На допиті я міг три години розповідати сюжет пʼєси: маріупольський режисер про окупацію

Про команду Маріупольського драматичного театру

Анатолій Левченко: З 2020 року до Донецького академічного обласного драматичного театру я вже не маю стосунку. Мене звідти вигнали саме ті люди, які зараз керують «руським театром» в Маріуполі.

Усе керівництво, від директора до головного художника, працівники залишилися та працюють в окупації. Наші шляхи не могли йти поруч.

Зі мною не продовжили контракт. Тому я й заснував свій театр «Терра Інкогніта».

Уже два роки в Ужгороді працює Донецький обласний академічний драматичний театр. Його створила Донецька обласна державна адміністрація. Наразі там змінили директора, оскільки минула керівниця вивезла за кордон свого сина під виглядом гастролей. Там залишилися 3 чи 4 людини від старого театру.

Театр «Терра Інкогніта» у Києві

Анатолій Левченко: Ми не збираємось робити конкуренцію київським театрам. Їм достатньо й своєї. Це театр «у вигнанні», «на валізах». Ми відновлюємо свій репертуар.

У Києві є недержавні театри. Це звична історія для міста. Ми були першим недержавним театром, який почав грати українською мовою. Французький драматург румунського походження Матей Вишнєк надав мені ліцензійний дозвіл безплатно. Його одна пʼєса коштує від 100 тисяч доларів. Ми ставили Сартра, Пінтера.

Наш театр був філософського екзистенційного спрямування. Оцей контент ми зараз і хочемо донести. У нас є свій глядач — маріупольці в Україні та у світі. Нам вдалося виграти невеличкий ґрант, ми вийняли приміщення для репетицій на Шулявці.

Читайте також: «Ми живемо, щоб пам’ятали подвиг наших дітей»: історії матерів із Маріуполя, які зцілюються малюванням

Про прем’єру

Анатолій Левченко: Поки що в нас одна прем’єра. Ми розпочали свій шлях наприкінці лютого. Я живу в іншому місті. Перший склад нашого театру розпорошився по всьому світу і в Україні. Усі мої девʼять акторів та актрис — це маріупольці, які навчаються у вищих акторських навчальних закладах Києва. Тому простіше, щоб я до них їздив.

Ми розпочали з вистави «Світло вкінці тунелю», яку мали зіграти 25 лютого 2022 року в Маріуполі. Вона написана у 1989 році, але там йдеться про Майдан, про війну та про все. Тому ми мали зіграти цю п’єсу.

Окупація та ув’язнення

Анатолій Левченко: 17 місяців провів в окупації, 10 з них — у вʼязниці Донецька. Мені приписували три статті: «розпалювання міжрелігійної та національної ненависті», «виправдання тероризму», «заохочення до екстремізму». Усе це росіяни побачили в моїх публікаціях у соціальних мережах.

Я ніколи не приховував свою позицію, але я не люблю гасел. У 2015 році з космосу було видно, що Маріуполь — жовто-блакитний. Певно, що тільки туалети не фарбували. І що? Допомогло?

Я прекрасно знав, що в інтернеті вони все побачать. Брехати не було сенсу. Але я казав, що в моїх виставах немає ненависті.

Спершу свої звинувачення вони продукували на мою громадську позицію та театральну роботу. На допиті я міг сидіти по три години й розповідати сюжет пʼєси. Там вони нічого не змогли найти.

Потім причепилися за шість дописів у Facebook. На цьому будувалося звинувачення. Вони своєї логіки не тримаються. Мене посадили в машину з пакетом на голові й вивезли з розбомбленого Маріуполя. Я їм кажу, то хіба у вас немає якогось «карного кодексу»? Я питав у «слідчого», навіщо та чому вони це роблять. Мені сказали, що перевірятимуть мої соціальні мережі та театральну діяльність. Я злякався, що вони все читатимуть ще з 2014 року, то накрутять мені статей на розстріл. Однак, сказали, що перевірятимуть лише з «24 фєвраля». Мовляв, до цього їх мої справи в Україні не цікавлять.

Я спитав, а що з 24 лютого з Маріуполі була не Україна? Але звісно з ФСБ не було можливості дискутувати. Я не наївна людина.

Через місяць чи два мені дали книжечку «уголовний кодекс ДНР». На основі цієї ж фільчиної грамоти я спробував апелювати до своїх прав. Спершу я сидів місяць в «Ізоляції», а потім мене перевели вже у велике СІЗО, яке називають «На ямі». Його побудували у 50-их на декілька тисяч людей. Також там були наші військовополонені. Ми чули, як над ними знущалися.

Читайте також: В Україні створили сайт із дослідженням атаки армії РФ на Маріупольський драматичний театр

Більше про Маріуполь

До повномасштабного вторгнення російської армії у Маріуполі жили понад 500 тисяч людей. Російські військові почали обстрілювати місто 24 лютого. Микола Осиченко, керівник телерадіоорганізації «Маріупольське телебачення», якому вдалося разом із родиною евакуюватися з Маріуполя, в етері ГР розповідав, що «Росія стирає Маріуполь з лиця Землі разом із людьми».

Гуманітарна ситуація в Маріуполі постійно погіршувалася.

У травні 2022 року Маріуполь опинився у повній блокаді окупантами. Повністю зруйновані будинки близько 84 тисяч містян. Точний підрахунок загиблих здійснити неможливо. За попередніми оцінками, у Маріуполі загинули до 22 тисяч цивільних. Частину мешканців примусово вивезли на територію так званої «ДНР» чи до Росії. Омбудсменка Людмила Денісова повідомляла, що майже 170 тисяч маріупольців, які залишились у тимчасово окупованому місті, потерпають від голоду.

1 травня за підтримки ООН розпочалася евакуація мирних жителів, які переховувалися на території заблокованого російськими окупантами заводу «Азовсталь». Загалом, із Маріуполя та заводу вивезли майже 500 людей. 7 травня з «Азовсталі» у майже захопленому російськими окупантами Маріуполі евакуювали всіх жінок, дітей та людей похилого віку.

16 травня із «Азовсталі» почали виходити українські бійці. Командир «Азову» Денис Прокопенко у відеозверненні заявив, що українське військове керівництво дало «наказ про збереження життя та здоров’я військовослужбовців та припинення оборони міста». Через гуманітарні коридори їх вивозили на підконтрольну самопроголошеній «ДНР» територію, зокрема в Новоазовськ та Оленівку.

Асоціація родин захисників «Азовсталі» нагадує, що захисників з гарнізону «Маріуполь» сьогодні лишаються у полоні, серед яких і бійці 12-ї бригади «Азов» НГУ.

Громадське радіо створило проєкт «Маріуполь. зневоднення». Це радіодокументальна історія у вигляді серії подкастів про те, як маріупольцям доводилося виживати в російській окупації. Перший випуск проєкту про те, як змінилося водопостачання у Маріуполі після початку повномасштабної війни. У другому епізоді Тетяна Жук, яка пережила бомбардування Маріуполя, розповідала, як маріупольці перетворювали сніг на воду, а воду з калюж використовували як технічну. Третій випуск проєкту був присвячений тому, коли можливе відновлення інфраструктури водопостачання та природи у Маріуполі.

Маріуполь і досі під окупацією Росії. У серпні 2023 року Петро Андрющенко повідомив, що у тимчасово окупованому місті загарбники знесли вже 465 багатоквартирних будинків. При цьому окупаційна «адміністрація» у 2023-2024 році планує надати мешканцям 4894 квартири. Водночас у місті в середньому 57 172 людини залишились без житла.

20 серпня у «Центрі національного спротиву» заявили, що Росія розробила так званий «план розвитку» тимчасово окупованого Маріуполя, який передбачає збільшення його населення на 300 тисяч росіян.

У січні цього року Маріупольська міська рада повідомляла, що в окупованому Маріуполі створюють ілюзію ремонтів будинків — окупанти відновлюють фасади, а всередині будинки в напіваварійному стані.

 Повністю розмову можна прослухати у доданому звуковому файлі