Окупантів було настільки багато, що біля кожного двору стояло по 2 їхніх танки — житель деокупованої Андріївки

На мапі бойових дій Київщини не лише Буча, Гостомель, Бородянка і Макарів. Російські війська заходили також у маленькі села, одразу окуповуючи їх. Село Андріївка розташоване у 12 кілометрах від Макарова. Коли бачиш його центральну вулицю Меля — не можеш стримати сліз. Окупанти знищили її майже повністю. За словами селищного голови Анатолія Кибукевича, 75 будинків у селі зруйновані повністю, близько 300 — частково. Ці цифри не враховують господарських приміщень, яких селяни мали вдосталь.

Один із будинків в Андріївці, який знищили російські військові. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

У місцевого жителя Петра російські війська знищили будинок «під нуль». Вони великою колоною зайшли в селище 27 лютого. Їхали технікою і дорогою, полями та людськими дворами — одразу показували місцевим, хто тепер тут головний. На городі в сусідів Петра й досі стоїть російський танк.

Танк, який російські війська залишили на городі жительки Андріївки. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

Російські солдати одразу заходили в кожен дім, перевіряли людей, паспорти та, особливо, місце прописки. За словами місцевих, солдати надовго лишатись у селі не планували, збирались їхати на Київ.

«Потім зрозуміли, що Київ за 3 дні їм не взяти, тому оселились у хатах місцевих, які на той час вже виїхали. Російських солдатів було настільки багато, що біля кожного двору стояло по 2 їхніх танки, — згадує Петро. — Спочатку вони людей не чіпали, потім почали їх навіть виставляти з власних будинків. Розбивали телефони, комп’ютери. В мене лежав старий телефон, ще кнопковий, вони і його розбили».

Петро біля свого зруйнованого будинку. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

Окупанти не дарма боялися: селяни активно ділилися інформацією зі Службою безпеки України, надсилали туди координати росіян. Однак далі в селі залишатися ставало все небезпечніше. Люди задумувались про евакуацію, але не чули про це жодної офіційної інформації.

«Ми виїхали 9 березня, в чому були, в тому й сіли в машину. Тоді сформувалася колона на виїзд із села. Не могли вже більше сидіти в сирому й холодному погребі, несила було чути вибухи. Коли їх не було, на свій ризик могли вийти на подвір’я чи зайти у дім. Весь інший час сиділи під землею, як кроти», — каже чоловік.


Читайте також: «Більшість людей не уламками убило, вони були застрелені» — у Бучі продовжують ховати убитих окупантами цивільних


Справжніми кротами були російські військові, які майже в кожному дворі вирили по декілька землянок. Щоб було тепло — змайстрували там буржуйки. Позносили під землю частини диванів чи крісел. У Петра гостювали, мабуть, елітні російські війська: під землею вони поставили ліжка, на стіни почепили килими. А щоб зробити особливий затишок — повісили новорічні гірлянди. Вони ще й досі висять в одній із копанок. Із хати власника стягнули під землю навіть телевізор. Окупанти мали генератори, тому все працювало.

«Тут висіла і парадна форма російської армії. А ось там — берці окупанта, — показує чоловік, — збирались мабуть крокувати Хрещатиком. Коли ми повернулися, то одразу зрозуміли, що вони втікали звідси: багато чого залишили після себе».

Знак питання на воротах місцевих означав, що в їхньому будинку жили росіяни і він може бути замінований. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

Петро повернувся на початку квітня. На своїх воротах побачив написаний українськими військовими знак питання — це означало, що подвір’я чи будинок могли бути заміновані. А за ворітьми — нічого. Будинок та прибудинкові споруди були повністю зруйновані.

«Стояли лише стіни. Та й ті з часом руйнуються навіть від вітру. Мабуть, не дочекаються вони тієї комісії, що має фіксувати пошкодження, завдані росіянами», — каже чоловік.

Речі з будинку Петра. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

Слухайте також: Луганськ, Севастополь, Ірпінь: історія лікарки Майї Руселевич, яка тричі втратила дім


Модульні будинки

Однак Петру пощастило — волонтери поставили на його подвір’ї невеликий модульний будиночок, в якому ще тривають ремонтні роботи. Таких будинків у селі 13. Це мало, порівняно з кількістю знищеного росіянами житла, каже сільський голова Андріївки Анатолій Кибукевич.

«Ми й за них, звісно, дуже вдячні. Модульні будиночки селу надала одна з церков. Однак жителі повністю зруйнованих будинків йдуть до мене і запитують, де їм зимувати. Волонтери з Італії обіцяють ще поставити тимчасове житло, ми цього дуже чекаємо. Час іде до холодів, тому зараз це найболючіша проблема села. Не лише нашого — в Макарівській ОТГ російські війська зруйнували близько 500 будинків», — зазначає сільський голова.

Модульний будинок. Таких в Андріївці волонтери встановили 13. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

Волонтери привозять у село продукти харчування, банки, щоб люди могли підготувати на зиму консервацію, деякі будівельні матеріали. Настоятель римо-католицької церкви з Фастова Михаїл проспонсорував покрівлю понад 100 будинків. Проте питання повністю не закрите. Люди, які до війни мали своє господарство, зараз лишилися практично без даху над головою. Селяни кажуть, що тепер розуміють, від чого Росія їх прийшла «визволяти» — від власних будинків. І від рідних.

Сільський голова Андріївки Анатолій Кибукевич. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

Розстріляні селяни

Я не могла не запитати сільського голову Андріївки про жертви цієї війни. Було помітно, що для нього це болюче питання. У селі 13 місцевих чоловіків закатували російські військові. Не просто вбили, а ще й перед цим знущалися. У найбільший мороз заливали в їхнє взуття воду, яка швидко перетворювалась на лід.

«І ця цифра лише про наших хлопців. В окупації в селі жило багато киян, які приїхали сюди в перший день вторгнення, бо думали, що тут буде безпечніше. Виявилось — навпаки. Особливо жорстокими росіяни ставали тоді, коли знаходили в телефонах місцевих фото техніки окупантів», — згадує Анатолій Кибукевич.

Освітній процес

Зруйнований дитячий садок в Андріївці. Фото: Руслана Кравченко/Громадське радіо

У село вже повернулися практично всі мешканці. Зараз тут багато дітей. Водночас дитячий садок зруйнований вщент. Поруч збудована школа має деякі пошкодження, проте цього року діти в ній поки не навчатимуться. Біля школи я зустріла місцевого хлопчика Женю. Він ходить до четвертого класу і дуже засмучений, що навчальний заклад не працюватиме. Каже, що тепер їздитиме до Макарова, але вірить, що скоро закінчиться війна і все буде як раніше. Вірить, як і всі ми.

Руслана Кравченко, Громадське радіо


При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту


Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Теги: