Анастасія Багаліка
Ігор Котелянець
Окупанти удали, що депортували нас на вільну Україну, але потім використовували як рабів — колишня полонена
Олену Ягупову, мешканку окупованого міста Кам’янка-Дніпровська росіяни пів року тримали у полоні, катуючи, змушуючи вчити гімн Росії та копати окопи для другої лінії оборони у Запорізькій області. У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» — історія ще одного воєнного злочину, який вчиняє Росія щодо громадян України
Гості1
Олена Ягупова — жителька окупованого міста Кам’янка-Дніпровська у Запорізькій області. Була в полоні у росіян. На неї написали донос через те, що Олена — дружина військового. Олена Ягупова пробула у полоні близько пів року.
- Мій обов’язок — розповісти, що відбувалося на тимчасово окупованих територіях, як знищується наш український народ, хто цим займається, для того, щоб ці люди не уникнули покарання.
Що відбувалося з перших днів окупації?
Олена Ягупова: З початку окупації людей масово не арештовували. Потім, коли почали працювати окупантські «комендатури», почалися переслідування родин військовослужбовців та людей з проукраїнськими поглядами. Таких людей карали, іноді показово, певно, щоб іншим було страшно.
«Люди здавали своїх сусідів за 10 тисяч рублів…»
Олена Ягупова: Окупанти платили гроші за те, щоб мешканці здавали одне одного — 10 тисяч рублів за оду людину. Тобто тут спрацьовує декілька факторів: лояльність до окупантів, бажання заробити і можливість усунути людей, які заважають. І я б поставила матеріальний фактор на перше місце, на мою думку, він був більш переконливим для більшості тих, хто наважився здавати людей.
Ще дуже важливо: окупанти могли знати про проукраїнські погляди певних людей або про їх родичів-військових, але не звертати на це уваги, проте якщо надійшов донос, вони не відреагувати вже не могли. І далі відбувалося вже те, що відбувалося.
Я знаю, хто на мене написав донос. Я припускала, що, можливо, хтось це зробить, але що донос напишуть люди, які живуть поруч, були вхожі у мій дім і яким я допомагала, я і уявити не могла. Такого я не очікувала.
І, до речі, я не думаю, що вони це зробили через гроші. Я впевнена, що ці люди це зробили з інших міркувань. Я гадаю, що це банальні заздрощі.
Читайте також: «Вони думали, що їм нічого не загрожує» — історія викрадених окупантами пенсіонерів з Мелітополя
«Я повинна була когось здати…»
Олена Ягупова: Коли окупанти мене забрали, вони хотіли від мене почути, чи знаю я когось з проукраїнською позицією. Або чи знаю я людей, які брали участь у проукраїнських акціях, чи навіть просто думають з повагою до України. Тобто мене примушували до того, щоб я когось здала. Кого, не знаю, але я повинна була когось здати.
Що відбувалося після затримання?
Олена Ягупова: Після того, як росіяни приїхали до мене і зробили обшук, вони забрали мене до місцевого відділку поліції нашого міста, і там у звичайному робочому кабінеті й відбувалися всі події — катівня у робочому кабінеті. Там мене катували два дні.
Після того, як мені розбили голову, коли били по потилиці та душили мене целофановими пакетами, я тимчасово втратила свідомість, відчувала нестерпний головний біль. Представник окупантів мені сказав, що не вбачає нічого кримінального у моїх діях, мовляв, посиджу у камері пару днів і мене відпустять. А якщо не відпустять через два дні, то випустять через 30 днів, якщо не висунуть якогось обвинувачення. Адже, згідно з їхнім законодавством, якщо немає висунутих обвинувачень, через 30 днів людину відпускають. І я сиділа далі.
15 жовтня до мене прийшов один із тих росіян, що мене забирали з дому, та змусив мене дати інтерв’ю в районі консервного заводу.
- Він сказав: «Ти повинна сказати так, як треба. Якщо скажеш щось не так, я тебе застрелю».
Кореспонденти «РИА Новости» ставили якісь питання, я відповідала. Потім, коли я подивилася готове інтерв’ю, побачила, що висвітлили тільки частину і все виглядало так, що я «признавалася в содеянном». Потім по всіх каналах пройшло, що я — навідниця, яка корегувала український вогонь.
«Всі знайомі та друзі відмовилися допомагати моїм рідним знайти і підтримати мене»
Олена Ягупова: Спочатку рідні не знали, що зі мною трапилося. Десь через тиждень спільні знайомі повідомили їм, що мене заарештувала ФСБ. Вони намагалися дізнатися одразу, телефонували друзям, знайомим, але всі чомусь відвернулися, не захотіли навіть спілкуватися. Тому мої рідні майже тиждень шукали про мене інформацію.
