Хто має займатися обліком, розшуком та поверненням цивільних українців, яких затримала РФ?

Що принесуть зміни в постанові?

Євгенія Гончарук: Кабмін може надати Координаційному штабу з питань поводження з військовополоненими повноваження щодо обліку, розшуку та повернення цивільних громадян, яких затримала РФ. Які ризики може нести це рішення уряду?

Тетяна Катриченко: Ще навесні, якщо я не помиляюся, були ініційовані зміни до Постанови 257, згідно з якою було утворено Координаційний штаб із питань поводження з військовополоненими. Ці зміни передбачають те, що цей штаб буде займатися обліком, розшуком і поверненням цивільних громадян. Насправді це не є аж такою новиною. Оскільки це рішення в певних колах вже давно обговорюється. І в принципі комунікується. Але є певні ризики і певні плюси. Про них ми говорили.

• Плюси більше психологічні. Це, наприклад, те, що родини будуть знати, куди їм звертатися. А ризики в тому, що не ясно, як це технічно буде працювати.

Координаційний штаб, який мав повноваження від початку повномасштабного вторгнення РФ щодо розшуку, обліку військовополонених, створений з представників різних дотичних відомств. Там є мілітарні відомства, Міністерство реінтеграції, представники уповноваженого з прав людини. Спочатку цей штаб очолювала Ірина Верещук. Потім його очільником став Валерій Буданов. Після чого все замкнулося на розшуку та темі військовослужбовців. Ми бачили наслідки цієї роботи — відбувалися обміни військовополоненими. Цивільні в ці обміни не потрапляли. Причина, яку часто називають представники різних державних органів, які дотичні до цього процесу, — РФ не передає цивільних і Україна не може їх міняти. Разом із тим не було одного відповідального, хто б відповідав за облік, створення списку цивільних, за його перевірку. Тоді з’явилася ідея, що Координаційний штаб міг би ще займатися й цивільними громадянами. Як частина цього штабу, Офіс уповноваженого з прав людини міг би взяти на себе ці повноваження. Тому в постанові з’явилися ці зміни.

Слухайте також: Росіяни перевозять наших військовополонених з місця на місце, щоб «замести сліди» і їх ніхто не знайшов — дружина «азовця»

Євгенія Гончарук: Чи не був Офіс уповноваженого з питань зниклих безвісти такою структурою, яка мала б займатися цивільними полоненими?

Тетяна Катриченко: Ні, тому що це саме про зниклих безвісти. Йдеться про тих, місце перебування яких невідоме. Кількість людей, які зникли безвісти — понад 20 тисяч. Серед них і військові, і цивільні. Тих цивільних, які перебувають у тюрмах Росії, очевидно менше. За нашим обліком, їх 1350 осіб. Але це ті, яких ми розшукуємо і приблизно знаємо, де вони перебувають. Можливо, в 3 чи в 4 рази більше таких людей. Але це точно не 25 тисяч.

Важливо розділяти зниклих безвісти за особливих обставин і осіб, які були фізично затримані у зв’язку зі збройною агресією РФ. Це не значить, що ті, хто зник безвісти не можуть бути особами, які затримані у зв’язку зі збройною агресією. Часто зниклими безвісти вважаються ті, чиє місце утримання є невідомим або невстановленим. Уповноважений зі зниклих безвісти не має відповідати за цивільних полонених.

• Можливо, Міністерство реінтеграції могло б, але політичної волі та ініціативи від них на це ніколи не було. Вони готові цим займатися, як допоміжний орган.

Чим спричинена розбіжність цифр?

Тетяна Катриченко: Це плутанина. Утворити її було дуже легко, а от розплутати важко. Від початку повномасштабного вторгнення в Україні зникали люди. Серед них є такі, що, можливо, загинули. Є такі, які, можливо, були вимушені евакуюватися на територію Росії. Родини цих людей, які жили на неокупованих територіях, могли давати заяви до поліції. Серед цих звернень є відсоток тих, хто був затриманий. Проблема полягає в тому, щоб верифікувати всіх цих людей і зрозуміти, хто загинув, хто переїхав на території інших країн, хто повернувся, а хто лишився в заручниках.

До повномасштабного вторгнення список цивільних громадян, яких утримувала Росія, складала СБУ. Оскільки при ній був спеціальний центр з обліку та пошуку осіб у зв’язку зі збройною агресією РФ. На момент початку повномасштабного вторгнення в цьому списку було трохи більше ніж 300 осіб (військові та цивільні). Вони продовжують це робити, але їхній реєстр закритий.

• Наші посадові органи оперують великою цифрою. Вона має місце. Але для того, щоб більш чітко говорити про цивільних, які перебувають в ув’язненні, треба їх верифікувати. І за це хтось має бути відповідальним. Інакше хтось може стати загубленим, чи забутим.

Навіщо Росії така кількість цивільних полонених?

Тетяна Катриченко: Спочатку ми думали, що, можливо, РФ на початку великої війни думала про те, що їй буде не вистачати обмінного фонду. Вони ж хотіли взяти Київ за 3 дні, а потім мінятися громадянами. Тому вони вирішили взяти велику кількість людей. Очевидно, що їхній план провалився. Але вони вирішили цих цивільних залишити у себе і тримають їх без жодних пояснень. Мені здається, вони просто не знають, що з цим робити.

Читайте також: Онисія Синюк: Щоб повернення дітей працювало, нам потрібна країна, з якою Росія готова говорити

Нагадаємо, укінці 2022 року РФ рапортувала про понад 700 000 українських дітей, які проживали на той час на території РФ. Це депортовані та викрадені діти. Їх вивозять нібито на оздоровлення або на відпочинок у таборах до тимчасово окупованого Криму, Росії чи Білорусі.

У березні 2023 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Володимира Путіна і Марії Львової-Бєлової через насильницьке вивезення українських дітей, що є ознакою геноциду. 

Росіяни приховують злочини усиновлення українських дітей. Уповноважений президента України з прав дитини у 2014-2021 рр. Микола Кулеба зазначив, що станом на березень 2023 року стало важче знайти інформацію про викрадених українських дітей. Він зауважив, що невідомо, скільки українських дітей перебуває зараз у Росії. Їх, за словами Миколи Кулеби, влаштовують або в сиротинець, або в якісь сім’ї. Їм надають не тільки статус дитини-сироти або позбавленої батьківського піклування, але й російське громадянство.

У червні 2023 року омбудсман Дмитро Лубінець заявив, що депортовані українські діти перебувають у 57 регіонах Росії. Він сказав, що окупанти використовують дитячу працю та мілітаризують українських дітей. Тоді ж стало відомо, що російські окупанти використовують територію Білорусі для вивезення українських дітей.

Російські окупанти змінюють технологію депортації та викрадення українських дітей. Росіяни навмисно позбавляють людей на окупованих територіях батьківських прав і сприяють тому, щоб українських дітей «усиновлювали» громадяни РФ. Про це в ефірі ГР розповідав директор Інституту стратегічних досліджень та безпеки Павло Лисянський.

У травні 2023 року в Україну повернули 12 українських дітей, яких вивезли росіяни. Микола Кулеба сказав, що ця місія була дуже складною. Пізніше, 6 липня 2023 року, у взаємодії з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем додому вдалося повернути двох незаконно вивезених українських дітей. Їхню маму, бойову медикиню, звільнили з російського полону ще торік у жовтні.

9 листопада стало відомо про повернення на територію України трьох дітей, яких викрали окупанти. Днем пізніше з тимчасово окупованого Криму в Україну вдалося повернути ще двох дітей. 

19 листопада стало відомо, що Богдана Єрмохіна, якого у 2022 році російські окупанти незаконно депортували з Маріуполя, а потім ще й видали повістку, вдалося повернути в Україну.

За офіційною статистикою ООН, Росія під час повномасштабної війни проти України насильно депортувала 2,8 млн українців, з яких ідентифіковано майже 20 тис. дітей.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі