Росія пропонує припинення катувань в обмін на капітуляцію — Лідія Смола

«Фронт зміщений в сторону цивільного населення України»

Вікторія Єрмолаєва: 3 вересня Путін заявив, що можливість укладення мирної угоди існує. Це чергова заява, однак відновити переговори, за його словами, нібито стало складніше. Усе це відбувається на тлі посилення ударів по українських складах із продуктами та ліками, залізничних вузлах і енергетичних об’єктах.

Тож ці нові заяви — наслідок візиту директора ЦРУ до Москви чи все ж таки чергова популяризація цього питання напередодні їхніх псевдовиборів?

Лідія Смола: Говорити про наслідки візиту директора ЦРУ ми зможемо лише з часом, адже зараз у нас недостатньо інформації для якісної аналітики. Однак ці дії можна трактувати виключно як частину єдиної стратегії, яку в західній аналітиці називають дипломатією примусу. Агресор, з одного боку, посилює тиск на цивільне населення та руйнує мирну інфраструктуру, а з іншого — говорить про мир, щоб уникнути нових санкцій. Я б сказала, що це можна назвати капітуляцією від утоми.

Тобто Росія сподівається, що населення втомиться бігати й ховатися в бомбосховищах та під впливом інструментів когнітивної війни вважатиме, що думка про відсутність шансів і неминучу загибель — це його власний висновок, а не нав’язане переконання. І тоді Росія зможе висунути умови, на які ми, як їй здається, будемо змушені погодитися.

Андрій Куликов: Але насправді в тому, що каже Путін, немає нічого нового. Вони ніколи не відкидали можливості укладення мирної угоди після досягнення цілей, які перед собою ставлять.

Лідія Смола: Так, але є невеликі нюанси. Те, що зараз відбувається, ми можемо назвати прагненням Росії створити каскадний ефект. Вони справді говорять усе те саме, але водночас використовують усі можливості та прорахунки держави в системі стратегічних комунікацій.

Згадайте, як Росія протестувала й досить ефективно провела невелику операцію із залякування іммігрантами. Пам’ятаєте, як поширювалися заяви про те, що «приїдуть індуси»? Ніхто не дивився на реальні цифри й не перевіряв, скільки таких іммігрантів насправді є в Україні. Проте люди перебували у збудженому стані. Чоловік моєї студентки — не індус. Він українець, народжений в Україні, але його батько приїхав з Індії. Раніше він ніколи не мав жодних проблем, а тепер на Подолі його схопили й почали казати: «Повертайся», — попри те, що він говорив українською.

Росія розраховує на те, що зможе примусити українське суспільство здатися, оскільки нічого не може зробити на лінії фронту. Дуже прикро, що в нашому інформаційному просторі майже не говорять про провал розпіареного наступу, який російські медіа подавали як «відновлення Новоросії». За даними Інституту вивчення війни, Росії вдалося просунутися лише на десятки кілометрів.

Отже, конвенційними засобами Росія не може перемогти. Тому основний фронт зміщується всередину України — на цивільне населення.

«Росія прагне зробити Україну стовідсотково залежною від Заходу»

Вікторія Єрмолаєва: У Росії незабаром відбудуться псевдовибори. Ми розуміємо, що їх сфальсифікують, але всередині країни все одно проводять інформаційну кампанію, щоб спонукати людей голосувати за партію Путіна. Чи не можуть нинішні розмови про мир бути своєрідним заохоченням для росіян активніше йти на вибори та голосувати за свого лідера?

Лідія Смола: Я давно й дуже ретельно аналізую російський інформаційний простір. Звісно, усі дані, які були б мені цікаві, закриті. Це стосується демографічних показників, народжуваності та рівня криміногенної ситуації.

Російські соціологи, зокрема фахівці «Левада-Центру», намагаються з’ясувати стан суспільства та його настрої. Вони констатують значне зростання рівня тривожності й кількості депресивних станів. Зокрема, росіяни почали купувати втричі більше антидепресантів.

Нам, звісно, байдуже до їхньої тривожності та депресії, але за цими показниками можна оцінити, наскільки російське суспільство вже не хоче цієї війни. Якщо раніше існував анклав, практично повністю відгороджений від війни, — Москва та Московська область, — то сьогодні навіть у Москві воєнно-істеричні настрої дещо послабилися. Причиною став банальний брак пального. У Москві постачання більш-менш налагодили, а в регіонах проблеми залишилися.

Відчувши дискомфорт, росіяни вже почали говорити, що варто зупинитися там, де вони зараз перебувають, і залишити собі все захоплене. Найбільше вражає — і дуже прикро, що про це не говорять наші медіа та телемарафон, — що вони вже навіть запитують: «А чи потрібен нам був цей Крим? Адже через нього…»

Тобто ця показова вітрина тріснула. Водночас розмови про мир російське суспільство не сприймає з великим ентузіазмом.

Але тут я дозволю собі наголосити на одній речі, яку українцям конче потрібно зрозуміти. Нещодавно я виступала перед однією бізнес-спільнотою. Один поважний бізнесмен зі ступенем MBA, який втратив свій бізнес через те, що Росія захопила його підприємства на окупованих територіях, сказав мені: «Слухайте, ну давайте вже миритися. Що є, те є».

Я була дуже здивована, адже Росія не пропонує миру. Вона пропонує припинення катувань в обмін на капітуляцію. У російській стратегії закладена ідея, яку нещодавно озвучив віцеспікер Державної думи Росії. Він заявив, що результатом війни має стати знищення «штучної нації українців». Тобто, за його словами, поки українців не знищать, війну не можна завершувати.

Водночас ми маємо підривати основу їхньої так званої величі. Уже ніхто не говорить про другу армію світу. Натомість говорять про дві армії, які ведуть війну на європейському театрі воєнних дій.

Отже, Росія не пропонує нам миру. Вона пропонує припинити катування, щоб пізніше змусити нас капітулювати. Іншої пропозиції від Росії не було й апріорі не може бути. Українці мають це зрозуміти. Припинення або замороження війни — це лише відтермінування наступної війни, під час якого Росія зможе накопичити дрони та інші ресурси.

Саме на це спрямовані основні зусилля Росії та ці нещадні обстріли. Позавчора в Києві я нарахувала 11 повітряних тривог та обстрілів. Катування цивільного населення — це спроба зруйнувати суспільний договір і зламати волю українського суспільства до боротьби.

Коли Росія завдає ударів по складах, її мета полягає не лише в тому, щоб позбавити нас можливості купувати продукти. Вона переслідує ще одну, менш очевидну мету, про яку нам також потрібно говорити. Знищення складів завдає удару по бюджету. Росія прагне зробити Україну стовідсотково залежною від Заходу, щоб, коли настане час ікс і вона зможе домовитися із західними країнами, Україна не мала жодних важелів впливу.

Ударами по складах із фармацевтичною продукцією та інших об’єктах російські стратеги також прагнуть спровокувати нову хвилю міграції українських біженців до Європи. Це, за задумом Росії, має викликати невдоволення місцевого населення, яке вимагатиме від своїх урядів припинити допомогу Україні та змусити її капітулювати. Саме таким я бачу сценарій дій Росії.

Новий ультиматум

Вікторія Єрмолаєва: Віткофф і Кушнер — два спецпредставники Трампа — готуються до візиту в Україну. І це, мабуть, уперше відтоді, як Трамп став президентом, до України приїдуть представники такого рівня.

Якщо чесно, ми всі сподіваємося хоча б трохи посидіти без повітряних тривог, адже витримувати цю навалу в Києві вже неможливо: одна тривога закінчується, а за десять хвилин починається нова. Можливо, нам хоча б трохи дадуть перепочити.

Але якщо серйозно: якщо Віткофф і Кушнер приїдуть до України, про що це нам говоритиме?

Лідія Смола: Це говоритиме про аудит наших ресурсів і початок їхньої інвентаризації. Вони приїжджають не заради миру, а з прагматичною метою — подивитися, які ресурси ми маємо і про що ще можна домовитися. Я вже не згадуватиму літій, титан та інші ресурси, які можуть їх цікавити.

Я б сказала, що ми маємо бути готовими до рамкових умов ультиматуму, які нам намагатимуться нав’язати. Адже ситуація із суспільною підтримкою Трампа геть кепська. Я нещодавно переглядала результати опитувань Gallup. Навіть ті, кого називають реднеками, — абсолютні прихильники Трампа — вважають, що США рухаються кудись не туди.

Піарівські кроки на кшталт перейменування озеро Онтаріо на Американське та інші подібні ініціативи вже не дають того ефекту, який мали на початку каденції Трампа.

Напередодні цього візиту нам варто не лише тішитися з того, що ми зможемо хоча б трохи поспати, а й подумати, яку прагматичну пропозицію підготувати для Сполучених Штатів. Розповідь у стилі: «Подивіться, як нас бомблять, подивіться, яку геноцидну війну веде Росія» — на мою думку, є вкрай помилковою стратегією. Говорити: «Ми бідні, пожалійте нас» — тут недоречно.

З ними потрібно розмовляти з позиції прагматизму та вигоди для Сполучених Штатів, але з обов’язковим урахуванням наших інтересів. Це, звісно, складно, особливо з огляду на корупційні скандали та дії спецслужб.

Найгірше, що ми самі даємо ворогу дуже багато приводів, а суспільство піддається на провокації. Воно, звісно, втомлене, адже стратегія терору втомою зрозуміла й ефективна, і Росія успішно її використовує. Однак, на жаль, ми самі створюємо підстави, які послаблюють і нас, і наші переговорні позиції.

«Російському міністру провели допит на найвищому рівні»

Вікторія Єрмолаєва: На жаль, є країни, які дуже хочуть, щоб Росія й надалі вистояла. Наприклад, Китай. Сполучені Штати — також наддержава, яка зараз намагається нормалізувати сприйняття Росії у світі.

До прикладу, навіть російського міністра фінансів допустили до зустрічі G20 у Сполучених Штатах. Про це повідомляє кореспондент Fox Business. Паралельно загалом активізувалися контакти між Вашингтоном і Москвою.

І тут маємо запитання від Ірини, нашої патронки. Відбувається не лише нормалізація контактів Росії зі США, а й нормалізація всього, що робить Росія. Як іще можна пояснити допуск російських спортсменів до міжнародних змагань у багатьох видах спорту?

Ми розуміємо, що зустріч двох міністрів, якою б показовою вона не була, — лише частина всього, що відбувається.

Лідія Смола: Почнімо з міністра. Я вважаю, що допуск Силуанова до цієї зустрічі можна назвати своєрідним допитом на найвищому рівні.

Насамперед цей допуск, на мою думку, є спробою на неофіційному рівні, під час розмов у кулуарах, з’ясувати, наскільки відповідають уявлення про зближення Росії з Китаєм і пов’язані з цим пропозиції. Адже лише нам здається, що у відносинах Росії та Китаю триває медовий місяць і все складається добре. Насправді Росія страшенно боїться цього зближення. Навіть попри цензуру російські економісти говорять, що ці відносини вже перетнули неприпустиму межу й стали васальними.

Тому розмова із Силуановим — це можливість особисто з’ясувати, у якому стані перебуває російська економіка, поговорити з ним і, умовно кажучи, допитати. На мою думку, це така форма допиту на найвищому рівні. Його допустили до зустрічі — і це перший момент.

Є й інший момент. Російські «побєдобєсіє» та «вєлічіє» завжди ґрунтуються на внутрішній невпевненості й почутті меншовартості. Британці не наголошують, що мають велику літературу, натомість у Росії постійно говорять про велич російської літератури. Увесь світ читає Кіплінга та Шекспіра, але я ніколи не чула, щоб британці заявляли, що їхня література велика. Росіяни ж говорять про це постійно.

Росія надто велика, щоб її не помічати й повністю від неї відгородитися. Вона робить багато кроків, щоб стати своєрідною цифровою фортецею. Мій прогноз полягає в тому, що Росія й надалі намагатиметься нею стати.

Я, наприклад, не бачила в нашому медійному просторі інформації про нове розпорядження міністра оборони Росії. Якщо раніше надання таких даних було добровільним, то тепер усі підприємства повинні повідомляти Міністерству оборони про тих, кого мобілізували, хто пішов добровольцем і хто є військовозобов’язаним. Тобто вони мають передавати всю відповідну інформацію. Зараз у Росії відбувається тотальна цифровізація.

І тут треба сказати, що в нас не виникало б проблем із ТЦК, якби ми мали інший підхід до мобілізації, подібний до того, який застосовують росіяни. Вони кажуть: якщо людина отримала повістку, їй блокують банківські рахунки, водійське посвідчення та запроваджують інші обмеження.

Говорячи про інформацію, яку тепер отримуватиме Міністерство оборони, варто згадати, хто за фахом російський міністр оборони. Він бухгалтер, тому мислить так, що всі клітинки мають бути чітко заповнені.

Однак Захід не може допустити перетворення Росії на цифрову фортецю, попри певні економічні інтереси. Наше бажання, щоб увесь світ вигнав Росію з майданчика, який ми називаємо світовою спільнотою, зрозуміле. Проте вона надто велика, щоб її можна було просто вигнати й не помічати. До того ж Росія надто непередбачувана.

Ідеться про непередбачувану країну з ядерною зброєю. Але проблема не лише в ній. У Росії є атомні електростанції та інша інфраструктура, руйнування якої може спричинити екологічну катастрофу не тільки на її території, а й у сусідніх країнах. Тому західні держави не можуть повністю припинити контакти з Росією.

Щодо спортсменів, то, гадаю, це така собі солодка цукерка, яку дають Росії. Мовляв, ми трохи допустимо вас до міжнародних змагань, але й ви зробіть щось у відповідь — підіть на певні поступки.