Сюжети про переслідування й суди: як росіяни через медіа залякують людей в окупації

Дослідження медійного висвітлення переслідувань в окупації

Як розповідає Андрій Діхтяренко, міжнародна організація Freedom House, що вимірює рівень свобод у різних регіонах світу, у своєму новому звіті поставила окуповані українські території на найнижчі позиції за деякими показниками. Пов’язано це із залякуванням місцевого населення з боку Росії, викраденнями, вбивствами й переслідуваннями людей. Зважаючи на це, зазначає головний редактор «Реальної газети», виникла ідея дослідити, як самі окупанти повідомляють про затримання й суди в окупації.

Для цього команда зібрала усі повідомлення в окупаційних медіа про затримання й судові процеси в Луганській та Донецькій областях з 2014 року. Журналісти перебрали й систематизували дані з численних ресурсів та архівів «Реальної газети», що від початку окупації збирала повідомлення у цій сфері.

«Потім ми почали працювати з цими даними, почали знаходити якісь повторювані сюжети, дивитися, як зростає кількість таких випадків і побачили, наприклад, що за вісім років, з 2014-го до 2022 року, історій про те, як людей викрадають, катують, засуджують публічно було значно менше. До речі, це не говорить про те, що в реальності людей менше саджали, бо у 2014-2015 роках люди просто зникали, їх просто вбивали, і теж є багато про це свідчень, але окупанти не хотіли цього чіпляти. Вони навпаки намагалися створити якусь картинку про те, як «єдиний народ Донбасу повстав проти України, хоче самостійності і так далі», — розповідає Андрій Діхтяренко.

За його словами, ситуація змінилася у 2022 році. Тоді окупанти почали активно висвітлювати у медіа судові процеси чи навіть штучно створювати сюжети, де силовики в масках вриваються у домівки людей, які залишали десь проукраїнські коментарі, змушують їх вибачатися. Поступово такі історії стали частиною повсякденного інформаційного потоку.

Як побудовані маніпуляції й тиск інформаційної політики в окупації

Серед іншого, «Реальна газета» дослідила, як у цих повідомленнях маніпулюють на рівні конкретних формулювань. Скажімо, про людей, які допомагали українським військовим, пищуть, що вони «працювали на іноземну державу». На переконання Андрія Діхтяренка, такі дії спрямовані на те, щоб викликати в аудиторії вороже ставлення до людей, про яких пишуть окупанти, а також сформувати відчуття єдності з РФ та бачення інших країн як суцільного ворожого табору.

Журналісти дослідили й деякі відомі випадки російських злочинів. Зокрема, історію українського журналіста й письменника Станіслава Асєєва, якого окупанти затримали в 2014 році, катували у в’язниці «Ізоляція», тривалий час утримували в стані incommunicado, а після цього почали робити з ним пропагандиські інтерв’ю. У них російські воєнкори, наприклад, звинувачували Асєєва у тому, що той став «зрадником». Інша історія пов’язана з волонтеркою Іриною Довгань, яку публічно катували у Донецьку.

Після 2022 року, розповідає редактор, потік повідомлень про переслідування людей став значно активнішим. При цьому, йшлося вже не про відомих персоналій, а звичайних місцевих мешканців, які висловслювали проукраїнську позицію або ж переказували кошти комусь на підконтрольну Україні територію, що окупанти позиціонували як підтримку Сил оборони України.

«Я думаю, логіка в тому, що ці історії використовуються для максимального залякування людей, щоб навіть будь-які контакти з родичами на вільній території України, будь-які намагання проводити якісь транзакції викликали величезний острах потрапити під цей несправедливий суд, покарання, викрадення. Тобто ці історії використовуються для того, щоб паралізувати волю людей, росіяни використовують медіа як частину репресивної системи», — говорить Андрій Діхтяренко.

Використання матеріалів, де люди підтримують Україну

Трапляються й випадки, коли окупанти публікують відео, де, скажімо, в суді людина визнає, що вчиняла дії на підтримку України та відкрито проголошує свою позицію. За словами головного редактора «Реальної газети», сюжети з подібними матеріалами здебільшого мають таку структуру: арешт, зізнання, суд і повторне висвітлення з певними конспірологічними теоріями. При цьому, така модель була більш поширена у 2022-2024 роках, натомість далі кількість відео з судів зменшилася.

«Я думаю, що росіяни зрозуміли, що кадри, коли людина сидить за цим склом на лаві підсудних і показує тризуб, навпаки показують притік патріотичних почуттів, як мінімум, в Україні. Тому що ми активно висвітлюємо ці процеси. І вони почали просто прибирати інформацію з суду.

Спочатку думали, що, навпаки, круто показати, наскільки людина — заклятий ворог Росії, що навіть у суді вигукує «Слава Україні!». Для силовиків це доказ, що вони розкрили якийсь український заколот, але з медійної точки зору, впливу на населення, це не «корисно» для окупантів, і вони почали ці історії прибирати», — говорить Андрій Діхтяренко.

Поширення інформації

Журналіст зазначає, що важливо було дослідити системність такої інформаційної політики в окупації. Так, повідомлення про затримання, суди й знущання спершу публікують місцеві окупаційні органи, скажімо слідчий комітет, після чого інформацію розповсюджують медіа та інформаційні ресурси. За словами Андрія Діхтяренка, одні регіональні медіа намагаються хоч частково незалежно висвітлювати події у своєму населеному пункті, тоді як інші просто поширюють проросійську пропаганду. При цьому, відомості про затримання й катування фактично ніколи не з’являються в анонімних джерелах раніше, ніж на офіційних ресурсах.

Ситуація на Луганщині та Донеччині відрізнялася до 2022 року, коли в окупації великої популярності набули анонімні Telegram-канали, які першими публікували багато повідомлень. Далі ж процес інформаційного залякування населення суттєво бюрократизувався, говорить головний редактор «Реальної газети».

«Все звітується, напевно вивіряється кожне слово, і саме тому якась окрема спеціальна мова формується: «фашиствующие молодчики», «працював на іноземну розвідку». Якийсь новояз, з якого навіть складно зрозуміти, в чому ж людину звинувачують», — додає журналіст.

Тяжкість покарань

Людей переслідують за статтями про шпигунство, державну зраду, диверсії, підтримку й фінансування української армії та ін. За словами Андрія Діхтяренка, середній термін, до якого присуджують людей, — 13,7 року. Трапляються й винятки, які здебільшого пов’язані з ретельною роботою адвокатів обвинувачених.

«Адвокат на окупованій території ніколи не зможе зробити так, що вас звільнять з зали суду, такого не буває, це просто нуль випадків. Єдине, що він може зробити, це перекваліфікувати статтю, з якоїсь дуже суворої кари за державну зраду на щось менш серйозне, і зменшити покарання, скажімо, з 13 років до 7. Такі випадки бувають.

Але, на жаль, здебільшого ми бачимо моменти, коли людину затримують за якийсь коментар, потім починають катувати, вона сама вигадує історію, що є шпигуном СБУ, ЦРУ в якомусь п’ятому поколінні, на неї вішають купу всього, якісь розбійні напади, і весь цей пул вигаданих справ, який напевно комусь з силовиків дозволяє отримати чергову зірочку, кидає людей на десятки років у тюрму», — пояснює журналіст.

При цьому, українців та українок часто тримають у місцях несвободи на території РФ, а не окупації, й умови перебування в Росії бувають ще більш жорсткими.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі