«Усі мають бути готовими воювати, але доведеться не всім» — командир реактивної батареї 80-ї ОДШБР

Ярослав — молодий командир реактивної артилерійської батареї 80-ї ОДШБр ДШВ ЗСУ, але щоразу підкреслює, що він не військовий. Попри те, що артилеристи переважно на значній відстані від передових позицій, минулого літа Ярослав отримав поранення. Він не вважає, що усі українці будуть воювати, але всі мають бути готові. Ярослав має нестандартний погляд на те, що відбувається в армії та завжди позитивно налаштований. Про те, як все влаштовано у його роботі, може пояснити на пальцях.

Євгенія Гончарук: Ярославе, що таке реактивна артилерія?

Ярослав: Якщо говорити про ствольну артилерію, вона швидше як снайперська гвинтівка, може точно попасти. То реактивна, вона все-таки накриває площу. Об’єктивно: стріляти по одній одиниці техніки — це трохи марнотратство. Само собою величезна кількість техніки, піхоти — це наші цілі, але бувають різні випадки, по-різному можна працювати. Можна застосовувати будь-які засоби нестандартно.

Євгенія Гончарук: Чи використовуєте ви західну техніку?

Ярослав: Загалом аналогів «Градам» у натівській армії немає. Вони не використовують такий тип техніки, наскільки я знаю. З того, що я дізнавався, вся реактивна артилерія у тих самих американців — це HIMARS. Тобто в радянській армії їх було більше типів. Ну, це чисто через філософію застосування артилерії — у них вона інша.

Євгенія Гончарук: 80-та ОДШБр ДШВ ЗСУ брала активну участь у звільненні Кліщіївки Донецької області у вересні 2023 року. Яка була роль «Градів» у тих боях?

Ярослав: Насправді в той період боєприпасів було не мало… А роботи було багато й різної. У тому числі по тилах відпрацьовували не мало. Само собою це впливає, коли тили не можуть виконувати задачу, не можуть підтримувати їхні передові підрозділи, то передові підрозділи не можуть так ефективно стримувати наші штурмові групи.

Слухайте також: «Навіть якщо один військовий загинув, звільнення села мало високу ціну» — репортаж про звільнення Кліщіївки

Євгенія Гончарук: Чи змінює свою тактику противник?

Ярослав: Звичайно їм доводиться трохи розумніше почати працювати. Якщо раніше вони дійсно могли масово випускати величезну кількість снарядів, то зараз вони мусять так само зміщувати свою роботу з масовості в точність. Це звичайно трохи негативно, на мій погляд. Ця філософія точності над масовістю – вона трохи страшніше, мені здається.

Євгенія Гончарук: Чи були ви раніше у війську, до 24 лютого 2022 року?

Ярослав: Я був певний час на контракті з 2017-го по 2020-й рік, але це був «Азов», там трохи свої порядки. Я взагалі цивільна людина. Відповідно у мене і підходи до роботи трохи цивільні. Тут дійсно вийшла ситуація, коли багато прийшло людей, які взагалі не з цього середовища, вони зовсім інші, і мені здається, що, можливо, мій підхід і дозволяє якось зв’язати ці два світи, назвемо це так.

Євгенія Гончарук: Як ви застосовуєте цивільні підходи як командир?

Ярослав: Виникає ситуація пояснити людям, чому вони мають піти на більший ризик, ніж раніше. І тут є важливий момент спілкування. Тобто людина повинна сама для себе ухвалити рішення, що від завтра мені треба піддати себе більшому ризику. Можна звичайно піти таким прямим методом: «Так, є наказ і не ї**». А можна підійти до цього більш гнучко, коли людина зрозуміла і сама на це пішла, і вона розуміє для чого це робиться.

Євгенія Гончарук: Як змінилася армія нині порівняно з періодом АТО/ООС?

Ярослав: Ну, що я вам можу сказати — це земля і небо. Сильно виросли. І я навіть не знаю, де більші зміни були — між 2017 і 2022 роком, чи 2022-2023. Армія зараз дуже швидко розвивається. Просто гігантські кроки. Багато в чому в кращу сторону.

Євгенія Гончарук: Чи існують артилерійські дуелі?

Ярослав: Вони є. Тобто грубо кажучи, навіть оте що я кажу вам — «заборона дії», це теж якийсь елемент артилерійської дуелі. Коли їхня артилерія працює по нашій, наші підрозділи виявляють її і ми по ній працюємо. Можна працювати як на «заборону дії», просто випустили три снаряди, а можемо і повноцінно з пристрілкою їх накрити і прям знищити. Тобто це і є артилерійська дуель.

Євгенія Гончарук: Наскільки небезпечна робота артилериста?

Ярослав: Серед артилеристів теж є і поранені, і загиблі. У червні минулого року я також отримав поранення на вогневій. Але ризик для життя артилериста і піхоти, тобто, ну, ми ж порівнюємо завжди з іншими, — непорівнювані.

Євгенія Гончарук: Чи достатньо забезпечує армію держава?

Ярослав: Я деколи собі ставив питання, а чому, наприклад, держава не купує найбільш масовий дрон — мавік. Я не впевнений, що, наприклад, держава може в принципі їх закуповувати. Я не знаю, в курсі ви чи не в курсі, якщо подивитися, різні волонтери їх за різними цінами купують. Зараз якщо, наприклад, міністерство купить такий мавік і виявиться, що вони десь купили його дорожче, ніж хтось колись десь його міг купити, ви уявляєте, що буде в медійному просторі? Згадаємо яйця по 17 грн — те ж саме буде.

Читайте також: Громадське радіо збирає кошти на дрони для спецпідрозділу «Ангели», де служить наша колега

Євгенія Гончарук: Як оцінюєте роль волонтерів?

Ярослав: Не потрібно протиставляти міністерство і волонтерів. Знову ж таки, я не знаю внутрішню кухню, але майже впевнений в тому, що великі фонди, такі як Притули, «Повернись живим», мені здається, вони максимально тісно співпрацюють з міністерством, тобто вони не просто купують від себе. А давайте ми купимо ось те, тому що нам десь хтось попросив. Вони спілкуються все-таки з міністерством і щось що не може міністерство пустити через свою закупівлю, я думаю, вони якось шукають спосіб.

Коли ми говоримо, що в нас в Конституції прописано, що обов’язок захищати є в кожного громадянина, це ж не означає, що кожен громадянин має в цей момент взяти автомат і побігти на амбразуру. Різний метод. І в цьому випадку, волонтерство — це теж є виконання цього обов’язку.

«У мене є відчуття, що усім воювати не доведеться»

Євгенія Гончарук: Часто можна почути фразу, що воюватимуть всі. Ви б погодились з цим?

Ярослав: Є люди, які добровільно пішли у Збройні сили. Ну, дійсно, в перші дні. Я з перших днів ішов, там величезні черги були у військкоматі. Це добровільно люди пішли захищати країну, виконувати свій обов’язок. Так само є велика кількість людей, які добровільно пішли забезпечувати цих людей, які захищають безпосередньо. І звичайно, коли це координується міністерством, мені здається, це дуже правильна історія. Не протиставляється, а саме координується.

Я погоджуюсь з тим, що всі мають бути готовими до того, що всі мають воювати. Але думаю, що не доведеться всім. Я чомусь, не знаю, так відчуваю. У мене немає прям таких аналітичних даних, але у мене таке відчуття, що не доведеться.

«Можливо, телемарафон — не зло, а добро, яке ми просто не до кінця розуміємо?»

Євгенія Гончарук: Що думаєте про те, як показують війну, зокрема в медіа?

Ярослав: У нас під час нашої повномасштабної війни це обмеження — мінімальне. Ну, грубо кажучи, нікому не відключили інтернет, нікому не заборонили писати навіть в інтернеті, що завгодно. Через це зараз дуже багато різної інформації і ворог користується цим. Тим, що ми не обмежили, чи там, держава не обмежила свободу слова, ми дали вікно можливостей для ворожої пропаганди, десь пробувати людей провокувати. Звідти дуже багато такої зради в соцмережах, такої, коли там люди мінімальну ситуацію роздувають прям масштабно. Я в цілому оцінюю це позитивно, адже в нас залишається свобода слова. Разом з тим, ми знаємо, що є там єдиний телемарафон, який люди здебільшого схильні критикувати. Я його не можу критикувати з тієї причини, що я його не дивлюся, тобто я не знаю, що там такого розказують поганого, що прям його треба критикувати, але..

Євгенія Гончарук: Тобто у такому підході влади є логіка?

Ярослав: Знаєте, поганий план — це завжди краще, ніж його відсутність. Тобто, якщо є якесь чітке бачення тих, хто створює цей єдиний марафон, якщо вони мають якусь цілісну картину і вони розуміють, як це має впливати на нашу громадськість, можливо, воно там на ворогів працює. От деколи, коли ми бачимо того ж Арестовича, як би ми про нього не думали. Якщо теоретично припустити, що він десь оце все говорить не на нашу аудиторію, а на їхню? Може, насправді суть така, що йому байдуже на те, що його тут критикують, бо це не його цільова аудиторія. Я не знаю, але тут питання: «А якщо є план якийсь?». Тож я не готовий сказати, що єдиний телемарафон — це однозначно зло. Можливо, добро, просто яке ми не до кінця розуміємо.

Євгенія Гончарук: Чи відчуваєте ви дистанцію між цивільними і військовими?

Ярослав: У 2022 році, на початку, була загроза. Вона була дуже сильна. Через це ми всі дуже об’єдналися. Зараз цієї загрози, попри величезні втрати і так далі, не відчувається. Справа в тім, що люди, які перебувають на війні, вони трохи в іншій реальності, вони бачать війну. І через це вони, можливо, помилково переоцінюють загрозу. Тобто, коли люди в тилу не відчувають загрози — це означає, що її дійсно, по суті як немає, тому що ті, хто захищає країну, вони її зупинили. Хай там як, я не кажу, що ми перемогли, все, розслабтеся і так далі.

Станом на зараз ми дійсно в дуже хороших умовах, я так вважаю. Через це є велика імовірність, що не доведеться всім воювати, що дійсно змогли зараз зупинити і можливо, не надто сильно мобілізуючи сили, зможемо перемогти нашого ворога. Ну, це можливо, я так оцінюю цю ситуацію.

«Ми хочемо, щоб ці гроші витрачалися не на бруківку, а на армію. Це говорить, що у нас дуже здорове суспільство»

Євгенія Гончарук: А те, що відбувається в тилу. Наприклад, використання коштів на ремонти тощо?

Ярослав: Дивіться, місто має бюджет і може вкласти в бруківку. Місцева влада, чому вона вкладає в бруківку? Тому що вона мислить категоріями, в тому числі виборів. Тобто вона ж хоче бути переобрана, відповідно вона вкладає в те, щоб люди потім сказали: «Ой, які вони хазяйновиті, вони поставили бруківку» і проголосували.

Тепер, чому я вважаю це позитивною історією, тому що ці люди, які обирають владу, кажуть: «Ні, ми не хочемо, щоб ви нам бруківку ставили — відправте ці гроші на Збройні сили». І тут уже люди, тобто громадянське суспільство, воно мусить бути. Ми не повинні жити в парадигмі, що ми виберемо колись хорошу владу, вона буде все робити, а ми будемо такі сидіти, лишень відпочивати. Ні, її треба постійно контролювати, їй треба задавати ті тренди, що ми хочемо від них. І коли суспільство каже, що ми хочемо, щоб ці гроші зараз тратилися не на бруківку, а на армію, це говорить про те, що у нас суспільство дуже здорове. І це не зрада в цілому. Просто видно, що місцева влада десь оступилася, а громадянське суспільство її поправило. Ні-ні, не витрачайте сюди, а витрачайте туди, на армію.

Читайте також: Калмикова: У нас понад 15% людей будуть або ветеранами, або членами їхніх родин

Євгенія Гончарук: Чи можна сказати, що у нас війна артилерій?

Ярослав: Знаєте, багато хто каже, що це війна артилерій, багато хто каже, що це війна дронів, багато хто каже, що це війна піхоти. Ну, це війна всього. Всього проти всього. Якби там не було, не можна виграти війну одним типом зброї. Якщо грати в комп’ютерні ігри, стратегії, хто любить, усі прекрасно знають, що якщо взяти навіть створити топових юнітів і відправити на ворога, звичайно, вони там класно воюють, але на це треба величезні ресурси. І, по факту, це не так ефективно, як комбінація. Так само і тут, треба комбінувати. Уявіть, зараз заберіть всю піхоту, залишіть артилерію — це взагалі неможливо, тому що ми зникнемо в перші дві доби.

«Ми отримуємо повномасштабну війну і в нас далі так є основною ударною силою»

Євгенія Гончарук: Усі кажуть, що дрони — дуже ефективні і активно збирають на них. Це доцільно?

Ярослав: Люди масово почали говорити про FPV-дрони — це дуже круто. Круто, що волонтери активно закуповують їх, допомагають Збройним силам. Але дуже не круто, що багато хто почав у медійному просторі говорити про те, що ледь не треба відмовитись від усього іншого, аби тільки дрони. Коли говорять, що виїде 20 танків, а ми піднімаємо мільйон дронів і ми їх всі знищуємо. А ціна цих мільйон дронів дешевша, ніж цих 20 танків. Це трохи така позиція інфантильна. Не працює. До вторгнення, якщо можна було почитати різних експертних експертів, всі сиділи і говорили про те, що танк себе вижив. Типу танк — це вже не актуально, тому що коли в нас існують бойові машини з протитанковими ракетними комплексами, вони можуть проїхати по будь-якій місцевості і протитанковий ракетний комплекс може знищити будь-яку машину, значить вони є більш актуальними, ніж танк. І що ми отримуємо? Ми отримуємо повномасштабну війну і в нас далі танк є основною ударною силою.

Євгенія Гончарук: Як тоді краще розподілити закупівлі у війську?

Ярослав: Це трохи неправильно взяти і все влити в одне. Це, знаєте, як поставити на zero все в цьому в казино. Ну, типу, ви вірите в те, що це правильний хід? Інвестори що роблять? Інвестують в різні проєкти для того, щоб якийсь виграє, якийсь програє. Так само і в армії. Що нам треба робити? Десь там, десь там. І його в комплексі використовувати. Десь там ми, можливо, неправильно зробили, що купили якусь машину, а, можливо, тут правильно зробили, що це купили. Ну, і в цілому ми виграємо. А якщо ми візьмемо: «А давайте купимо тільки танки і все!» А танки програли, тому що ворог підняв мільйон FPV-дронів і знищив всі танки. Ну, тобто, як кажуть, хороший інвестор яйця тримає у різних кошиках.