«Навіщо підсвічувати і розповідати про те, що колись українці, наші козаки, ледь не взяли в облогу Москву. Росіяни знають про цю подію, бо вона досить значуща в їхній історії. Проте вони схильні про неї не говорити. Є історичні теми, які російська пропаганда активно експлуатує для відтворення вигідних їм наративів. Проте є теми, які вони ретельно оминають. Похід козаків на Москву одна з таких тем».

Похід на Москву

В історії Московії був такий період, який називається «смута». Це 1598–1613 роки (або до 1618 р.).Так склалося, що після смерті спадкоємця Івана Грозного Федора I династія Рюриковичів фактично закінчилася. Почалася боротьба за трон між різними родами бояр. До того ж у той час постійно відбувалися селянські повстання, зумовлені голодом, неврожайними роками.

«У цей період Московія переживала не найкращі часи. Це кінець 16 — початок 17 століття. Тоді їхня державність могла і закінчитися. У цей час, у 1602 році, у Києво-Печерському монастирі з’явився чернець, який у розмові з архімандритом Лаври Єлисеєм Плетенецьким назвав себе сином московського царя Івана Грозного — Дмитрієм. Його в історіографії називають «Лжедмитрієм». Невдовзі він виїхав на Волинь і там поступив на службу до українського князя Адама Вишневецького. За його посередництва, Лжедмитрій наприкінці 1603 року їздив на Запорозьку Січ домовлятися з козаками про похід на Москву».

Оксана Популях розповідає, що Річ Посполита офіційно не підтримувала Дмитрія. Проте всіляко сприяла його кампанії. Козаки вже на той момент сформувалися як окрема соціальна група. Вони погодилися на умови Лжедмитрія і зголосилися рушити з ним на Москву.

«На початку 1604 року у Кракові Вишневецький представив Лжедмитрія королю Сигізмунду ІІІ Вазі, який дозволив йому набирати на території Речі Посполитої добровольців у військо для здобуття царського трону. А наприкінці літа самозванець вже командував двадцятитисячним військом. Тарас Чухліб, історик, який досліджує козаччину, стверджує, що з 20-титисячної армії 12 тисяч — українські запоріжці. Це дуже значна частка.

На початку жовтня у 1608-1610 роках військо Дмитрія перейшло московський кордон на Сіверщині. Упродовж жовтня військо захопило Новгород-Сіверський, Чернігів, Путивль, Курськ, Моравськ, Білгород та Рильськ.

7 травня 1605 року під Кромами вся московська армія, дізнавшись про несподівану смерть Бориса Годунова, перейшла на бік Лжедмитрія. 20 червня він на білому коні в’їхав до Москви, через місяць був коронований в Успенському соборі Кремля і невдовзі прийняв титул імператора. 8 травня 1606 року Лжедмитрій I обвінчався у Москві з Мариною Мнішек. А вже через 9 днів був убитий у Кремлі заколотниками на чолі з князем Василем Шуйським. Цей князь обійняв престол Московії на кілька років».

Слухайте також: Переяславська рада та міфи навколо неї

Лжедмитрій II

Проте ця історія не закінчилася. Є різні гіпотези, чи дійсно Лжедмитрій був вбитий, чи ні. Бо з часом з’явився Лжедмитрій II. Про цю людину ми дуже мало знаємо.

«Його життя до 1607 року майже не відоме. В 1607 році він невідомо звідки з’явився в місті Стародуб, де під час допиту «зізнався» що він і є «дивом врятований» царевич Дмитрій (тобто видавав себе за вбитого Лжедмитрія I). Багато московитів його визнали за Дмитрія I. Але ми не можемо довести, що це дійсно одна й та сама людина.

Лжедмитрій II починає збирати собі військо на території України, аби знову піти на Москву і захопити владу. Основу його війська складали загони Речі Посполитої князів Адама Вишневецького та Романа Ружинського; козаки Андрія Наливайка, Івана Заруцького та Яна Керножицького. Чіткої чисельності війська ми не знаємо. На початку 1608 року повстанці рушили на Москву».

Після невдалої спроби захопити столицю Лжедмитрій II отаборився в селі Тушино, що було тоді поруч з Москвою. Тут було сформовано уряд з частини московських бояр і приказних службовців. Восени 1608 р. Лжедмитрій II контролював значну частину території Московського царства.

«Пізніше московський цар залучився дружбою зі Швецією. Шведи надали йому корпус війська, який мав би охороняти Москву. Це дуже не сподобалося польському королю Сигізмунду III. Він відкрито виступив проти Московії, і схиляв її до федерації. Сигізмунд під тиском литовської знаті розпочав облогу Смоленська, маючи на меті розширення своєї території та завоювання Московії. Але їм не вдалося захопити Москву. Проте вдалося домовитися з московською шляхтою про те, що Сигізмунд III зможе посадити свого сина на московський престол. Але з умовами. Перша — син Сигізмунда прийме православ’я. Друга — правитиме разом із московськими боярами. Але Сигізмунд вирішив сам посісти російський престол. Напевно це було неправильним рішенням. Фактично вся кампанія зійшла на нівець».

Шуйсоеі царі перед Сигізмундом III. Картина Яна Матейко

Чому московити боялися українських козаків?

Наступна кампанія походу на Московію відбулася у 1618 році. Її очолив польський королевич Владислав. Він претендував на московський престол.

«До цього походу приєднався Гетьман Сагайдачний, зорганізувавши для походу близько 20 тисяч козаків. Останні здійснили низку вдалих воєнних операцій, дійшовши до Москви. З жовтня до початку грудня 1618 року польські та козацькі війська тримали в облозі Москву. Однак взяти штурмом її не вдалося. Та все ж становище Московії було важким. Згадки про ці події пронизані страхом перед українськими козаками. Про це якраз і не любить згадувати Росія, російські історики та їхня пропаганда».

11 грудня 1618 року московити пішли на укладення перемир’я з Річчю Посполитою, яке отримало назву «Деулінського». Відповідно до його умов, Річ Посполита отримала такі українські землі, як Чернігівщина й Новгород-Сіверщина. Цим і завершилася ця кампанія.

«Втім участь українських козаків була яскрава і значуща. Ці походи на Московію без козаків не вдалися б. Тому росіяни не люблять згадувати про ці історичні факти. Це показує те, як Росія любить висмикувати різні факти, які їм вигідні, крутити ними та висвічувати лише ту сторону, яка вкладається в їхній наратив «единого народа».

Читайте також: Що таке насправді «Новоросія» і чому це не про нас

Додатково про фейки

Нагадаємо, за словами співзасновниці «StopFake» Ольги Юркової, віру у фейки пояснюють особливостями людської психології. Фейкові новини приваблюють людей своєю новизною. Фейки вирізняються у стрічці новин: провокують набагато більше емоцій. Відомо, що у людини спочатку включаються емоції, а вже потім — інтелект. Оскільки люди нині стали обережніше ставитися до інформації, фейки еволюціонують.

Як уберегтися від фейків читачам Громадського радіо радила Олена Чуранова. За її словами, для цього потрібно перевіряти усю інформацію. А найлегший спосіб не повестися на фейки, зазначила фактчекерка, — це влаштувати інформаційний чекап: перевірити ті джерела, які ви читаєте. І якщо вони поширюють щось сумнівне — просто прибирати їх зі свого простору. Споживайте перевірену інформацію з перевірених, авторитетних медіа.

Попри те, що джерелом отримання новин та інформації українці називають Telegram, 20-30% опитаних не пам’ятають назви жодного Telegram-каналу, на який підписані. Про це повідомив виконавчий директор Київського міжнародного інституту соціології Антон Грушецький в ефірі Громадського радіо.

«По факту» — спільний проєкт Громадського радіо з Texty.org.ua та StopFake, виданнями, які знають, хто і як намагається нас обманути.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту