facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Я навіть під тортурами не зміг вигадати історію, яку росіяни хотіли від мене почути — Євген Шибалов

Пройти російський полон, вижити і повернутися додому… У черговому випуску програми «Звільніть наших рідних» — історія активіста з Донецька, який після 24 лютого пішов захищати Україну, пережив полон і повернувся додому внаслідок обміну.

Я навіть під тортурами не зміг вигадати історію, яку росіяни хотіли від мене почути — Євген Шибалов
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--

Євген Шибалов — у цивільному житті журналіст, активіст із Донецька. Після 24 лютого 2022 року — стрілець-гранатометник, солдат 241-ої окремої бригади ТРО ЗСУ. 30 травня 2022 року опинився у полоні росіян. 31 грудня 2022 був звільнений за обміном.

«Реабілітація всіх звільнених з полону має бути індивідуальна…»

Євген Шибалов: Станом на зараз мої командири дають мені можливість відновитися, підлікуватися після всього перебутого, тому я зараз маю відпустку і потроху реабілітуюся та готуюся до повернення на службу. Адже чинне українське законодавство не передбачає полон як підставу для демобілізації під час дії воєнного стану: тобто і під час полону, і після нього ми всі лишаємося військовослужбовцями.

Проте реабілітація у кожному випадку індивідуальна, тому що кожному потрібен різний час на лікування та відновлення. І воно залежить від того, у якому стані людина повертається з полону, адже майже всі потрапляють туди з контузіями, і багато хто — з пораненнями. Також дуже сильно впливають умови утримання, зокрема, доступ до медичної допомоги, і частіше — її відсутність. Тому майже кожен повертається з полону із загостренням тих хвороб, які мав раніше.

В одній партії зі мною повернувся полонений, який взагалі відмовився від реабілітації і через три дні написав рапорт, що він хоче знову на передову. З моєї точки зору, це було сміливо, але можливо не надто розумно. Я вирішив, що візьму стільки часу на відновлення, скільки мені дадуть. Нещодавно я теж проходив лікарську комісію, щоб повернутися на службу, але психіатр сказав, що мені повертатися ще зарано.

Дуже розповсюджений наслідок полону — ПТСР

Євген Шибалов: Дуже розповсюдження річ, яку ми привозимо з полону, — це ПТСР. І його перша ознака — це порушення сну. У моєму випадку так: якщо я перед сном не пройду 5 тисяч кроків, то я не можу заснути навіть зі снодійним. І щойно лікарі пробують замінити сильнодіючі препарати чимось легшим, у мене починає зменшуватися межа прокидання — у котрій годині я б не ліг, я все неодмінно прокидаються о 6 ранку, потім у 5:30, о 5:00, о 4:00 і так далі. Тому знову доводиться повертатися до сильних психотропних препаратів.

Всі ми з полону повертаємося з психічними розладами, тому навіть найздоровішу людину я б відмовляв від того, щоб одразу повертатися на передову, адже ми можемо бути в стані «чіткий, але непередбачуваний».

Чи навчилася держава давати раду звільненим із полонену?

Євген Шибалов: Сама процедура обміну налагоджена так, що одразу з’являється відчуття, що це все було недаремно. У подальшому нас дуже сильно рятує, що армійську медичну систему суттєво доповнює і волонтерський, і суспільний рух — не всі медичні заклади, у яких мені надавали допомогу, були військовими. Навіть приватні клініки, приватні психотерапевти приймають військовослужбовців або зовсім безкоштовно, або з великими знижками.

Щодо медичного обслуговування, то взагалі ні на що не можу поскаржитися, навіть на ту саму військово-лікарську комісію, яка зараз зазнає багато критики. У моєму випадку там без усіляких бюрократичних перешкод надавали мені відпустки на лікування, обстеження були об’єктивними.

Євген Шибалов

 

«Колишньому полоненому потрібен час на відновлення своєї психіки…»

Євген Шибалов: Колишні полонені повертаються у дуже сильно емоційно розхитаному стані. Причому спалахи емоцій дуже сильні, неконтрольовані, тому тебе кидає між крайнощами: в одну секунду ти панічно боїшся, що тебе знову повернуть на фронт, а через хвилину тебе охоплює спалах роздратування і агресія, і ти рвешся назад до зброї. Тому це саме те, що потрібно підлікувати — повернути собі здатність приймати рішення не під впливом сильних емоцій. Мені, наприклад, іноді на побутовому рівні складно прийняти рішення: збираючись на ефір, я стояв у дверях і думав — брати машину чи їхати на метро. Мені важко ухвалити навіть такі рішення — багато сумнівів і коливань, явно більше, ніж заслуговує така проблема. Тому я постійно кажу, що колишньому полоненому потрібен час на відновлення своєї психіки.


