Не вперше: як президент експлуатує мрії молодих виборців

Не вперше: як президент експлуатує мрії молодих виборців

Чим небезпечний популізм? Авторська колонка головної редакторки Громадського радіо Тетяни Трощинської про послання президента Зеленського

Якщо ти багато років працюєш у журналістиці, багато років стежиш за політичними подіями, зрештою, багато років ходиш на вибори, ти не можеш не іронізувати над президентським «вперше». Над риторикою неофітства, яку Володимир Зеленський практикує постійно у своїй публічній комунікації. 

Але також ти не можеш не помітити, що риторично президент був на боці тих, для кого справді багато що буде вперше. 

Чи вдруге. Наприклад, голосування на наступних виборах.

Що ми почули у виступі президента з щорічним посланням до Верховної Ради? 

• Про нову країну, яку «останні два з половиною роки будуємо ми всі разом». (Даруйте всі, хто століттями думали та щось робили для України, ми почали у 2019 році).

• «Я не хочу, щоб сьогодні головним словом мого звернення було «ковід». (Я не хочу говорити про погане, я звертаюсь до тих, хто святкує життя).

• Вперше в історії ставка кредитів для малого та середнього бізнесу опустилася нижче 10%». (Відкривай свій стартап в гаражі! Принагідно скажу, що оскільки зростає мінімальна зарплата, відтак навантаження на сплату ЄСВ для ФОПів, але сьогодні ми не говоримо про погане).

• «Незабаром ми запустимо програму «Українська мрія», за якою кожен громадянин нашої держави, який чесно сплачує податки, зможе отримати кредит за ставкою 5% у гривні для придбання власної нерухомості в новому житлі, електромобіля, здобуття освіти або зміни професії. (Хто «ми», хто кредитуватиме, чи готові банки, але це про не сьогодні, сьогодні у нас свято роздачі слонів і втілення мрій).

• «Вперше за всю історію (…) кошти – плата за використання наших надр – накопичуватимуться на персональних рахунках дітей громадян України». (Ого! Ось воно! Нарешті справді соціальна справедливість).

• «Вперше за багато років (…) перевізник зможе літати в наші нові регіональні аеропорти, які ми будуємо. загалом наразі в 16 містах України». (Подорожуйте, колекціонуйте враження).

• «Вперше (…) ми вже побудували 600 активних парків, 900 спортивних майданчиків, 193 стадіони та 25 басейнів». (ЗОЖ, фітнес, будь на спорті).

• «Ми будуємо, може, не дуже багато, але понад 150 дитячих садків». (Кохайтеся, народжуйте дітей і все таке).

• «Дія», «онлайн» — багато разів. (Бо все це у вас буде у смартфоні).

• «Ми вперше за 30 років розпочали системну боротьбу з олігархами».

Очевидно, що президентське послання — це не було послання до Верховної Ради, це було послання кожному та кожній, хто матиме нагоду проголосувати за президента Зеленського, коли той йтиме у президенти вдруге. Але голосуватиме, може, вперше.

Популізм?

У класичному визначенні популізм – це ідеологія, яка розділяє суспільство на дві ворожі групи: «прості люди» і «корумповані еліти».

Популісти вправно (як у виступі президента) пояснюють, що політика має бути вираженням загальної волі перших. Тому економічні та політичні експерти можуть перевірити слова президента на реальність, але риторично популізм не містить в собі ні економічного, ні ідеологічного підґрунтя. Його завдання — подобатись електорату.

Якщо відкрити будь-яке дослідження популізму, там просто формули можна списати,  як правильно говорити з електоратом, ласим до популістів. І у світі, і в Україні ця риторика далеко не вперше.

До цих підручників  з популізму десятиліттями вписували свої сторінки маса українських політиків. Юлія Тимошенко, наприклад, могла б цей предмет у школі викладати. Разом з Олегом Ляшком.

Але ж кому вони цікаві, навіть коли називають одне одного «бобіком» і «московською зозулею»? Хто пам’ятає, що вони говорять вже 20 років? Юному електорату не потрібен вчорашній день, а вони — вже позавчорашній.

І якщо деякі старші люди поступово і розчаровуються у популістичних запевненнях Володимира Зеленського, то переконана: великій частині молодших виборців його слова дуже відгукнуться. Бо це ж бальзам на рану, породжену їхнім гострим відчуттям кризи.

А як весело?

Я — дитина 90-х. І я знаю, що таке криза. Тільки у моєму випадку криза більше стосувалася наших батьків, багато з яких просто з якогось радянського інституту кібернетики опинились на базарі й торгували кип’ятильниками, щоб вижити. Ми ж, їхні діти, навпаки відчували, що ця система валиться — і це наше вікно можливостей. 

Тетяна Трощинська з татом

Нині інакше. Важко здобутий батьками соціальний капітал, уявлення про справедливість, про те, що важко трудитися — почесно і колись буде винагороджено, — все, що цінують старші покоління, не має жодного авторитету і впливу. 

Ба більше, земні старомодні цінності можуть бути ненависними для молодшої енергії. Але оскільки соціального капіталу мало (або він переважний віртуальний), ідея перерозподілити «багатство» здається дуже привабливою. Бо той попередній шлях — надто довгий, надто розмірений і вимагає надто багато зусиль.  

Тому так — популізм президента Зеленського лягає на поживний ґрунт. Багато молодих людей насправді відчувають себе як у мемі: «10 років на юриста — і нарешті я бариста». 

І це аж ніяк невесело. Це відчуття розгубленості, невідомості. гніву, даремно витраченого часу, часто під тиском батьків.  

А тут тобі пропонують 600 парків, 900 спортмайданчиків, 25 басейнів і гроші за надра. Кому ж не сподобається! 

Що турбує українське покоління Z?

А тепер погляньмо, що турбує українське покоління Z (це опитування респондентів та респонденток у віці 14-29 років, здійснене GFK Ukraine на замовлення Центру «Нова Європа»).

  • Питання заробітку та забезпечення гідного рівня  життя є першочерговою турботою. Рівень доходу є ключовим пріоритетом при виборі роботи для 96% опитаних. Саме фінансовий показник визначає, за словами учасників фокус-груп, щасливу країну — тобто таку, яка забезпечує працевлаштування, соціальний пакет, можливість заробляти.
  • Молоді українці та українки найбільше бояться війни (37%) та корупції (36%). Інші  серйозні страхи:  проблеми зі здоров’ям (34%) та соціальна несправедливість і безробіття (32%).
  • А(нти)патія до політики. Тих, хто цікавиться політикою, та тих, кому дуже цікаво та скоріше цікаво, — 13% від усіх опитаних. Бути політично активними важливо лише для кожного п’ятого молодого українця (чи українки).
  • Щодо політичних лідерів, то рівень недовіри до них серед молоді є рекордним: їм абсолютно не довіряють і скоріше не довіряють 74%.
  • І навіть ЄС, яким молодь захоплюється, одночасно з цим викликає недовіру: лише третина молоді (29%) довіряє ЄС, 28% не довіряють і 31% — ані довіряють, ані не довіряють.

А тепер можна повернутися до початку, і накласти тези президента на очікування і страхи молоді. Пазл складеться. 

Читайте також: «У виступі Зеленського в Раді відчувалась невпевненість у собі»: про що говорив президент?

Схожу кризу відчувають молоді люди й в стійкіших економіках. Досі невирішену кризу, до речі. 

Здавалось би, і що поганого в обіцянках? Крім того, що вони нереалістичні. 

Бо це обіцянки популістичні. Бо популізм риторично грається в газлайтинг щодо тих, хто критичний або хто просто не згоден. Але люди не граються, для них цей газлайтинг реальний. Популізм живиться конфліктом, живиться ненавистю. 

Популізм відкидає і нищить все те, що давало можливість будувати спільне у повільні часи переговорів,  компромісів, домовленостей, консенсусу, довіри й громадянського залучення.

Але я розумію: це все важко продавати. На відміну від ілюзій. 

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису

Останнi новини