«Емпатія, прийняття інакшості та дружба»: про що книга «Диваки моєї школи» Анастасії Лавренішиної

«Це лише здається, що здорові і сильні потрібні тим, хто має інвалідність. Насправді ми потрібні одне одному. Дуже потрібні…»

«Диваки моєї школи» Анастасії Лавренішиної

«Петрик — хлопчик, який сам себе називає Їжак: у нього волосся стирчить навсібіч, він такий же колючий і насторожений. Їжак живе лише з татом, вони переїхали в нове місто, і тепер він йде у незнайомий клас. А клас його непростий, бо у ньому вчаться діти з особливими освітніми потребами», — розповідає Тетяна Курманова, філологиня й авторка проєкту «Книжкова полиця», про «Диваків моєї школи» Анастасії Лавренішиної.

«Їжак знайомиться з Ураганом, який переміщується у кріслі колісному; доброю Красунею з синдромом Дауна; Інжиром з аутизмом, який пригощає всіх інжирними батончиками. 

Спочатку Петрик Їжак зовсім не розуміє, як взаємодіяти з цими «диваками». Тут ще й директорка кидає йому виклик — стати капітаном класу на змаганнях й отримати кубок. Але у змаганнях мають брати участь усі. Спочатку Їжаку здається, що це неможливо, він не хоче у своїй команді диваків, називає їх зайвими й слабкими. Але поступово він проходить шлях від тотального неприйняття й відсторонення від дивних однокласників до прийняття інакшості та розуміння, що справжня дружба будується на взаємній підтримці, а не на схожості».

«Саша, чий слуховий апарат нещодавно шукала вся школа, як виявилось, непогано бігає. В команді зелених є Аліна з дитячим церебральним паралічем. Їжак бачить її вперше. Аліна — справді дивна. Вона химерно пересувається, закидаючи одну ногу назад. Ясно, що бігати так неможливо. Але дівчата з команди допомагають Аліні, тож всі вони врешті не так уже й далеко від фінішу».

«Попри всі випробування команда Їжака таки виборює славетний кубок і розуміння: за зовнішніми особливостями чи діагнозами завжди насамперед людина, у якої є сильні сторони, таланти та можливості. І якщо кожному знаходиться місце відповідно до його сильних сторін — буде справжня командна робота. 

У книжці немає засудження поганої поведінки Їжака, а пояснюється, чому виникає якесь упередження і як його долати. Разом з Їжаком ми дізнаємось про людей з синдромом Дауна, ПТСРом, аутизмом, ДЦП, спінальною м’язовою атрофією. 

Цікаво Анастасія Лавренішина обіграла термінологічні вставки: тут їх озвучують голуби-коментатори, які всюди літають, підглядають, емоційно коментують і пояснюють. Вийшло легко, терміни пояснювалися простими словами, це не переобтяжувало текст. І наприкінці є ще словничок термінів», — каже Тетяна Курманова.

«Завдяки Їжакові ми розповіли про диваків і про героїв, про зраду й дружбу, про місто й про гори. Ці диваки навчили колючого Їжака співчувати та піклуватися про інших. І це важливо».

«Мені здається, що книга «Диваки моєї школи» Анастасії Лавренішиної повинна бути у кожній родині з дітьми: її можна читати вже з 5-6 років. У цікавому, не патерналістському тоні, вона розʼяснює поняття емпатії, прийняття інакшості та дружби. Показує, що бути «диваком» — це нормально, а відмінності від інших роблять нас унікальними та сильними. Справжня «крутість» полягає не в бажанні бути самостійним та закритим від усіх, а у вмінні підтримати того, хто поруч.

Слава всім богам, що ми вже не повернемось до часів Радянського Союзу, де людей з інвалідністю нібито не існувало. На жаль, ми живемо у такі часи, коли кожен і кожна з нас може отримати цей статус. На вулицях все більше і більше людей, які відрізняються, тому всім нам треба вчитись адекватно реагувати, правильно називати, коректно допомагати. Самі по собі діти дуже гнучкі, стереотипи та стигми у дітей якраз формуємо ми. Тому такі книжки я б вголос читала і багатьом дорослим. 

«Диваки моєї школи» Анастасії Лавренішиної треба читати, щоб  навчитись долати стереотипи, сформувати культуру прийняття й взаємоповаги і зняти нарешті тавро з усіх диваків», — радить авторка проєкту «Книжкова полиця» Тетяна Курманова.

Нові випуски та повтори програми «Книжкова полиця» з Тетяною Курмановою слухайте в етері Громадського радіо щодня о 9:25 та 16:45. 

Партнер проєкту «Книжкова полиця» — Головне дитяче видавництво РАНОК.  «мрій! кохай! читай!».