Наталія Біда: Зараз багато хто відчуває провину, бо так влаштована наша психіка. Це природна емоція. Провина і сором є важливими соціальними емоціями, які склеюють суспільство, дозволяють коригувати дії його членів, щоб ми могли співпрацювати, розвиватись та виживати.

Коли ми потрапляємо в тривалу небезпечну ситуацію, то провина накопичується. Дуже часто вона сигналізує про те, що людина перебуває у поганому стані й треба подбати про себе та одне одного. Йдеться не лише про усвідомлення якихось своїх поганих дій, а й просто про емоцію.

Провина та сором мають відмінності. Перша виникає, коли людина зробила щось не так, або ж взагалі нічого не робить, хоча й повинна. Сором повʼязаний з екзистенційними емоціями. Він часто формується в дитинстві, коли нам дають зворотний звʼязок. Наприклад, чи раді нас бачити, чи відгукуються на наші потреби тощо.

Коли ці емоції перетворюються на самозвинувачення, пригнічення, псують якість життя, то треба звертатися по допомогу. Варто розібратись, що саме вас пригнічує. Можливо, ви проживаєте великий біль, травму чи втрату.

Читайте також: Ми повинні дати військовим ресурс, мотивацію, стабілізацію — психологиня

Коли треба звертатися по допомогу?

Наталія Біда: Маячками слугують самозвинувачувальні, самопринижувальні думки, так би мовити, «внутрішні критики». Наприклад, людина може прокинутись серед ночі й думати, якби виправити ту чи іншу ситуацію. Погана якість сну – це дуже важливий сигнал, що треба подбати про себе.

Ці емоції спричиняють те, що вам важко потурбуватись про свій стан. Замість того, щоб звернутись за підтримкою, треба ще більше себе навантажити. Через провину та сором дозвіл на турботу про себе блокується.

Але іншого шляху немає. Треба усвідомити необхідність допомоги. Мусите поставити себе поставити в пріоритет. Не варто думати, що іншим гірше, тому ви не можете подбати про власні інтереси. Якщо ви цього не зробите, то не матимете змоги допомогти тим, хто цього потребує. Спершу вдягніть маску на себе. Завжди будуть ті, кому гірше за вас. Але треба нести відповідальність за своє життя.

Читайте також: Чому мами, які працюють, живуть із почуттям провини?

Як допомогти людям старшого віку, які живуть не заради себе, а задля дітей?

Наталія Біда: Не можна заперечувати потребу людини – навіть якщо вона каже, що живе для дітей. Варто визнавати це, але коригувати. Для дітей справді важливо жити, але для цього треба подбати спершу про себе. Потрібні сили для такої мети. Далі ми можемо спитати, чи такі цінності допомагають їй, або ж вона жертвує собою заради них. Варто сказати про свої власні почуття, чому вам важлива людина і чому хочете про неї турбуватись. Запропонуйте свою допомогу.

Вам можуть відмовити, бо всі мають свободу вибору. В такому разі, скажіть, що ви завжди будете поруч. Памʼятайте про принцип ненасильницької допомоги. Не можна врятувати людину без її бажання. Ви можете не змінювати світогляд, але провести якісь ресурсні активності разом. Можна прогулятись, попити травʼяний чай разом, зробити масаж, щоб надати сили близькій людині в такому стані.

Як допомогти дитині подолати відчуття провини?

Наталія Біда: Діти часто беруть на себе провину, особливо за емоції батьків. Дитині легше думати, що вона винна, бо це дає їй надію, що вона може вплинути на ситуацію та виправити вчинки. Так дитина намагається зберегти хоч якусь краплю контролю замість того, щоб визнати, що вона не впливає на світ так само як дорослі.

У цьому випадку важливо те, як почувають себе батьки. Безпека дитини – це дорослі. Навіть якщо летить ракета, то малеча не може надати цій події певне значення. Вона оцінює ситуацію по поведінці батьків, як вони реагують на це. Тоді дитина розуміє, чи небезпека поруч, чи є в неї підтримка. В першу чергу треба працювати над стабілізацією стану матері чи батька, щоб налагодити емоційний стан малечі. Коли ми даємо дитині опору, то вона зможе вийти з травматичної реакції.

Читайте також: Відчуваю провину, що у 2014-му році не пішов воювати — військовий лікар

Директорка Фонду Олени Пінчук, волонтерка Help Ukraine Center Ольга Руднєва в ефірі Громадського радіо розповідала про те, що жінки, які виїхали з України через війну відчувають провину, але мусять захищати своїх дітей від небезпеки.

Лідерка депутатської групи «Рівні можливості» в Рівненській міській раді Олена Хотенко розповіла про новий проєкт, який скерований на те, щоб не втрачалися зв’язки між жінками в Україні й тими, які змушені були виїхати за кордон. Організація надає первинну психологічну та юридичну допомогу, сприяє у випадках, коли люди не можуть отримати соціальні виплати, в інших випадках, пов’язаних з соціальними проблемами

Кандидатка психологічних наук, соціальна психологиня Світлана Чуніхіна зауважила, що на війні є простір не лише для негативних переживань, таких як трагедія, горе, лють, страх, тривога, невизначеність, сором, провина. Але війна — це також надія, любов, захоплення (героїзмом, наприклад). Це, врешті-решт, радість і перемога.

Раніше в ефірі ГР говорили про те, як пережити втрату близької людини, за що триматися, як допомогти тим, хто проходить цей шлях? Радив психотерапевт Антон Семенов.

Аби дитина мала змогу пережити те, що відбувається навколо неї сьогодні, їй треба вивільняти емоції та говорити про них, розповідала Олена Холоденко про проєкт «Почуймо дитину».
Програма створена у рамках проєкту «Термінова підтримка ЄС для громадянського суспільства», що впроваджується ІСАР Єднання за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її зміст є виключною відповідальністю Громадського радіо і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS