Полон. «Вийшла, щоб сказати про свої почуття». Історія Поліни

Перша, кого я фотографую на одній зі щотижневих акцій на підтримку українських військовополонених — дівчина в білій футболці з імітацією крові на одязі. У неї руде волосся і промовистий плакат у руках: «Я сьогодні тут, тому що хлопець, якого я кохаю, пройшов тортури Азовсталі». Зробивши серію фото, я думаю, що обов’язково запишу історію цієї дівчини й… втрачаю її в натовпі.

Щоразу акції на підтримку захисників Маріуполя в російському полоні стають масштабнішими. Вже завершивши зйомку, я збираю техніку і бачу на парапеті дівчину зі знайомим плакатом.

«Я шукала вас годину!», — посміхаюся я, представляюся, і прошу поговорити зі мною для проєкту Громадського радіо. Дівчину звуть Поліна Коновалова, їй 16 років, вона майбутня українська військовослужбовиця. І це — її історія.

Поліна вчиться в Чернівецькому військово-спортивному ліцеї Чернівецької міської ради. Це – навчальний заклад довоєнної підготовки, де учні вчаться 10 і 11 класи. Учні ліцею носять військову форму, проходять стройову підготовку, мають режим і розуміння основ майбутньої професії. Коли почалася війна в Україні, Поліні було 6 років.

«Я ухвалила рішення стати військовою у 13 років. Нічого не сталося, я просто робила на кухні чай і подумала, що хочу стати військовою. З початком повномасштабної війни це рішення тільки вкорінилося і я його не змінила. Батьки спочатку переживали за мене, намагалися відмовити. Зараз вони пишаються і підтримують мене у всьому. У мене немає військових у родині, тому я відкриваю цю династію», — розповідає Поліна.

24-го лютого 2022 року вона жила в Харкові. Після завершення ліцею збирається вступати у Львівську Академію сухопутних військ на факультет бойового застосування. Зараз збирає необхідні документи і проходить військово-лікарські комісії. Поліна має свій позивний «Колінвал», це випадкова гра слів з її прізвищем у ліцеї, яка надалі стала її позивним.

На момент, коли ми записуємо це інтерв’ю, Поліна на канікулах. Розповідає, що зазвичай виходить на подібні акції в Чернівцях, де і вчиться. Але в канікули їздить по різних містах і бере участь в акціях там. Дівчина розповідає про плакат, який тримає в руках на акції:

«У мене написано, що я сьогодні тут, тому що хлопець, якого я кохаю, перейшов тортури «Азовсталі». Ця людина не була в полоні, ця людина була оборонцем Маріуполя, багато його знайомих сидять в полоні, когось там же і закатували, багато побратимів загинули при обороні Маріуполя», — переповідає Поліна.

Людина, про яку йдеться, отримала важкі травми при обороні Маріуполя і був евакуйований з заводу «Азовсталь» під час повітряної операції на вертольотах. Ми не називаємо його імені за бажанням самої героїні:

«Я не впевнена, чи сподобається йому це. Але я вийшла на цю акцію, щоб сказати людині про свої почуття. І в такий спосіб висловити пошану за оборону України, тому що він — герой».

Ця публікація – десята історія з циклу проєкту «Полон» від нашої редакції. І ми плануємо продовжувати.

Читайте також:

• Полон. «Син думає, що тато — це фотографія» — історія Аліси
• Полон. «Моє серце розбивалося рівно п’ятдесят разів» — історія Ольги
• Полон. «Я чекала його зі строкової служби, а тепер чекаю з полону»
• Полон. Номер 36. Історія Юлії і Соломії
• Полон. Історія «Мами Тані»
• Полон. «Коли повернеться останній». Історія Катерини
• Полон у 70 років. Історія Хрещеної
• Полон. «Єдине, що я маю — стіна пам’яті і прапорці на Майдані». Історія Тетяни