Залишилася посеред поля з 20 собаками: як Ольга з Києва рятувала тварин із деокупованих сіл

Залишилася посеред поля з 20 собаками: як Ольга з Києва рятувала тварин із деокупованих сіл

Напередодні повномасштабної війни у Ольги Білозір було чимало планів: запуск бізнес-стартапів і навчальних проєктів для артистів, зустрічі з потенційними інвесторами і, врешті, власне весілля. Втім, вторгнення російських військ змінило цей сценарій, написавши новий.

Просидівши місяць у стінах власного коридору, дівчина вирішила діяти. Одягнувши бронежилет та каску, вона поїхала у деокуповані села Бучанського району, — рятувати тварин. Що довелося побачити Ользі на звільнених від окупантів територіях, та як вона застрягла у полі поблизу польського кордону із двадцятьма собаками, читайте у її оповіді.


Читайте також: Як допомогти собакам під час війни?


«Я не могла більше перебувати в образі жертви»

«До повномасштабної війни я регулярно їздила у притулки для тварин, у мене там були свої підопічні. Близько сорока собак. Двічі на місяць я відвозила їм м’ясо, корм. Клала це все на залізну тачку і розвозила по всій кілометровій території. Не важливо, чи снігопади були, чи спека. Розвозила водичку, роздавала їжу, вигулювала, фотографувала, намагалася прилаштувати.

Після російського вторгнення я не знала, що з моїми собаками. Тому що в один притулок потрапила ракета, і він горів, а другий притулок, який я відвідувала, був під окупацією. Там знаходилися три тисячі собак.

Оля із двома собаками у притулку «Сіріус». Тварин прилаштували у Польщі

Влітку я готувалася вийти заміж. У нас уже все було заплановано: кільця, одяг, локації, гості. Мій колишній наречений з Литви. Несподівано він виявився прихильником «русского мира».

Міг казати мені щось типу: «Ви самі на себе ракети кидаєте, «русский мир» вас врятує», все в такому дусі. І я просто не розуміла, як людина, яка була у мене в гостях, знайома з усіма моїми родичами, була зі мною в Карпатах, може так думати. Я відмовилася від нього, від стосунків. Зрозуміла, що не витримаю цих розмов.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, мені здалося, що я втратила все. Відбулася серйозна переоцінка цінностей. Як-то кажуть, де тонко, там рветься. Я з багатьма людьми перестала спілкуватися, багато чого змінилося.

Цілий місяць я просиділа у Києві, в коридорі. Мені вже набридло боятися, я не могла більше перебувати в образі жертви. Я «надіслала запит у Всесвіт», що мені потрібно щось робити, я хочу якось допомагати. Подумала про це — і невдовзі мені зателефонував знайомий військовий. Він попросив допомогти вивезти собак із деокупованих сіл на Київщині, тому що вони займалися іншими речами. Їм було не до собак».


Читайте також: Чому я вирішила взяти собаку під час війни: три історії врятованих пухнастих


«Окупанти повбивали всіх собак. Одну собаку втопили, двох — з’їли»

«Я набрала корму і з радістю поїхала. Одягнула бронежилет, адже це було небезпечно. Там ще перебували окупанти, не всі встигли втекти. Хтось сховався і потім виходив із «білим прапорцем» у вигляді білих трусів, намотаних на паличку. А дехто ще був із автоматом і міг відстрілюватися. Плюс усе було заміновано. Все, що можна було замінувати, вони замінували. Ми поїхали в дуже небезпечні місця.

Спершу я пішла в один житловий сектор із приватними будинками, потім у інший. Там не було людей, але було дуже багато собак. В першому секторі, відкритого типу, ходили породисті собаки, яких позалишали. Я їх просто в оберемок збирала.

Коли ми поверталися, військовий, який сидів за кермом, тримав у руках кота. У мене в ногах були дві собачки маленькі. Ще одна собака сиділа на мені, на задньому сидінні — лабрадор, в багажнику — алабай. Такий улов. Ми їх просто збирали і вивозили. Забирали з тих сіл, де не було людей, і нікому було їх годувати. Або бачили, що собака у критичному стані, не виживе сам, треба лікувати.

Військовий тримає на руках врятованого кота

У другому приватному секторі, закритого типу, російські окупанти жили, розважалися, пиячили, стріляли по парканах, підривали машини. Вони просто веселилися, навіть не воювали.

Приватний будинок у Бучанському районі, в якому під час окупації жили росіяни

Там вони всіх собак застрелили, одну собаку втопили, двох з’їли. Там такий жах творився. Вижили тільки дві крихітні собачки. Не знаю, як їм це вдалося. Я їх знайшла, бо почула гавкання. Майже в кожному будинку, а там їх десь тридцять, була тварина, і всіх повбивали.

Собака, якого втопили у приватному будинку російські окупанти

Ми забирали майже всіх тварин, окрім деяких випадків. Наприклад, одна вівчарка бігала сама по собі, але вона виглядала нормально. Її сусіди підгодовували і казали, що скоро приїдуть господарі. Таких ми не забирали. Також нам не вдалося забрати собаку, який сидів із ногою окупанта, доїдав її. Ми не наважилися підійти.

Врятований хаскі у джипі. Собаку прилаштували в Україні

Було дуже багато голодних, худих, виснажених псів. І це тільки те, що бачила я. Я знаю багато волонтерів, які їздили далі, ніж я, і там бачили ще жахливішу картину.


Читайте також: «Із 32 коней вижили 14»: історія власниці стайні, яку російські окупанти знищили в Гостомелі


Собака на ім’я Зефірка із розбомбленого притулку Бест Френдс. Її прилаштували у львівську родину

Усе, що залишалося, це годувати цих нещасних тварин. Тому що в місцях, куди я могла їх відвезти — на одну перетримку, на іншу, у клініку, де був тимчасовий притулок, вже місць не було. Але близько десяти таких собак, яких я знайшла, і яких мені вдалося забрати, я вже прилаштувала в Україні. Про них власники навіть не запитували. Інших, тих, що я врятувала з притулку, а це 44 тварини, мені вдалося вивезти».

«Собаки були такі виснажені, що я боялася їх втратити»

«Із початку повномасштабного вторгнення мені дуже щастило з людьми. Так склалося, що моя давнішня сусідка 2-3 роки тому переїхала до Польщі. Вона там допомагала тваринам. Я їй написала. Вона знайшла рятувальну службу, котра могла машиною приїхати і забрати собак. Не треба було за бензин платити, машину наймати, бо це все шалені кошти. Місце в Польщі було перевірене, класне. Це тимчасовий дім. Там такі серйозні люди працюють, що рятують тварин. Тому що в Польщі теж є притулки, які під питанням. А тут нам пощастило.

Ця знайома домовилася, вони приїхали. Посадили всіх у машину. Це був такий «лакшері стайл»: вбудовані клітки, кожній собаці постелили ковдру. Ми просто розкішно виїхали. Дуже важко було на кордоні — нас перевіряли шість годин. Але тоді було простіше виїжджати, ніж потім, через місяць.

Митники перевіряють документи на польському кордоні

Я теж поїхала, тому що я повинна була сама особисто побачити, як мої собачки там прилаштуються. Половину з них вже чекали нові сім’ї, котрих ця організація перевірила. Там усе відбувалося через договір, все серйозно. Ми їх відвезли і одразу поїхали у Київ, навіть не ночували там. Тобто я перетнула кордон, поселили собак, перекусила, і одразу поїхала назад.

Другий виїзд я планувала вже із наступною частиною собак. Так сталося, що дуже затягнувся приїзд поляків, які їх мали забрати. Вони допомагали повивозити собак із гарячих точок: з-під Харкова, з-під Запорізького напрямку, з-під Херсона, здається. Десь через місяць вони повернулися, і на кордоні були вже більш жорсткі умови. Мене тричі розвертали.

Тобто вдруге я поїхала до Польщі у травні. Мене не пустили — на першому, другому, п’ятому кордоні. Сказали, що треба зробити тести для собак. А машину вів поляк, який мав повертатися у Польщу. Тож він нам залишив автівку, ключі, техпаспорт. І залишив нас біля кордону посеред поля.

Собаки під час перевірки документів на польському кордоні

Уже був вечір, а зі мною двадцять собак невигуляних, які скиглять. Я залишилася лише з одним волонтером. І все. Він такий сильний чоловік, воїн АТО. Але має інвалідність, тому не пішов воювати. Водночас хотів бути чимось корисним — поїхав мені допомагати.

Добре, що він був зі мною. Він допоміг мені повигулювати собак, це було дуже важко. В першу чергу — психологічно. Це взагалі була найважча ситуація у моєму житті. Коли ти через усі чати світу не можеш знайти людину, яка погодилась би увечері їхати до Києва. У комендантську годину, на польських номерах, з однією фарою. Усі відмовлялися. Собаки були такі виснажені, що я боялася їх втратити.


Читайте також: Як пес-переселенець Тед допомагає волонтерам у Кропивницькому


Вони як діти, це така відповідальність. Двадцятеро дітей, які нормально не їли, тому що в дорозі собак не рекомендують годувати. Пили лише водичку, сиділи всі у клітках. І це доба чи півтори доби в дорозі. Це невідомість, а рішення треба було ухвалювати швидко.

Врятована собака Діна, яка зараз живе у своїй новій родині в Литві

Мені пощастило — в організації UAnimals сказали, що допоможуть з тестами. І я таки знайшла відчайдушну людину у Львові, котра сказала: «Та я поїду, без питань, вас в ніч повезу». Хоч нам ще треба було до Львова 250 кілометрів добиратися.

Наступного разу нас знову не пустили до Польщі. Хоча тести у нас вже були. Ми ще на тиждень застрягли у Львові з цими собаками, зі мною, з волонтерами.

І вже наступного разу ми просто домовилися із багатьма волонтерами зі Львова, які погодилися витратити добу життя, аби перевезти собак по 1-2, як власники. Ці собаки поїхали до Польщі, Німеччини і, здається, навіть до Австрії.

«Якби не війна, я би не позабирала всіх собак із притулків»

«Зараз я займаюся пошуком кормів, гуманітарки, щоб передавати у ті населені пункти, куди я їздила, під Києвом. Я вже там познайомилася із багатьма людьми. Вони годують собак, доглядають за ними. Хтось забрав їх до собе.

Під Києвом є дід, в Березівці, у якого 35 собак. Я йому постійно везу корм. Також під Макаровом є людина, яка годує дуже багато собак. Я зараз сфокусувалася на тому, аби знаходити гуманітарку і відвозити її людям, які допомагають тваринам на Київщині. Бо до них вона може просто не доходити — зараз акценти вже на більш депресивних регіонах. Утім, під Києвом проблема залишилася.

Я розумію, що якби не війна, я би не позабирала всіх собак із притулків. Бо раніше я їх намагалася прилаштувати в Україні, але це могло йти роками. Дві, три, п’ять собачок у рік забирали. А тут все відбулося швидко».


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Останнi новини