Коли мої рідні дізналися, що мене арештували, одразу хотіли передати мені якісь теплі речі чи їжу, але всі знайомі та друзі відмовилися допомагати. Сказали, що нічого робити не будуть, бо дуже бояться.
Діти та чоловік телефонували у чергову частину на окупованій території, де я перебувала, просили передати мені хоч щось на словах. Але наші ж громадяни України з них просто сміялися і нічого мені не передавали.
Читайте також: Якою є доля ув’язнених, що опинилися на окупованій території?
Що відбувалося в ув’язненні?
Олена Ягупова: В тюрмі разом зі мною утримувалося багато людей. В основному це були люди з кримінальними статтями або якісь адміністративні порушники. Працювати нас не змушували, але змушували вчити гімн Росії.
- Якщо ти його розповідав і десь запнувся, то починали сильно бити — ламали ребра, відбивали нирки.
18 січня мене і ще двох чоловіків привезли до Василівки. Там нас прийняла якась цивільні особа, відвезла нас на другу лінію оборони, передала військовим. А там вже нам дали лопати та сказали, що настав час попрацювати на благо РФ. Відповідно, ми і копали, і прибирали, і прислужували — все, що нам було наказано, ми повинні були робити. Вони нас називали «полоненими» і «рабами». І це дійсно було так, тому що тільки рабів можна поселити у нелюдських умовах — у розбитій дачі без вікон і без дверей та змусити спати на полу з мишами. У доброго хазяїна так навіть тварини не живуть. Таких, як я, там було 18 людей.
Читайте також: Крик Ольги за сином був страшнішим, ніж ті крики, які чула на «Ізоляції» — Гусейнова про полонену Ольгу Мелещенко
Як відбулося звільнення?
Олена Ягупова: 14 березня 2023 року до нас приїхали представники силових структур РФ. Я так розумію, що хтось в Україні дійшов до самої Москви для того, щоб визволити нас з тих нелюдських умов. Відповідно, представники силових структур приїхали для того, що «навести справедливість», тому що не можна так утримувати цивільних людей. Ми не є військовими, нас не мають права брати у полон і тим паче використовувати для рабського труда. Тим більше, що ми є учасниками торгівлі людьми — нас експлуатують.
Нам тоді пояснили, що наша така депортація була протизаконною, тому що нам не висунуто ніяких звинувачень. Вони це самі розуміють. Адже коли нас везли на Василівку, перед самим населеним пунктом нас висадили і знімали відео, що начебто нас звільняють. Ми на камеру йшли у бік Запоріжжя. А журналісти тим часом коментували:
«Видите, мы отпускаем людей по-хорошему, они пошли. Но как их встретит Украина, мы не знаем».
Але вимкнулися камери, нас розвернули і повезли на окопи. Так само були зняті відео і з іншими полоненими.
- На камеру зачитується, що вас депортують рішенням «глави Запорізької області», а потім розвертають і люди зникають.
«Дома я не жила, бо мене попередили, що будуть шукати, аби знищити…»
Олена Ягупова: Нам дали можливість повернутися додому. Але комусь не віддали документів, а людина без паспорта знову ризикує бути схопленою. Вона є невиїзною і отримати новий паспорт вона не зможе, тому що не має старого паспорту.
У мене були документи. Я повернулася додому, побачила, що будинок повністю порожній: машину викрали, всі речі винесли і залишили лише сміття. Тому дома я не жила, по вулицях не ходила, бо була попереджена, що мене будуть шукати для того, щоб ліквідувати як свідка. Отже, я переховувалася. Одночасно шукала, з ким можна виїхати. На це пішло тижні три, тому що зараз це непросто на тій території. Але все ж таки мені вдалося виїхати єдиним шляхом, який існує наразі – через Крим і Росію.
«Вже три місяці я воюю з органами поліції…»
Олена Ягупова: Як тільки я приїхала на вільну територію України, то одразу прийшла у поліцію та сказала, що я знайшлася. Адже я була у розшуку, було відкрите кримінальне провадження про моє зникнення і у поліції, і у СБУ. Коли я прийшла у поліцію, одразу написала заяву про воєнні злочини. Вони відкрили справу по 438 статті — порушення законів і звичаїв війни – та передали СБУ для подальшого розгляду. Але чомусь стосовно торгівлі людьми поліція відмовляється відкривати провадження. Мовляв, вони не вбачають у тому, що зі мною відбулося, торгівлі людьми. І от уже три місяці я воюю з органами поліції.
Крім того, я не маю статусу полоненої. Моя заява у поліцію розглядається як звернення простої громадянки. Дуже важко. Важко ще й тому, що за пів року у полоні у мене дуже похитнулося здоров’я, тому мені воювати зараз непросто. Але я намагаюся, бо у мене немає виходу.
Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