Слухайте також: Російські військові змусили мене роздягнутися і казали, що я схожа на снайперку — дружина полоненого маріупольця


«Я боявся, що до моїх рідних повернеться не та людина, яку вони любили….»

Євген Шибалов: У мене був один із найбільших особистих страхів, коли я був у полоні — я дуже боявся, що до моїх рідних повернеться не та людина, яку вони любили, тому що я розумів, що на мене все тисне і мене змінює. Побутові коливання і незграба поведінка — це лише прояви внутрішньої трансформації, яка відбувається з людиною у полоні. І дуже довго її потрібно приводити до норми.

Що здивувало після звільнення?

Євген Шибалов: Поки ми були у полоні, нам весь час розповідали, що Польща вже захопила західні регіони України. І я дуже радий, що цього не сталося. Воно, здається, не може виглядати правдоподібно, але в умовах, коли ти геть зовсім ізольований, будь-яка маячня мимоволі змушує замислитися. Бо ти думаєш, що не можуть же люди весь час брехати, мусять же вони хоч іноді, хоч частково казати правду.

  • Поки ми були у полоні, нам весь час розповідали, що Польща вже захопила західні регіони України

Найбільшим відкриттям для мене стало те, що стосовно звільнення полонених проводиться дуже активна робота. Нас тримали в ізоляції, у першу чергу, від новин щодо нашої подальшої долі, і настільки щільній ізоляції, що ми в камері між собою сперечалися, чи обміни взагалі відбуваються. І деякі з нас, які зовсім впали у відчай, самі приготувалися і інших переконували, що ми будемо сидіти тут до кінця війни. Натомість, повернувшись, я побачив, що регулярно сотні людей повертають з полону.

  • Я здивований тим, наскільки активно українська держава працює над поверненням полонених додому

«Нові полонені були нашим джерелом інформації про те, що відбувається в Україні»

Євген Шибалов: Кожен новенький у камері — це зірка дня. Його не залишать у спокої і будуть розпитувати кілька годин про все-все. З одного боку, дуже шкода, що у полон потрапляють все нові і нові солдати, але для тих, хто там давно, це дуже цінне джерело новин, якому можна довіряти.

Росіяни це усвідомлюють і розселяють по різних камерах полонених з одного підрозділу, щоб вони не могли змовитися, що казати під час допитів. Крім того, росіяни намагаються вербувати полонених, шукати серед них тих, то буде «стучати» і розповідати, про що говорять у камері та які лунають настрої.

Останні два місяці у мене з’явився доступ до телевізора, коли нас перевели з одного закладу в інший, з більш м’якими умовами утримання. Там була бібліотека і телевізор. Там ми вперше змогли пересвідчитися, що обміни дійсно відбувається. Телебачення, зрозуміло, російське, і показували там інтерв’ю з поверненням своїх полонених, але ми розуміли, що і наші хлопці повертаються додому.


Слухайте також: Велику частину інформації про полонених ми дізнаємося з російських ресурсів — мати полоненого бійця «Азову»


До речі, коментарі російських полонених я дивився з величезною пересторогою, бо коли російські солдати публічно розповідали про «жорстке поводження» в Україні, миттєво погіршувалися умови для українських полонених. Адже персонал в’язниць починав мститися нам за «жорстоке поводження» з їхніми полоненими на території України. Хоча я не можу сказати, що такі скарги були частими.

  • Коли російські солдати публічно розповідали про «жорстке поводження» в Україні, миттєво погіршувалися умови для українських полонених

«Ми запам’ятали дані одне одного у полоні, і це виявилося корисним…»

Євген Шибалов: Коли військовополонені повертаються з полону, є обов’язкова процедура — представники спецслужб, які займаються обмінами, збирають нас всіх і показують на екрані весь список зниклих безвісти, щоб ми сказали, чи не перебували ми разом із ними. А ми з хлопцями у камері вивчили напам’ять персональні дані одне одного, щоб при нагоді той, хто вийде першим, міг зконтактувати з родинами.

  • Перший місяць після звільнення я безперервно був на зв’язку з тими родинами полонених, хто сидів зі мною

Наприклад, була історія, що хлопця, який потрапив зі мною у полон із підрозділу, що був прикомандирований до нас, навіть не було у списках зниклих безвісти. Тобто його командири вже півроку не можуть оформити необхідні папери, щоб бійця внесли хоча б у списки зниклих безвісти.

  • Була історія, що хлопця, який потрапив зі мною у полон з підрозділу, що був прикомандирований до нас, навіть не було у списках зниклих безвісти

А інший хлопець з мого батальйону, якого командири вважали загиблим, насправді перебуває у полоні, і я про це розповів.

Це була спонтанна ідея — вчити напам’ять дані одне одного, але, як виявилося, це дуже корисно, і дає дуже багато інформації тим службам, які займаються обмінами полонених.

Що допомогло у полоні?

Євген Шибалов:  З практичної точки зору, дуже корисною виявилася звичка запам’ятовувати номери рідних та близьких. Зрозуміло, що у дисциплінованого солдата в бою і не буде з собою телефону, а якщо телефон є, його все одно відберуть. Потім у полоні може випасти нагода подзвонити рідним, і я на власні очі бачив кілька дуже прикрих випадків, коли хлопцям дають подзвонити додому, а вони не можуть згадати жодного телефонного номеру.

Особисто мене дуже підтримувала думка про людей, які мене люблять і чекають.

Щоб протриматися там, потрібно постійно думати про те, чим ти будеш займатися, коли повернешся, постійно ставити собі питання — для чого це все, що я звідти привезу, що від цього зміниться на краще у моєму житті і житті інших. Тільки так можна протриматися. Оскільки у полон люди потрапляють у бою, у ситуації адреналінового шторму, то перша реакція — така апатія і думки про те, що от і закінчилася моя війна і шкода, що саме так. Насправді, весь час, поки ми перебуваємо у полоні, ми рахуємося на службі, нам продовжують виплачувати заробітну плату, тому тут важливо, щоб і психологічно ми пам’ятали, що ми продовжуємо виконувати дуже специфічне і дуже ризиковане завдання, що ми лишаємося солдатами своєї армії. І у нас є кілька задач, які ми повинні тут виконати: вижити, зберегти здоров’я і повідомити рідним, близьким і командиру, де ти перебуваєш і що ти живий.

  • Важливо, щоб і психологічно ми пам’ятали, що ми продовжуємо виконувати дуже специфічне і дуже ризиковане завдання, що ми лишаємося солдатами своєї армії

«Мета спецслужб РФ — повернути військового у небоєздатному стані»

Євген Шибалов: Є деякі показники, за які змагаються їхні структури. Один із них — кількість людей, що відмовилися від обміну, кількість людей, що погодилися перейти на службу до РФ. Я розумію, чому після повернення нас дуже ретельно перевіряє контррозвідка, адже допускається думка, що нас намагалися психологічно розхитати і завербувати.

Загалом, наскільки я зміг зрозуміти механіку цієї машини, яка працює з полоненими в Росії, її мета, не порушуючи прямо конвенції, не завдаючи людині занадто важких травм, повернути бійця максимально небоєздатним — у максимально розбалансованому стані. Щоб він ще довгий час не був придатний до використання на фронті.


Слухайте також: «Маю надію, що навіть якщо РФ і не підтвердить полон моїх рідних, їх все одно обміняють» — мати і дружина полонених


Наскільки важило донецьке походження?

Євген Шибалов: Бути уродженцем Донбасу і потрапити у полон — дуже погано. Якщо людину з Івано-Франківська, Полтави чи Києва вони вважають просто ворогом і противником, то місцевих вони називають зрадниками. Вони щиро впевнені, що уродженці з Донбасу мали б бути на їхньому боці, але чомусь воюють проти них у лавах ЗСУ. Тому ставлення гірше, ніж до решти полонених.

Коли вилізло, що я ще й активіст і журналіст, у них миттєво виникла думка «пришити» мені шпіонаж та співпрацю зі спецслужбами, і не обов’язково навіть з українськими. Мені давали вибір між Україною і ЦРУ. Мене підвела чесніть: я настільки мало знаю про спецслужби, що навіть під тортурами не зміг вигадати нічого правдоподібного. Тому від мене, зрештою, відстали.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі

Ця програма виходить за фінансової підтримки Європейського Союзу. Її вміст є виключною відповідальністю Обʼєднання родичів політвʼязнів Кремля та Громадського радіо і не обов’язково відображає погляди Європейського  Союзу


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Поділитися

Може бути цікаво

«Зброя майбутнього — це слова, які генерує ШІ» — співзасновник Reface

«Зброя майбутнього — це слова, які генерує ШІ» — співзасновник Reface

Акім Галімов: Нам треба краще досліджувати ворога та об’єднувати різні досвіди

Акім Галімов: Нам треба краще досліджувати ворога та об’єднувати різні досвіди

Звинувачення в тероризмі і сюжет для пропагандистського ТБ: росіяни викрали цивільного мелітопольця

Звинувачення в тероризмі і сюжет для пропагандистського ТБ: росіяни викрали цивільного мелітопольця

Ми поїдемо у села, куди не доїде шоубізнес — Козак Сіромаха про свій тур

Ми поїдемо у села, куди не доїде шоубізнес — Козак Сіромаха про свій тур