Україні конче потрібен посол в США — Костянтин Єлісєєв

«Не варто переходити в режим шантажу»

Вікторія Єрмолаєва: Чи не здається вам, коли ви читаєте останні заяви президента та новини, зокрема про те, що в Україні немає ракет до систем Patriot чи інших ракет, здатних збивати балістичні цілі, що ми зараз опинилися в точці, де партнери фактично залишили нас сам на сам із війною?

Костянтин Єлісєєв: На сьогодні, я думаю, лише лінивий не говорить про те, що в нас бракує ракет-перехоплювачів, що українське небо не захищене, що треба готуватися до тяжкої зими тощо.

Звичайно, це не новина, цього слід було очікувати, тому що вже п’ятий рік триває військова агресія Росії проти України. Але, звісно, усім нам — простим громадянам, громадянському суспільству — хотілося б почути, що влада робить для того, щоб цьому запобігти. Як вона до цього готується?

Не лякати населення можливими планами евакуації тощо, а, навпаки, говорити про те, що робиться або буде зроблено, скільки ракет у нас планують мати на складах і що ми робимо для того, щоб ці ракети нарешті до нас надійшли.

І, звичайно, тут треба застосовувати всі можливі важелі впливу. Але працювати, я вважаю, потрібно професійно, по-дорослому. І в жодному разі не переходити в режим шантажу, мовляв: якщо ви нам не дасте, тоді всім буде погано.

Треба працювати злагоджено й справді залучати всі здорові, зокрема політичні, сили, які є в Україні, щоб вони також використовували свої контакти, напрацьовані в попередні роки, і допомагали отримати таку необхідну нам зброю.

Як переконати Грецію щодо передачі ракет-перехоплювачів?

Костянтин Єлісєєв: Розповім про конкретну пропозицію щодо того, чому важливо залучати всіх можливих здорових політичних сил, дипломатів, політиків, які могли б допомогти отримати, наприклад, ті ж ракети-перехоплювачі для систем Patriot.

Усі ми знаємо, що у Греції на складах справді є не нові, а старі ракети-перехоплювачі, які нам конче потрібні. Вони в них зберігаються, але станом на сьогодні Греція поки що відмовляється нам їх передавати. Звичайно, виникає питання: як можна її переконати?

Ми знаємо, що є заклик Брюсселя допомогти Україні. Але, наприклад, для тієї ж Греції цього замало, бо вона, за інформацією ЗМІ, побоюється можливих у перспективі атак з боку сусідніх країн, зокрема Туреччини. Дивно це чути від країни, яка є членом НАТО. Та сама Туреччина також є членом Альянсу.

Ми сприймаємо їхні, скажімо так, законні застереження. Але, наприклад, прем’єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс належить до політичної сім’ї Європейської народної партії. А ви знаєте, що в Європі партійні відносини також мають важливий вплив і не меншу вагу.

І, звичайно, крім використання офіційних контактів, двосторонніх відносин, телефонних дзвінків — хоча останнім часом я не бачив телефонних контактів між керівництвом України й тим самим Міцотакісом, — можна було б залучити, наприклад, ту ж Європейську народну партію.

Є голова Європейської народної партії Манфред Вебер, який справді має потужний вплив на багатьох лідерів Європейського Союзу або європейських країн, які належать до Європейської народної партії. Тобто можна вийти з ним на контакт, щоб він зі свого боку залучив свої політичні контакти й тиснув на Міцотакіса з метою передачі Україні хоча б частини цих ракет.

Це конкретний приклад того, як можна діяти шляхом залучення додаткових політичних можливостей. Чому я про це кажу? Тому що в нас є політичні сили, які належать до сім’ї Європейської народної партії. Вони могли б справді активізувати діалог передусім із Вебером, а потім, користуючись тим, що належать до однієї політичної сім’ї, — з тим самим Міцотакісом і, можливо, переконати його все-таки надати ці ракети.

«Нам конче потрібен посол в США»

Костянтин Єлісєєв: Нам конче потрібен посол у США. І ви бачите, що навіть партнери вже за нас переживають.

Ось сьогодні в Politico вийшла окрема авторська колонка, у якій детально розбирають ситуацію з послом України у США. Це шановане видання. Де ви ще бачили, щоб міжнародне медіа настільки детально розбирало проблему з послом України у Сполучених Штатах?

Вікторія Єрмолаєва: А може, це тому, що ми всередині країни перетворили призначення послів на якесь шоу чи заслання? Мовляв, хто наступний, від кого хтось хоче позбутися — відправмо його кудись працювати послом. Часто ж це виглядає саме так?

Андрій Куликов: Не тільки. Є ще й протилежний варіант — нагородити відрядженням. Тобто найчастіше бачимо два сценарії: або когось таким чином відправляють якомога далі, або, навпаки, винагороджують посадою посла.

Костянтин Єлісєєв: Тут немає жодної сенсації. По-перше, така практика завжди існувала, існує і, напевно, буде існувати.

Яскравий приклад — ті самі США, де Трамп призначає на дипломатичні посади своїх родичів і близьких людей. Наприклад, посол США у Франції Чарльз Кушнер — батько Джареда Кушнера, зятя Дональда Трампа. Тому, в принципі, це не новина. І ми тут нічого нового не придумали.

По-друге, є так звані політичні призначення, а є професійні призначення. Єдина проблема в нас полягає в тому, що за ці політичні призначення, які потім інколи не спрацьовують, бо виявляються нульовими, ніхто не несе відповідальності. Але ж люди мають нести відповідальність за такі призначення.

Коли призначають посла, його кандидатуру подає міністр закордонних справ, який також має нести відповідальність. Потім її візують певні люди, зокрема в Офісі Президента. Згідно із законодавством України, має бути контрасигнація прем’єр-міністра України, і, зрештою, указ підписує президент.

Водночас ми маємо чітко розуміти, що, коли посол їде за кордон, президент підписує йому вірчі грамоти. І там є дуже важлива й цікава фраза, яку я інколи хочу нагадати. Там написано приблизно так: прошу його прийняти й вірити всьому, що він говоритиме від мого імені. Я зараз не дослівно цитую, але сенс саме такий: сприймайте це так, ніби це кажу вам я.

Тобто, по суті, посол — це людина, яка на сто відсотків транслює те, що говорить і хоче донести президент України, глава держави. Це нормальна практика, це відповідає Конституції України, і так має бути. Але в нас виникає питання: чи завжди в реальності це відбувається? Це не менш важливе питання.

Інколи дехто в нас зневажливо ставиться до цієї роботи. Інколи думають: хтось когось похвалив, і все, значить, буде прекрасний посол. Але, знову ж таки, багато хто думає, що робота посла — це лише ходити на прийняття з келихом шампанського. Хоча, до речі, і це дуже важливо.

«Для російської дипломатії дрібниць немає»

Костянтин Єлісєєв: Нам потрібно посилювати школу дипломатів у галузі багатосторонньої дипломатії, роботи в міжнародних організаціях. Це справді виклик для нас.

Є спеціалізовані організації, наприклад МОК або ФІФА — міжнародна футбольна організація, де Росія працює дуже активно. І, як ми вже говорили, інколи гроші роблять свою справу. Вони навіть не приховують, що намагаються шляхом прямого підкупу впливати на футбольних функціонерів або представників Олімпійського комітету. І це не новина.

Але це не означає, що ми маємо зупинятися. Тут потрібно мобілізувати відомих спортсменів, громадську думку і, звичайно, активізувати наших відомих закордонних партнерів.

Наприклад, якщо ми говоримо про Національну хокейну лігу — НХЛ, відому хокейну лігу, яка об’єднує клуби зі США та Канади, — Росія також намагається використовувати її у своїх інтересах.

Пам’ятаєте, той же Трамп після однієї із зустрічей із Путіним сказав, що однією з їхніх домовленостей було проведення хокейного матчу між зірками НХЛ і зірками російського хокею. Це було десь рік тому.

Звичайно, це було б вигідно Росії, тому що в такий спосіб вона намагається показати, що все повертається до business as usual, що з нею продовжують співпрацювати. Для США та Канади хокей — один із найпопулярніших видів спорту, який дивляться мільйони й мільйони глядачів. І, звичайно, якби вони побачили такий матч за участю Росії, це було б погано для України та наших союзників.

Але треба віддати належне: тоді мобілізувалися зірки НХЛ, зокрема хокеїсти з Чехії, Словаччини, Канади та інших країн, які грають у лізі. Унаслідок цього, слава Богу, про цю ініціативу забули, і матч так і не відбувся.

Це ще один приклад того, як намагається працювати Росія і, зрештою, російська дипломатія. Для них дрібниць немає. Я дуже хотів би, щоб так само працювала й українська дипломатія.

«Ми можемо нейтралізувати допомогу Китаю Російській Федерації»

Костянтин Єлісєєв: Я вважаю, що із Китаєм ми недопрацьовуємо.

Знову ж таки, є багато різних думок, але я ще раз кажу: з Китаєм треба працювати професійно. Китай — це країна, яка може змінити ситуацію. Ми не зробимо Китай нашим другом чи партнером — це об’єктивно. Але ми можемо спробувати нейтралізувати його допомогу Російській Федерації.

Пам’ятаєте, десь півтора року тому ми затримали кількох китайських військовослужбовців, які воювали на боці російського агресора. Що ми зробили? Ми перетворили це на цілу піар-кампанію, почали звинувачувати Китай у тому, що він надсилає найманців, і так далі.

Зрештою, це викликало глибоке обурення китайського лідера Сі Цзіньпіна. У нас був певний важіль — це був наш актив.Замість того щоб дипломатично звернутися до того ж Сі Цзіньпіна або до керівництва Китаю й сказати: «Шановні, у нас є така ситуація, давайте її вирішимо», — ми пішли іншим шляхом. І повірте мені, китайці якраз є прихильниками спокійної дипломатії — це навіть певною мірою відповідає їхній філософії. Ми могли б на цьому заробити певні бали.

У дипломатії всі діють за принципом взаємності. Якби ми пішли з ними на конструктивний діалог, повірте мені, то у відповідь також отримали б певну конструктивну реакцію.

Не забуваймо, хто б що не казав, що станом на сьогодні наша дронова промисловість досі залежить від певних комплектувальних китайського виробництва. І ми маємо це розуміти.

Якщо говорити про позитивне, то мене, наприклад, надихає те, що нарешті, хоча вже й на п’ятому році війни, під час наради послів, яка відбулася буквально тиждень тому, президент дав українським послам, передусім у країнах Азійсько-Тихоокеанського регіону, настанову вибудовувати конструктивний діалог із Китаєм.

Нарешті. Нехай на п’ятому році, але президент публічно це сказав.

І китайська сторона відразу сприйняла це позитивно. Тепер, за моєю інформацією, і я дуже сподіваюся, що це відбудеться, планують використати наступну сесію Генеральної Асамблеї ООН, яка розпочнеться вже приблизно за місяць, у вересні цього року, для проведення першої зустрічі між міністрами закордонних справ України та КНР.

Далі вони мають розвивати цей діалог і вивести його на рівень лідерів — на зустріч із Сі Цзіньпіном.

Повірте мені, із Сі Цзіньпіном можна говорити. Йому можна навести аргументи, чому російсько-українська війна невигідна Китаю і чому Китай має припинити підтримувати російську оборонну промисловість та російську економіку.

«У нас є досить активний і компетентний посол України в Китаї»

Вікторія Єрмолаєва: Насправді ми багато уваги приділяли відносинам між Україною та Китаєм, яких майже не існує, принаймні на публічному рівні. Водночас у Росії дуже тісні відносини з Китаєм.

Як зараз міг би виглядати цей діалог? Зеленський має зателефонувати Сі Цзіньпіну, щось запропонувати, приїхати до Китаю? Які конкретні кроки, на ваш погляд, могли б зараз спрацювати?

Костянтин Єлісєєв: Існує дуже інтенсивний діалог між тим самим Трампом і головою КНР Сі Цзіньпіном. Хто б що не казав, хоча Китай справді продовжує розглядати США як ключового глобального суперника, між ними, однак, відбуваються двосторонні зустрічі.

Пам’ятаєте, були візити, зустрічі й, до речі, певні домовленості. Зокрема, нібито Трампу вдалося переконати Сі Цзіньпіна купити кілька літаків Boeing. Сі Цзіньпін, зі свого боку, пообіцяв не тиснути на американських фермерів, відкрити китайський ринок для американської сільськогосподарської продукції тощо.

До речі, до кінця року, за попередньою інформацією, можуть відбутися щонайменше ще два контакти між Трампом і Сі Цзіньпіном. Це ще раз показує, що, хто б що не казав, має існувати певний цивілізований діалог.

У нас тут також є позитив. Маємо досить активного й компетентного посла України в Китаї, який, до речі, вільно володіє китайською мовою, тобто буквально розмовляє з ними однією мовою.

Кандидатура посла України в Китаї не менш важлива, ніж кандидатура посла у США. До речі, вимоги до них майже однакові.

Вікторія Єрмолаєва: А посол України в Китаї зараз достатньо ефективно працює? Тобто чи робить він якісь важливі кроки, чи має реальний вплив?

Костянтин Єлісєєв: Ви знаєте, наскільки я розумію, він працює. Але тут також важливо, щоб була підтримка зі столиці.

І, по-друге, ми маємо використовувати той актив, який у нас є. Умовно кажучи, як послу можна ефективно працювати, коли ми публічно починаємо звинувачувати того ж Сі Цзіньпіна або китайську владу в тих чи інших порушеннях?

Навіть якщо вони справді щось зробили, з китайцями так говорити не можна. Звичайно, це негативно позначається і на роботі нашого посла. Але за будь-яких умов треба шукати місточки для того, щоб розбудовувати діалог.