Страх колаборації та недостатня обізнаність: чи змінилося те, як сприймають людей в окупації
Під час цьогорічного Donbas media forum презентували дослідження про те, як люди на підконтрольній Україні території, сприймають українців та українок в окупації. Чи змінилося ставлення з 2022 року? Як відрізняється сприйняття на загальному рівні та у конкретних ситуаціях? Чому важливо підтримувати контакт з ТОТ? Про це розповідає координаторка проєкту «Кластер релокованих медіа» та головна редакторка онлайн-медіа про Маріуполь «0629.com.ua» Анна Мурликіна.

Топ 5 за 24 години
Чому виникло та як побудоване дослідження ставлення до людей в окупації
Як розповідає Анна Мурликіна, вона провела низку інтервʼю з людьми, які тимчасово приїжджали у справах на підконтрольну Україні територію та поверталися назад в окупацію. За словами журналістки, відчувалося, що тут ці люди відчувають напругу й певний дискомфорт. З цього виникла гіпотеза, що за роки повномасштабного вторгнення ставленні до людей в окупації погіршилося. Щоб перевірити її, команда з соціологічною компанією «Актив груп» провела дослідження.
«Це не кількісне, а якісне дослідження. Ми провели його у трьох фокус-групах і містах: Полтаві, Києві й Тернополі. Нам було цікаво було подивитися не тільки на ставлення людей, але й на те, як воно відрізняється зі сходу на захід країни, і отримали досить цікаві, як на мене, результати», — говорить журналістка.
Соціологи формували групи по 8 людей за принципом, щоб до них входили представники й представниці різних вікових та соціальних категорій. Серед опитаних були військові, переселенці, місцеві мешканці.
Результати дослідження
Анна Мурликіна говорить, що дослідження показало, що ставлення до людей на ТОТ фактично не погіршилося, порівняно з 2022 роком. Водночас організаторка проєкту зауважує, що вони не просили опитаних порівняти свою позицію з 2014 роком, оскільки йшлося б про надто великий часовий відтинок.
«Проте ми побачили проблему: попри те, що ми не зафіксували погіршення, ми все одно зафіксували певний страх. Страх перед людьми, які мешкають на ТОТ, як такий. Це те, що обʼєднує людей і в Полтаві, і в Тернополі.
Якщо говорити про розмови, які ми проводили, узагальнено, коли ми ставили загальні запитання про те, що думають про людей в окупації, то ми отримували дуже позитивні, оптимістичні відповіді, на кшталт: «Всі ми люди, всі бувають хороші та погані, як тут, так і там, до людини потрібно ставитися відповідно до її вчинків, а не того, де вона територіально перебуває». І це було дуже надихаюче. А потім ми починали йти в конкретику, і коли ти ставиш запитання, чи хотів би ти, щоб твій сусід був людиною з ТОТ, і тут уже зовсім інші відповіді. Або якщо запитувати, чи погодишся працювати з таким колегою, то там теж різні відповіді, і тут зʼявляєтсья страх», — пояснює Анна Мурликіна.
За її словами, йдеться про страх колаборації. Серед досліджених міст найбільш виражений він у Тернополі, менший — у Полтаві. Тим не менш, каже співавторка дослідження, люди в усіх трьох містах були готові відмовитися від презумпції невинуватості в різних конкретних ситуаціях. Опитані прагнули фільтрації та люстрації із забороною брати участь у виборах, обіймати певні посади, незалежно від наявності чи відсутності досвіду співпраці з окупантами. За словами журналістки, свої побоювання люди пояснюють, зокрема, тим, що мешканці окупованих територій перебувють під тиском російської пропаганди. Анна Мурликіна додає, що не варто забувати, що такий вплив здійснюється й на населення підконтрольної Україні частині території.
При цьому, зазначає вона, позиція щодо повернення територій та бачення України цілісною залишається незмінно позитивним.
Нерівномірна обізнаність людей щодо подій в окупації
Анна Мурликіна говорить, що хоче продовжити дослідження й створити на його основі книгу, в якій були б зібрані наші знання про окупацію. Вона має охоплювати різні сфери й пояснювати, як люди живуть на окупованих територіях, чому вони там залишаються, що для них означає дім, чому хтось повертається на ТОТ після виїзду.
Журналістка погоджується з думкою, яку висловила адвокаційна директорка Центру прав людини ZMINA, що наші знання про окупацію дуже специфічні. Здебільшого йдеться про відсутність закону, про застосування репресій, увʼязнення за проукраїнську позицію та ін. Водночас, вважає Анна Мурликіна, більшість не знає, як влаштований побут людей в окупації, та як вони ухвалюють рішення. Такий дисбаланс в інформації й може породжувати нерозуміння, чому люди не виїжджають з ТОТ.
«І це нерозуміння тягне за собою багато наслідків, про які ми говоримо, і які виливаються в такий страх», — каже журналістка.

Чому важливо зберігати контакт з людьми в окупації, та які тут є перешкоди
Співавторка дослідження стверджує, що кількість людей на окупованих територіях, які чекають на повернення України, більшає. Це повʼязано з наростанням проблем, дискомфорту, несправедливості й рівня загроз в умовах окупації. Зважаючи на це, важливо зберігати контакт з мешканцями ТОТ. Крім цього, в Україні наростає демографічна криза, людей стає дедалі менше.
«Ми не знаємо, скільки нас буде після завершення війни. Ми не маємо такої розкоші — розкидатися людьми. Тому нам варто думати, як подолати ці страхи, тому що кожен такий страх базується виключно на непоінформованості. Тому я бачу одне наше спільне завдання, медійників, громадських організацій: це комунікувати, говорити про це.
Дуже важко говорити про цих людей без них самих, а нам їх дуже складно залучати, особливо зараз. Люди закриваються, бояться виходити на звʼязок, слово «анонімно» ні від чого не захищає на сьогодні. Інформаційний слід, який ми залишаємо в інтернеті, просто важко прорахувати звичайній людині», — зауважує журналістка.
Крім цього, говорить вона, має бути розроблена державна політика стосовно окупованих територій. Цей процес триває, однак результатів його наразі немає.
Збереження цілісної України
На думку Анни Мурликіної, для збереження України в кордонах 1991 року сьогодні важливо зберігати релоковані з окупації громади, їхні активи та медіа. Вона зазначає, що така концепція могла б теж стати вектором державної політики.
«Тому що якщо ми не відмовляємося від цих територій, але не бачимо перспективи швидкого повернення туди, то ми маємо щось дати людям натомість. Така ідея могла б бути, і попрацювати над нею було б дуже цікаво», — каже співавторка проєкту.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі



