Полон. «П’ю каву і ненавиджу себе за це». Історія Ріти

Поспілкуватися з Рітою я хотіла давно, коли на одній з перших акцій побачила її під час перформансу про звільнення військовополонених на Різдво на Софійській площі в Києві. Наречений Ріти Манжос, Ілля — військовий Азову, потрапив у полон в Маріуполі з заводу «Азовсталь». Ми списалися з нею в соціальних мережах і домовилися про інтерв’ю. І це — її історія.

Останній раз Ріта говорила з нареченим за кілька днів до його виходу в «почесний полон». Пригадує, що деяким родинам бійці дзвонили день у день, безпосередньо перед полоном: «А ми не знали, ми дізналися вже по факту, коли бійці виходили, коли вже це показували по новинах. Потім якось шукали списки, де хто, і все. Відтоді немає ніякого ані зв’язку, ані листування. Про дзвінки я взагалі мовчу. Ми надсилаємо листи, але чи доходять вони, чи взагалі є якась інформація про нас для них — невідомо». Пояснює, що єдиний спосіб дізнатися якусь інформацію про людину в полоні зараз — інформація в інтернеті.

Ріта розповідає, що коли її наречений був на «Азовсталі», він докладно описував їй, яку би світлину хотів бачити на власній могилі і що робити в разі його загибелі: «Я билася в істериці та кричала, щоб не писав мені такого, а він абсолютно спокійно, під регулярними обстрілами, давав мені інструкції. І це не моя поодинока історія, так було майже у всіх моїх знайомих, які чекають когось з полону».

Ріта і Ілля разом з 2021 року. Дівчина жартує, що фактично з цих трьох років стосунків разом вони були не більше 6 місяців. «Нас познайомила спільна знайома. У мене досі є відео на телефоні, де вони бавилися, а я коментувала за кадром: «а потім вони одружаться». Я ніколи не дивилася на нього, як на свого чоловіка, аж допоки не потрапила в лікарню. Він тоді сильно мене підтримав. Ми почали спілкуватися все більше і більше. Розповідали один одному, що самореалізація — наше все, а стосунки нам не потрібні. Але коли я зловила себе на тому, що ми переписуємося до 5-ї ранку, ідея про самореалізацію і відсутність стосунків якось не склалися», — переповідає Ріта спільну історію і посміхається.

Вона просто запросила Іллю відзначати разом Новий рік у Харкові у 2021-му і 4 січня пара почала зустрічатися. Ріта розповідає, що до повномасштабного вторгнення вони разом займалися благодійністю, допомагали дитячим будинкам: «Йому ніколи не було байдуже, у якій країні зростатимуть і дорослішатимуть його майбутні діти. Він сильний, свідомий, мотивуючий — це все про нього».

Дівчина розповідає, що на початку повномасштабного вторгнення Ілля запропонував їй розписатися дистанційно, але Ріта відмовилася: «я хочу, щоб він зробив мені пропозицію, ставши на одне коліно і особисто. Нехай це буде ще однією мотивацією для нього витримати це все і повернутися до мене», — говорить вона.

У Ріти двосторонній плакат, на одному боці написано: «чекаю на тебе, коханий», на другому — «вони не мають часу». Вона описує свою мотивацію виходити на щотижневі акції так: «Щоранку прокидаючись, я ненавиджу себе за те, що прокинулася в ліжку, а не на шконці. Коли п’ю його улюблений напій — каву, ненавиджу себе за те, що він третій рік цієї кави навіть не бачив. Їхній полон — щоденне самобичування самої себе, щоденний розрив серця. І акції дуже важливі, щоб підтримати такі родини, які відчувають те саме, що і я. І щоб люди зрозуміли, усередині чого ми живемо».

«Ми ці акції два роки робимо. І тільки зараз я бачу, що суспільство відчуває наш біль, хоче нас підтримати. Нам необхідно постійно тримати їхній полон в інформаційному полі, бо це дуже важливо. Якщо ми не будемо про них говорити, вони просто там залишаться. І ми ніколи їх звідти не дістанемо», — розмірковує Ріта.

Мама Іллі теж виходить на акції. Ріта розповідає, що весь час полону вони намагаються триматися разом. Жінка бере активну участь в організації й акціях у Харкові, а Ріта їздить між Києвом і Харковом.

Менше ніж за місяць, 7 травня, у Ріти день народження. Минулоріч один з обмінів прийшовся на 6 травня, але в списках прізвища нареченого не було. Найочікуваніший подарунок до дня народження дівчина чекає цього року, а насправді — щодня.

Читайте також:

• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни
• Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни