«Бий! Бий барабан печалі!»: хто такий Ґео Шкурупій

Про життя Ґео Шкурупія

Руслана Кравченко: До 115-річчя поета ви написали для видання «Тиждень» такі слова: «Шкурупій був королем не лише футуропрерій, а й неймінгу. «Барабан» — це було лунко, гучно, запам’ятовувалося, дратувало і подобалося. Коли в кінці 1923 року до Києва приїхала група харківських письменників і в театрі укрдрами Шевченка влаштували спільний вечір столичних і київських літераторів, глядачів набилося під зав’язку до самої гальорки. Публіка чекала скандалу, а краще бійки, і, звісно, підтримувала своїх. Із залу на сцену кричали: «Барабан, Шкурупій!».

Ана Море: Вірш «Барабан печалі» увійшов до другої збірки футуриста Ґео Шкурупія із назвою «Барабан». Книга вийшла у 1923 році, зараз, сто років потому, цей текст лунає у поп виконанні. Перша ж книжка вийшла, коли поету було 17. А в 34 роки поета розстріляли, його знищив совєцький режим.

У якому контексті зʼявився «Король футуропрерій» Ґео Шкурупій? Що тоді відбувалося у світі та в Україні в контексті як суспільному, так і пошуків митців та мисткинь?

Ярина Цимбал: Ґео Шкурупій був тим, хто пояснював зв’язок українського футуризму з італійським, а також з творчістю Філіпа Томмазо Марінетті. Щоправда, це виявилося програшним кроком. Марінетті перейняв фашизм, став на бік Беніто Муссоліні. Українським футуристам в дискусіях це згадували. Згодом прирівняли футуризм до фашизму.

Але почалося все зовсім не так. Батьком українського футуризму був Михайль Семенко. Саме про його творчість ще більш-менш знають, на відміну від інших письменників-футуристів, зокрема Шкурупія.

До футуризму Шкурупій прийшов не через Семенка. Коли Семенко восени 1921 року приїхав до Києва, то Шкурупій уже був учасником літературної групи «Гроно», яку очолював поет Валерʼян Поліщук. Перші публікації прози та поезії Ґео Шкурупія були у виданнях Поліщука. Останній пропагував динамічний спіралізм — один з варіантів авангардної поезії, який представляли на різних заходах.

Коли приїхав Семенко, Шкурупій вже був відкритим до нових ідей. Він став одним із найпослідовніших поборників ідеї футуризму в українській літературі та мистецтві. З осені 1921 року був учасником і лідером футуристських обʼєднань у Києві.

Згодом Шкурупій поїхав слідом за Семенком до Харкова, але там протримався лише пів року. Він організовував молодь, шукав однодумців, проводив заходи, подорожував. Зрештою, вів нормальну для тих часів і для нас сьогодні літературну діяльність.

Він пропагував ідею панфутуризму — всеохопного футуризму, який проникає в усі сфери нашого життя. Дебютував дуже рано. На його першій книжці написали «Король футуропрерій. Психетози». Він сам собі придумав це означення. Вже на початку 30-х його назвали роялістом. Його епатажне означення сприйняли як класове.

Читайте також: Борщ і Малевич: як Росія намагається показати світу, що вона культурна нація, а не агресор

Багатогранний Шкурупій

Ярина Цимбал: у 1925 році стався дебют Ґео Шкурупія як прозаїка. Він зробив це дуже яскраво та виразно. Літературознавець Олександр Білецький написав тоді оглядову статтю, у якій назвав Шкурупія чи не найкращим дебютом.

В доробку письменника є «Жанна-Батальйонерка». Це роман про Київ, Першу світову війну. У ньому дуже багато паралелей із нашою сучасністю. Хто любить український Київ, кому набрид Булгаков, то мусить читати «Жанну-Батальйонерку».

Він — автор першого детективного оповідання в українській літературі. Воно не було супервидатним, але для української літератури справді було несподіваним, тому що жанрової прози як такої не було.

У нього в доробку є репортажні оповідання. Разом із футуристом Олексієм Полторацьким вони хотіли поїхати слідами їхнього метра Михайля Семенка, який під час Першої світової війни воював у Владивостоку на Далекому Сході. Під час цієї подорожі зустріли свого знайомого — київського лікаря. Їм запропонували поїхати в Монголію. Там він створив монгольські оповідання.

Шкурупій писав різні публіцистичні статті про мистецтво. Він є автором двох кіносценаріїв «Синій пакет» і «Спартак». Обидва фільми зняли, однак до цього часу не збереглись.

Шкурупій був знайомий з Казимиром Малевичем у ті часи, коли Малевич викладав в Київському художньому інституті. Письменник у журналі «Авангард» написав статтю, де цитував художника щодо перспектив його київських учнів.

Читайте також:«Чорний квадрат» Малевича — грандіозна провокація у мистецтві», — Дрофань

«Український більшовик»

Ана Море: Чому Ґео Шкурупій на початку декларував абсолютно відкрито свою прихильність до більшовизму, але зрештою був розстріляний як український націоналіст?

Ярина Цимбал: В той час можна було бути членом Комуністичної партії й розстріляним за український націоналізм. Це речі, які поєднувались. Шкурупій ніколи не належав до партії. Він не брав участь у політичному житті країни. Але він прийняв радянську владу.

Шкурупій був зовсім юним, коли ця влада встановилася. Свій вибір він робив у 16-17 років. Свою творчість поет одразу почав з української мови. У київську газету «Більшовик» він потрапив через свого батька. У виданні він познайомився із поетами, письменниками, які підробляли тоді як репортери. Серед них був Валерʼян Поліщук, а згодом і Михайль Семенко.

«Більшовик» став осередком українського футуризму і взагалі української культури в місті.

У цьому середовищі Шкурупій зростав, формувався як свідомий український письменник.

У мене немає жодних даних про те, щоб він використовував російську для творчості.

Читайте також: Наприкінці свого життя Малевич почав малювати Голодомор — продюсерка фільму про художника Анна Паленчук

Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі