Руслана Кравченко
У Бучі росіяни зруйнували будинок родичів В’ячеслава Чорновола: його сестра сподівається на відбудову
Автор
Такий вигляд мав будинок у квітні 2022 року/Фото: Facebook-сторінка Богдана ПлахотнюкаОрієнтовний час читання: 10 хв
Понад 3 тисячі будівель зруйнували російські військові за місяць окупації Бучі. За словами мера міста Анатолія Федорука, йдеться про багатоквартирні, житлові будинки, соціальні та навчальні заклади, комерційні приміщення. Серед усього переліченого є творча та нематеріальна спадщина, яку відновити навряд чи вдасться. Зокрема, це будинок громадської діячки Валентини Максимівни Чорновіл, молодшої сестри В’ячеслава Чорновола. У ньому вона проживала з чоловіком, дисидентом Миколою Плахотнюком. А ще, цей будинок був культурним осередком активних шістдесятників: письменників, поетів, митців, які боролися за українську державність.
Затишний будиночок у Бучі
Родина Чорновіл-Плахотнюків приїхала до Бучі у 1987 році. Купити будинок серед сосен, у лісовій частині міста, запропонували їхні друзі — сім’я мисткині-шістдесятниці Любові Панченко.
«Будиночок був невеликий — 47 квадратних метрів. Ми приїхали сюди в 1987 році й на той час нічого свого не мали. Мій чоловік, він політв’язень, повернувся з в’язниці у 80-х роках. Ледве влаштувався на роботу лікарем-фтизіатром у протитуберкульозний диспансер. Влаштувався випадково, тому що там не знали, хто він», — розповідає Валентина Чорновіл.
У цьому будинку зустрічалися люди, які боролися за незалежність України. Через це вони сиділи у таборах, пройшли ув’язнення. Однак попри все наближали незалежність. До затишного будинку у Бучі у 80-роках приїжджав і В’ячеслав Чорновіл. Він любив працювати за столиком у дворі. Валентина Максимівна згадує його слова про цей будинок: «Така хата у тебе цікава, Валентино, весь день сонце тут». Направду в хаті було багато вікон, тому сонце постійно світило всередину будинку.
«Ми ніколи так не говорили, але я собі вже постфактум думаю, що все-таки це був культурний осередок тут, у Бучі. Ми ж не просто жили у цьому будинку, тут проводилися зустрічі Української гельсінської групи, до якої входив Чорновіл. Члени цієї групи й досі згадують ті зустрічі. Тут ми робили виставки, проводили творчі вечори, ранки, зокрема Лесі Українки, Тараса Шевченка. Та й просто зустрічалися. Приїздили і літературознавиця Михайлина Коцюбинська, і літературний критик Євген Сверстюк. У нас не було великої кількості стільців, тому ставили лави, люди на них сідали. Біля лав ставили довгий стіл, на нього — різну консервацію, я завжди щось закатувала у банки. Обов’язково — груші, такі вони смачні тут були. Вже після того вони в мене такими смачними не виходять. Чи не ті груші, чи я не така», — ділиться спогадами Валентина Чорновіл.
У будинку завжди хтось жив: то племінниця Миколи Плахотнюка, то майбутній зять. Хтось довше, хтось на мало залишався, але всі дуже тепло згадували будиночок у Бучі. Це було особливе місце і для родини Чорновіл-Плахотнюків, і для людей, які там побували.
Творчі виставки
Разом із чоловіком та родиною Любові Панченко Плахотнюки організовували творчі виставки у місцевій восьмирічній школі (зараз це Бучанська гімназія №2). До слова, попри те, що Микола Плахотнюк за професією був лікарем, він був творчою особистістю, членом Клубу творчої молоді.
«Він дуже розумівся в мистецтві, літературі, поезії. Завжди допомагав мені з виставками. Ми збирали народний одяг, ікони. До того, як сталася аварія на ЧАЕС, Микола їздив поліськими селами, збирав ікони, зокрема вирізьблені на дереві. Їх нам просто віддавали люди, хоча ці ікони були дуже цінними. Крім того, ми зібрали багато рушників та вишитих сорочок із різних місцевостей.
У 8 школі, де я працювала, ми проводили ці виставки, для цього нам виділили спортивний зал. Долучили туди твори Люби Панченко. Відвідувачами виставки були діти, які навчалися в школі, та їхні батьки», — розповідає Валентина Максимівна.
Вона зауважує, що картини Любові Панченко мали надзвичайний вплив на всіх, хто їх бачив. Мисткиня померла торік у квітні, через місяць після звільнення Бучі. В окупацію вона голодувала, була недоглянутою. Водночас за життя зробила вагомий внесок не лише у розвиток рідної Бучі, а й усієї України. Проте досі в місті чомусь немає музею творчості Любові Панченко, хоча її картини експонуються за кордоном.
«Завези мене в Бучу, туди, де калина заглядає у вікна»
У будинку Плахотнюків також зберігалися й картини Любові Панченко, й родинні рушники. А ще, тут народився єдиний син подружжя — Богдан.
«Ця хатка була така затишна! Бо тут і син народився, і ті рушники висіли, і картини Люби. Це все мене влаштовувало. Чоловік так любив цю садибу. Він вмирав й казав: “Завези мене в Бучу, туди, де калина заглядає у вікна”. До того йому поставили діагноз рак. Він мені телефонує з лікарні й каже: “Я тут назбирав насіння чорнобривців, вони дуже гарні, посієш, хай квітнуть у нас, у Бучі”. Я думаю, що я б так не змогла. Він, знаючи, що вмирає, збирає насіння і думає за інших», — каже пані Валентина.
Те насіння також згоріло у будинку Плахотнюків. Однак на подвір’ї, яке практично вціліло, росте багато чорнобривців та інших квітів. Згоріли й листи подружжя, які вони надсилали один одному під час ув’язнення Миколи:
«Коли він був у тих страшних краях, ми листувалися. Хоча це звичним листуванням і не назвеш, тому що нічого ж не напишеш. Микола завжди казав: “Валентино, ну викинь ті мої листи, вони нічого не варті”. Я їх не викидала, бо він же щось у них писав, ділився, розмірковував. Але, коли ми разом були останній раз у Бучі, Микола переглянув ті листи й запропонував мені їх опрацювати», — згадує Валентина Максимівна.
Слухайте також: Благодійники збудували на Чернігівщині 26 будинків, половину з яких віддадуть переселенцям
Для цього у жінки був неабиякий досвід: у 2002-2015 роках вона упорядкувала і видала у 10 томах зібрання творів В’ячеслава Чорновола. Примірники цих книг також зберігалися у будинку, їх свого часу сюди перевезли з фонду В’ячеслава Чорновола.
Валентина Максимівна згадує, що весь час хотіла забрати й листи, і книги до квартири в Києві:
«Знаєте, в мене було таке відчуття, що треба забрати. Але то забудеш, то ще щось, тому так і не забрала. Поки хата була, то я могла сісти, подивитись, що можна з тими листами зробити, а зараз, вони лише частково вціліли, ті, які в Києві були. То я вже не знаю, що з ними можна зробити».
Згоріли неоціненні речі
Валентина Чорновіл наголошує, що згоріло все цінне не лише для неї особисто, а й для історії. Зокрема, вогонь знищив приблизно 60 комплектів книг В’ячеслава Чорновола. Серед них «Лихо з розуму», «Правосуддя чи рецидиви терору», книги французькою, англійською мовами, які зараз не можна купити навіть за гроші.
«Коли я впорядковувала твори В’ячеслава Чорновола, то деяких книжок до цього я навіть не бачила. Такі цінні були ті книжки, мені їх страшенно шкода. Згоріло і багато книжок, які дарували Чорноволу відомі письменники, з власними підписами. Крім того, у будинку було багато доробок, сценаріїв із “Чорноволівських читань”, які ми влаштовували з його дружиною Атеною. Тоді ми двічі на рік робили різні конференції, згадували В’ячеслава. А зараз його хіба пам’ятають і шанують у Борисполі… (місто, де за збігом дивних обставин загинув В’ячеслав Чорновіл — ред.)», — згадує Валентина Максимівна.
Читайте також: Небайдужі зібрали 300 тис. грн і відновили бібліотеку біля Бородянки, де в окупацію жили російські військові
Перед повномасштабним вторгненням жінка зробила у будинку ремонт, думала, що там житиме син. Зараз на подвір’ї стоїть лише невелика альтанка і господарське приміщення, де можна хоча б передягнутися. Влітку пані Валентина часто приїздить до Бучі, саджає городину, поливає, доглядає за квітами, які рясно ростуть навколо. Лише посеред двору — велика пустка. Якщо не знаєш, то одразу не помітиш, що це місце, де стояв їхній будинок. Подвір’я ще торік розчистили від усього, що знищив російський вогонь.
«Я думаю, що це було прицільне влучання. Кажуть, тут, у Бучі, якісь списки були. У нас на вулиці густо побудовані хати, але влучило лише всередину мого будинку. Сусіди казали, що летіло щось вогняне. Дивіться, яка ось там стоїть дерев’яна альтанка. Вона буквально на розі хати стояла й вціліла. Хлівчик ось поруч збудований, все поруч і вціліло. Воно цілеспрямовано в центр хати летіло», — розповідає Валентина Максимівна.
Будинок, де колись обговорювали майбутню незалежність України, горів із неймовірною силою. Як каже пані Валентина, було чому горіти: книги, зошити, плакати, картини. Вибух від влучання був настільки потужним, що дошки с даху хати злетіли до верхівок сосен.
Про те, що її будинку більше немає, Валентина Чорновіл дізналася від сусідки. І на початку квітня, одразу після деокупації, вона разом із племінником Тарасом Чорноволом вже їхала до Бучі.
«Коли я їхала, то думала, що будинок, мабуть, завалився. Ще думаю собі, як я буду витягувати ті книжки. А коли я зайшла у двір, то побачила таке жахіття, що не описати словами. Все подвір’я було встелене залишками книг, моїх вчительських журналів, зошитів. Шматки шпалер, шиферу і багато скла, яке я знаходжу й досі», — згадує Валентина Чорновіл.
З часом небайдужі люди та представники місцевого КП «Благоустрій» допомогли Валентині Максимівні навести лад на подвір’ї. Завдяки представнику підприємства Сергію Татарчуку вдалося підвести воду. Проте поки на цьому все…
«Я вже втратила будь-яку надію. Я розумію, що навіть якщо і відновиться хата, для мене було важливе те, що знищилося у ній. Але я дуже хочу, щоб на цьому подвір’ї був якийсь будиночок, де можна було хоча б перепочити. Коли я тут, працюю на городі з ранку до вечора, то немає навіть де переночувати, доводиться постійно повертатися до Києва. Мені 75 років і я вірю, що дочекаюсь відбудови й на моєму подвір’ї», — додає Валентина Чорновіл.
За словами міського голови Бучі Анатолія Федорука, 90% зруйнованих росіянами будівель мають відновити до кінця цього року. Дуже хочеться, щоб у цьому переліку був і будинок Валентини Чорновіл.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
