим, які знаходяться на окупованих територіях, що країна пам’ятає кожне місто, кожен подвиг. Шанує все, що роблять наші люди для спротиву російській агресії. І реакція пасажирів дає нам зрозуміти, що це був правильний крок, правильний проєкт. Він про світло, героїзм і пам’ять. І про те, що ми з нетерпінням чекаємо, коли можна буде знову відправити поїзд до українського Маріуполя чи Луганська», — кажуть в «Укрзалізниці».
Читайте також: «Скульптура з уламків міни, що прилетіла в мій дім» — як художниця Валерія Гончарова розповідає світу про війну в Україні
Кураторка проєкту Катя Тейлор поділилася: працюючи над задумом, прагнула знайти баланс між художниками, які працюють у різних стилях, мають власний художній голос та будуть помітними. До розпису вагонів хотілося залучити як чоловіків, так і жінок. Оскільки робота з фарбою на відкритому повітрі є досить складною і довгою, художниць для такого формату знайти складно. Втім, принаймні одну мисткиню залучити вдалося — нею стала Аліна Коник.
«Спершу ми спільно обговорили загальну пропозицію, терміни і умови проєкту. Виявилося, що майже всі митці знали один одного. Їм усім було цікаво, вони запитували, чи будуть якісь правки, складнощі. Для художника дуже важливо, аби його ідея була затверджена, щоб йому довіряли. Ми все це узгодили.
Сам розпис вагонів тривав близько тижня. Але, звісно, був ще відбір митців, затвердження ескізів з «Укрзалізницею» тощо. Тож загальний термін проєкту склав один місяць — з моменту старту та до презентації», — розповіла вона.
Міркуючи про роль мистецтва під час війни, Катя Тейлор зауважила: тут можна згадати про лікувальну, психотерапевтичну функцію. Втім, не лише: адже в даному випадку творчість можна сприймати і як «прожектор», який допомагає привернути увагу людей до важливого.
«Я не можу сказати, що зараз мистецтво документує події, як це було сто років тому. Сьогодні мова йде, швидше, про документацію почуттів, важливих акцентів. Під час проєкту ми не просто звертали увагу на війну, а «підсвічували» окремі теми: героїв, людей, які відчайдушно продовжують допомагати, рятувати, лікувати. В тому числі – на окупованих територіях.
Важливо нагадувати людям, що війна триває. Тож окрім терапевтичної функції тут було ще й комунікаційне завдання. Художнє зображення впливає не лише на наші думки, але й на внутрішній стан, викликає емоції. Тому, мені здається, мистецтво відіграє дуже важливу роль під час цієї війни. Зрештою, як і під час всіх воєн, які були в історії», — поділилася думками кураторка.
Читайте також: «За блакитними очима»: як діти із деокупованого села на Чернігівщині документували життя на плівкові фотоапарати
Робота Максима Кільдерова на вагоні «Херсонщина» присвячена волонтерам, партизанам, митцям та інформаційним бійцям. Всім, хто доносив і доносить реальні тези про ситуацію в області. Через 25 художніх мініатюр митець символічно розповів 25 історій з окупованої території. Цей розпис можна трактувати як своєрідний літопис героїчних вчинків жителів області.
Що таке окупація, митець знає не з чуток, адже сам 55 днів пробув у Новій Каховці після захоплення міста росіянами. Весь цей час він активно допомагав людям харчами та ліками.
«Ми одразу організували онлайн-спільноту для містян, а за кілька днів почали займатися волонтеркою. Обробили більш ніж дві тисячі заявок на продукти та медикаменти.
Якось у наш штаб прийшли російські вояки. З оператором, який хотів зняти контент для пропагандистського ролика. Вони спитали, чи можна зняти, що у нас все добре, нас не бомблять. Що ми працюємо, і у нас є світло. Дівчина-фармацевт запитала, чи можемо ми відмовитися. Вони відповіли, що так. Сказали, що нам за це нічого не буде. І ми відмовилися.
Наступного дня ми змінили штаб. І вже не розповідали про нашу локацію. Отримували донати від людей зі всього світу. Тисячі мешканців нашого міста безкоштовно одержали ліки, провізію і так далі. Ну а потім, на 55-й день війни, я вирішив виїхати, тому що залишатися було небезпечно», — згадує він.
Максим зазначає, що разом зі своїми товаришами продовжує гуманітарну та евакуаційну підтримку жителів Херсонщини. Адже люди, які не виїхали, чекають на Україну та координують ЗСУ для якомога швидшої перемоги.
Стінопис, над яким працювала Аліна Коник, присвячений фермерам Миколаївщини. Людям, які рятують світ від голоду і продовольчої кризи, незважаючи на погрози та шантаж окупантів.
Робота Аліни натхненна творчістю культурних діячів України — шістдесятників і примітивістів. Мова, зокрема, йде про Марію Примаченко, Аллу Горську та Віктора Зарецького. Ключовим образом розпису є руки — як символ праці. Також мисткиня використала в роботі символи родючості, які здавна використовували під час розпису писанок, та візерунки з рушників — елементи дерева життя. Ці «коди» є оберегами, покликаними захистити як самих фермерів, так і українські землі.
«Цей розпис — одна з можливостей діалогу із суспільством. Коли я побачила список тем, мені одразу відгукнулася ідея фермерства та аграріїв на окупованих територіях. З давніх часів нашим предкам властивий культ родючості. З плином століть любов до рідної землі залишилася незмінною.
Ця війна почалася не 24 лютого. І навіть не 8 років тому. Агресія Росії триває вже декілька століть. І весь цей час земля і урожай були одним із засобів впливу на нас. Покріпачення імперією, згодом — терор і голодомори, СРСР. Нам, як травмованій своїм колоніальним минулим нації, потрібно триматись своєї пам’яти, адже саме пам’ять поколінь формує націю.
Тому тема землі і є сакральною та болючою для кожного з нас. Та ми вистояли і будемо далі триматися. Цей розпис не про смерть і не про горе. Він — про незламність і волю, тисячолітні цінності, надію, жагу до життя. І про нагадування нести естафету боротьби наших предків», — зазначила мисткиня.
Після того, як у 2014 році Росія окупувала Крим, на півострові почали жорстко придушувати будь-який супротив українців. У травні 2022 року художник Богдан Зіза, усвідомлюючи ризики від свого вчинку, облив синьо-жовтою фарбою міську адміністрацію у Євпаторії. Того ж дня митця заарештували — наразі його утримують у СІЗО в Євпаторії. Рідні та друзі Богдана боряться за його свободу.
Саме цей вчинок переосмислив у своєму розписі художник Андрій Присяжнюк. Змальовуючи захід сонця на фоні кримських гір, митець зобразив сонце у вигляді жовтої плями на синьому тлі, від якої розтікається фарба. Це — відсилка до протесту Богдана Зізи.
«Я обрав тему «Крим», оскільки вона викликає в мене найбільшу рефлексію з поміж інших. Богдан Зіза є художником та має практику стріт арту — це мені дуже близько. Я гостро відчуваю окупацію півострову. Як і у багатьох інших українців, в мене є щемкі і важливі спогади про нього», — пояснив художник.
Героями «Харківського» вагону стали залізничники, що працюють на евакуаційних потягах. З першого дня повномасштабного вторгнення Харківська область потерпає від російських обстрілів. Близько 30% територій тривалий час перебували в окупації. Відомо, що працівники «Укрзалізниці» евакуювали з Харківщини близько 4 мільйонів людей.
Художник Богдан Касанюк разом із напарником Мар’яном Мотруком зобразили у своєму розписі образи провідників, які зберігають холодний розум у критичні моменти та не піддаються панічним настроям. Адже в той час, коли страшно було всім, залізничники продовжували виконувати свою роботу, не демонструючи зайвих емоцій.
«Харківську область ми обрали тому, що були там неодноразово. Там є наші друзі. Бабуся моя родом із Харківщини, а Мар’ян завжди полюбляв місцевий ландшафт. Та й тема нам прийшлася до душі: «залізні» герої, потяги, які врятували неймовірну кількість людей вже з першого дня повномасштабного вторгнення ворога на наші землі», — розповів Богдан Касанюк.
Незважаючи на те, що російські війська майже повністю окупували Луганську область, на найгарячіших точках свою роботу продовжують виконувати лікарі. Ще у квітні на Луганщині не залишилося жодної лікарні, яка б не постраждала від обстрілів. Втім, медики продовжували надавати допомогу під кулями, проводили операції в окопах, піклувалися про пацієнтів у підвалах. Саме героїзму та професійності лікарів на тимчасово окупованих територіях присвячений розпис вагону «Луганщина».
Роман Синенко зобразив портрети дитячого анестезіолога із Лисичанська Михайла та військового хірурга Максима, що працював у Лисичанську та Сєвєродонецьку. Центральним образом композиції є хрест, що проходить через весь вагон. Художник також обіграв традиційний медичний символ — чашу зі змією, змалювавши змію в образі агресора.
«Як емпат, я пропускаю через себе всі події цієї війни і рефлексую через свої роботи. За допомогою мистецтва я доношу певні меседжі до інших.
Зараз медики, парамедики, інструктори з тактичної медицини, військові лікарі виконують одне із найбільш важливих завдань, щодня рятуючи людські життя. Потяг буде їздити всією Україною і показувати сюжети про людей і місця, які дуже сильно постраждали. Я вважаю, що кожен українець робить свій внесок у перемогу, і вона обов’язково станеться. Я в це вірю!», — наголосив митець.
Героїзмові захисників Маріуполя присвячений розпис вагону «Донеччина». Художники Мар’ян Мотрук та Дмитро Касянюк за допомогою своєї роботи від усієї країни висловили вдячність людям, які до останнього тримали оборону міста. На вагоні зображені портрети захисників та захисниць «Азовсталі», що стали національними легендами.
«Дуже важко довелося людям, які кожного дня перебували під масованими обстрілами з усієї зброї, яку мав ворог. Але вони не здалися. Ці люди трималися до кінця, вони вистояли. Складно уявити те, що пережили мешканці Маріуполя та військові. Вічна слава всім тим людям, котрі забули про страх, тримали оборону та боролися за перемогу України», — зазначив художник Дмитро Касянюк».
Героями вагону «Запоріжжя» стали мешканці Енергодара та працівники Запорізької АЕС. Жителі міста, в якому розміщена найбільша атомна електростанція, активно висловлювали свій протест — виходили на багатотисячні мітинги, аби не дати окупантам прорватися в місто та створити пропагандистську картинку. На в’їзді до міста вони утворювали живий щит. Завдяки цьому в лютому окупантам двічі не вдалося зайти в Енергодар.
Наразі близько 60% Запорізької області окуповано ворогом. Росіяни викрадають, катують та тримають в заручниках працівників електростанції, намагаючись шантажувати світ ядерною катастрофою. Щодня жителі міста не лише страждають від окупації, але й перебувають в зоні величезного ризику.
Художники Сергій Турнікевич та Валентин Кузьменко зобразили на вагоні образи містян, які протестують, та символ Енергодара — вітальний монумент, розташований при в’їзді у місто. Автори натякають таким чином, що після визволення Енергодара Збройними силами України саме цей пам’ятний знак зустрічатиме своїх гостей та тих, хто повертатиметься додому після довгої розлуки. Також художники зобразили на вагоні хештег «Енергодар — місто героїв».
«Запоріжжя близьке нам. Адже один із нас проходив там військову службу (Валентин Кузьменко служив у Запоріжжі після початку війни з Росією у 2014 році, ред.). А потім — одружився на дівчині із Запоріжжя. Також моя колега родом з Енергодара. Ми всі переживаємо за містян, українців, які опинилися в окупації, в тіні ядерної загрози. Як і весь цивілізований світ, ми чекаємо, коли їх звільнять від терористів», — каже Сергій Турнікевич.
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS