Дивани у коридорах, настільний теніс та шахи: в Україні стартував пілотний проєкт із трансформації старих шкіл

Гостя — СЕО Big City Lab Вікторія Тітова. Наступного року заплановано відкрити п’ять пілотних шкіл, які відібрали у проєкт архітектурної трансформації радянських закладів освіти. Це школи у Київській, Харківській, Кривому Розі та Запоріжжі, що були пошкоджені війною. Вони запрацюють уже з осені 2024 року, повідомляється на сайті Міністерства освіти і науки України. У школах не лише зроблять новий ремонт, а й повністю переосмислять типові радянські шкільні простори.

Як виник проєкт з трансформації шкіл

Вікторія Тітова: Це проєкт трансформації типових радянських шкіл. Ця ідея народилася, коли команда Big City Lab працювала над візією відбудови Маріуполя. Ми допомагаємо міській раді осмислити, з якого боку варто підходити до відбудови міста і яким чином можна підготуватися, поки місто ще не деокуповане. Ми маємо надії на те, що це все ж таки станеться.

І коли ми працювали над відбудовою міста, урбаністи брали картку і наносили шар за шаром все, що є в місті. Житло, заклади охорони здоров’я, парки, лікарні тощо. Коли ми дійшли до шару освіти, ми подивилися на карту і ми бачимо, що на ній просто дуже багато однакових літер. Це всі школи, в яких, я думаю, всі ми навчалися. Типові радянські школи в формі літери Н, літери П, літери Г, літери О, такий квадратний бублик. І в Маріуполі 72% всіх шкіл — це одні й ті самі п’ять будівель.

Ми подумали, що, мабуть, така сама історія повторюється по всій Україні. Можливо, на Сході їх трохи більше, на Заході трошки менше, але плюс-мінус по всій Україні є сотні однакових будівель шкіл. І ми разом з мером міста, з «Маріуполь Reborn» (це громадська організація, яка займається збором експертизи по відбудові міста) запропонували цю ідею віцепрем’єрові Федорову і Міністерству освіти. І віцепрем’єр ініціював запуск такого пілотного проєкту на національному рівні.

Тому що в рамках роботи над Маріуполем ми можемо лише думати про концепції цих перетворень, а в рамках ініціативи прем’єра на національному масштабі ми можемо обрати конкретні школи.

Ми вже обрали конкретні пілоти по одному на кожен тип для того, щоб протестувати цю ідею. Яким чином можна взяти стару радянську школу і трансформувати її так, щоб вона максимально наближалася до нової по якості простору, і по тому, як діти себе в ньому відчувають, і по тому, як вчителям в ньому працюється. І маючи ось ці пілоти, далі можна буде масштабувати ці проєкти в інших школах.

Читайте також: Лісовий прокоментував звільнення Фаріон з «Львівської політехніки»

Хто потрапив до списку пілотного проєкту?

Вікторія Тітова: Ми проаналізували всі школи в деокупованих регіонах або в регіонах, де було багато руйнувань. Всі школи, які постраждали, їх було 800 з хвостиком.
Із них 745 можна було відновити. Далі ми поговорили з місцевою владою, з Міністерством освіти з приводу того, які школи є пріоритетними на відбудову, тобто де є діти, де важливо відновити доступ до навчання.

Цей список скоротився до 400 шкіл. І з цих 400 ми подивилися на кожну школу, і ми виявили, що третина є типовими. Ті самі п’ять літер. Але в цій третині навчається половина дітей.

Тому що якраз ось ці типові радянські школи, вони великі, і в них багато дітей навчається, а ті, які не є типовими, частіше за все, це невеликі сільські школи. Відповідно, маючи ось цю третину, 134 школи, ми знову ж таки подивилися кожну з них, відфільтрували ті, які вже відновлюються в якихось інших програмах, або також ми обрали не надто пошкоджені, тому що в нашому проєкті дуже обмежені часові рамки, щоб ми могли встигнути відновити її вчасно. Якщо раптом будівлю потрібно укріплювати.

Потім ми також розмовляли з директорами шкіл, з місцевими відділами освіти, тому що цей пілот абсолютно про нове, і нам потрібні були люди, які готові з нами створювати це нове, і потім в цьому новому жити і працювати. Це вимагає певної хоробрості, тому ми дуже цінуємо наших директорів шкіл. І таким чином, через багато-багато критеріїв, ми відібрали ось ці 5 пілотів: два в Київській області, одна школа в Харківській, одна в Дніпропетровській і одна в Запорізькій.

Ми дуже хочемо відкрити ці школи 1 вересня наступного року. Вкладаємо у це усі свої сили. Це будівництво досить великих об’єктів у стислі терміни.

Дивіться також: «Привіт, круті в укритті»: як зірки психологічно підтримують дітей під час сирен (ВІДЕО)

Про Нову українську школу (НУШ)

Вікторія Тітова: Архітектура завжди має слідувати за формою. Тобто, якщо ми говоримо про реформу освіти, що змінюються підходи освітні НУШ тощо, відповідно, архітектура має слідувати і створювати простір для цієї реалізації.

Ми вивчили всі положення НУШ, на чому вона базується, проаналізували всі програми, які там є, для того, щоб зрозуміти, який простір має їм відповідати. Також ми провели фокус-групи зі школярами, з директорами шкіл, в тому числі з тими, які в НУШ дуже успішно просунулися, опитали пів тисячі вчителів по всій Україні, для того, щоб зібрати їхнє бачення того, що їм потрібно в просторі, що їм не вистачає. Також ми проаналізували міжнародний досвід, які стандарти до шкільних будівель в країнах, які пішли трохи далі в плані архітектури освітніх просторів. І на базі всієї цієї інформації ми розробили технічне завдання для архітекторів.

Наприклад, в рамках НУШ є така рекомендація, що в класі для дітей мають бути зони і навчальні, і для відпочинку, причому відпочинку гучного, групового, так і куточок для усамітнення, навчальний куточок, місце для вчителя. І це все просто неможливо встановити в один клас. І це покладається на вчителя, вважається, що вчитель має облаштовувати ці зони і правильно направляти дітей на перерві, як їм проводити свій час. Але це не дуже реалістично, тому що клас неможливо розширити. Відповідно, ми залучимо весь простір школи для того, щоб ці куточки туди додати.

Тобто, окей, у нас є суперширокі коридори, в яких нічого немає, нічого не відбувається. В них можна тільки ходити вперед-назад, бігати не можна, сидіти на підвіконні не можна. Облаштуймо в коридорах куточки для ігор, групової роботи, індивідуального відпочинку, щоб можна було десь посидіти в куточку, почитати книжку, чи посидіти все на тому підвіконні тощо.

Або, наприклад, шкільний хол зазвичай пустий, в кращому випадку в ньому є гардеробна і стоять дуже гарні вазони, але там теж немає що робити. Ми його перетворюємо на мультифункціональний простір, який використовується і на перерві, і під час уроків може використовуватись, і як простір для заходів тощо. Тобто ми дивимося, які є ось ці зв’язки між навчальним процесом і простором, в якому він відбувається. Плюс є ще така штука, що зазвичай, коли думають про архітектуру, думають, швидше про дизайн. Але архітектура — це ще дуже багато конструктивних рішень і інженерних рішень, які теж напряму впливають на те, як дитина себе почуває.

• Наприклад, ми вивчали дослідження, яке говорить, що є певний діапазон нормальної температури, там в ідеалі 22-24 градуси, або хоча б 20-24 градуси. Все, що на градус вище або нижче, вже напряму впливає на результати іспитів, які діти здають в цій кімнаті.

Тобто ми пропрацьовуємо конструктивне рішення під кожну будівлю типове, ми пропрацьовуємо інженерне рішення типове. А далі, в який саме дизайн це обгортається — це вже може бути для кожної школи індивідуально. Нам не важливо, якого кольору фасад, чи який дизайн конкретно цих стін, чи меблів. Нам важливо саме архітектурне, технологічне рішення зробити типовим, а вже дизайн, тобто індивідуальність і характер цієї школи можуть залежати від того, де саме вона розташована.

Слухайте також: Страшно бачити дітей, які не вміють розмовляти, бо не ходили до школи декілька років — Ганна Новосад

Про доступність для шкіл, які не потрапили у пілотний проєкт

Вікторія Тітова: У нас мета — зробити такий, взірцевий проєкт, тому ми прям супер заморочуємося, але загалом ті принципи, на базі яких ми робимо трансформації, вони доступні (не всі, але більшість з них) і без якихось дорогих реконструкцій.

Ці принципи ми розробляємо в співавторстві з міжнародною архітектурною ініціативою «Rebuild the Wonderful». З нами в колаборації працюють архітектори з країн Східної Європи і Балтії, які вже в себе вдома робили такі трансформації. Бо в них такі самі радянські школи, житло і все інше. І тому ми дуже багато досвіду позичаємо в них, і вони активно ним діляться, допомагають розробляти ці підходи.

Наприклад, подивіться на всі пусті простори у своїй школі. У вас є хол, у вас є коридори, у вас є актова зала, яка швидше за все стоїть, зазвичай закрита і відкривається лише на заходи, тобто декілька разів на рік, а має бути навпаки. Зазвичай бути відкритою і закриватися на заходи.

І у вас є бібліотека. Чи є там в ній простір для того, щоб бути саме бібліотекою, а не книгосховищем. І от поставте перед собою запитання, як я можу принести функцію в цей простір. Бо це ж громадський простір? Ним користуються одночасно дуже багато людей. І є таке правило для громадських просторів, для того, щоб він був функціональним, в ньому має бути хоча б 8-10 функцій. Що це можуть бути за функції?

Окей, поставмо дивани в коридори, а в холі —столики та стільці. Можливо, діти захочуть після уроків залишатися, робити домашню роботу разом. Або поставмо настільний теніс чи столик і принесемо туди настільні ігри й шахи. Зберіть своїх дітей, подумайте разом з ними, щоб вони хотіли робити в цьому просторі.

Якщо в бібліотеці мало місця для того, щоб дійсно вона була бібліотекою, окей. Чи є біля бібліотеки такий простір тощо? Тобто, ось такі речі, їх можна робити без великих втручань.
Або, наприклад, один із наших принципів трансформації. До речі, все, що я розказую, це можна подивитися уважно і почитати про кожен принцип у нас на сайті. Там є матеріал про всі ці принципи, де ви можете подивитися з прикладами й подумати, як ви можете це використати в себе у своїй школі.

Або, наприклад, у нас є такий принцип відхід від ієрархічності класної кімнати. Тобто, коли всі сидять один за одним, парти рядами, і всі направлені в сторону вчителя. Нумо переставимо їх. І це те, що, в принципі, вже роблять в рамках нової української школи в молодшій школі, але далі воно ще чомусь не дійшло. Але просто уявіть собі. От уявіть, якби люди в офісі сиділи, так само як ми у класі за партами. Ну, чи було б це комфортне місце для роботи.

Читайте також: Під час війни прошу давати дітям легкі завдання, аби вони почувалися переможцями — Світлана Ройз

Або уявіть собі, якби столи в ресторані так само стояли. Тобто, у вас за спиною хтось сидить і дивиться вам в спину. Це ж супернеприродно, некомфортно для людини. А діти так сидять по 8 годин в день 11 років і привчаються думати, що це нормально.

Тобто, переставмо парти, поставимо їх так, щоб діти сиділи там групами по 4, наприклад, і дивилися один одного.

Або шкільне подвір’я. Аналогічно. Це трошки дорожче, ніж те, що можна змінити в інтер’єрі. Тому що це потребує відповідного обладнання. Але загалом кожна школа, яку ми дивилися, вона має внутрішній дворик.

Який або повністю закритий, або хоча б з трьох сторін закритий. І дуже рідко там є, в кращому випадку, лавочки. Іноді навіть лавочок немає. Тобто, поставте там щось.
Щоб діти хотіли на перерві виходити на вулицю. Тому що від того, як часто вони виходять на вулицю, залежить, в тому числі їхнє здоров’я та успішність у навчанні.

Або, наприклад, ми говоримо про те, що школа може бути частиною спільноти. Тобто, школа — це величезний інфраструктурний об’єкт, який працює там 170-190 днів на рік. Весь інший час вона стає пустою. Ввечері вона теж порожня. Чому б не пускати людей, коли там немає навчання безпосередньо?

Чому б не дозволяти місцевій громаді користуватися спортивним залом, актовою залою, бібліотекою тощо? Коли ми говоримо про школу в контексті відбудови у містах, які дуже сильно постраждали, то створити якість життя буде важко. Тому що ми не зможемо одразу відбудувати все: і парки, і кінотеатри, і будинки культури, чи якісь концертні зали тощо.

Спочатку буде дуже мінімалістичне житло, робота, лікарня, школа, дитячий садок. Це речі, які підуть першими. Але школа вже в собі вміщає всі ці речі. Тобто, шкільне подвір’я — це парк, шкільна актова зала — це і місце для концертів, і для танців, і збору громади, і кінотеатр, і що завгодно там можна облаштувати. Тому подумайте, як ви можете використовувати школу цілодобово, якщо це було практично.

Читайте також: Поки не закінчиться війна, будь-який заклад освіти — у зоні ризику — Олег Шаров

Нагадаємо, станом на серпень 2023 року кожна десята школа в Україні зруйнована. Росія прицільно та цинічно руйнує освітні заклади, заявила в ефірі ГР співзасновниця благодійного фонду savED, ексміністерка освіти й науки Ганна Новосад. Держава-агресор розуміє, що хороша освіта – це частина ідентичності та можливості для майбутнього відновлення.

Більше півтори тисячі закладів загальної середньої освіти зруйновані російськими військами. Сюди входять повністю знищені приміщення та дуже сильно пошкоджені. Ця цифра не враховує зруйнованих університетів, закладів профосвіти, садочків та наукових установ.

5 травня цього року  Мінінфраструктури презентувало нову систему DREAM (Digital Restoration Ecosystem for Accounable Management). Вона створена для управління відбудовою країни, у яку громади зможуть вносити свої проєкти, залучати для них фінансові ресурси та керувати будівництвом.

Повоєнна відбудова України коштуватиме близько €500 — 600 млрд. Такою була оцінка Світового банку станом на грудень 2022 року. 

До того ж  щоб побудувати нову станцію Каховської гідроелектростанції, замість зруйнованої російською армією, потрібно від $800 млн до $1 млрд

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі