Я сиджу на засіданні в ПАРЄ, а мені погрожують вбивством — голова постійної делегації у ПАРЄ Марія Мезенцева-Федоренко

«Україна була співавторкою Стамбульської конвенції»

Вікторія Єрмолаєва: Ратифікація Стамбульської конвенції, яка стосується протидії сексуальному та домашньому насильству — це зобов’язання України на шляху до Євросоюзу.  Як Рада Європи наразі підтримує держав-членів у реалізації цих міжнародних зобов’язань?

Марія Мезенцева-Федоренко: Рада Європи як базова організація з питань прав людини забезпечує технічну та законодавчу підтримку, аналіз законопроєктів, виробництво стратегій щодо протидії насильству.

Щорічно або іноді щоквартально виробляються спеціальні посібники, які містять порівняння країн, які вже стали підписантками, як у них адаптується та синхронізується національне законодавство з основами Стамбульської конвенції.

Є така платформа GREVIO — це група експертів/-ок з протидії насильства щодо жінок, яка здійснює моніторинг виконання положень Стамбульської конвенції. Зараз GREVIO очолює наша добра колега з Греції. Коли я була очільницею комітету ПАРЄ з рівності та недискримінації, ця пані майже кожне засідання була гостею наших комітетських слухань. 

Мені сподобався її слоган, який мною потім використовувався: «Якщо Україна спромоглася зробити таку ратифікацію парламентом, то яке виправдання є в тих країн, які це не зробили?». Після нас конвенцію ратифікував парламент Великої Британії, Латвії, чекаємо Вірменію — та й не тільки країни Ради Європи, а й ширшу географію. 

Вікторія Єрмолаєва: Дуже добре, що в цій порівняльній таблиці Україна не пасе задніх. Проте, є різні проблеми, які пов’язані з тим, що ми ще поки не впровадили Стамбульську конвенцію до кінця, адже треба змінити деякі законодавчі норми. І задля цього створюються законопроєкти — зокрема під номерами 11270 та 12297.

Тут справа в тому, що не вистачає політичної волі? Чи на цьому шляху є ще якісь проблеми?

Марія Мезенцева-Федоренко: Це не тільки про політичну волю — ми її здобували з часом.

Якщо порівняти наше IX скликання і VIII, то я пам’ятаю, як спікери/-ки попереднього скликання відкрито заявляли, що вони не підтримують документ, не виноситимуть на голосування ратифікацію та будь-які інші пов’язані документи. Зараз підтримка дуже висока: є спецпредставники/-ці з гендерної політики, протидії насильству тощо. Ми дуже активно разом працюємо.

Виклики війни знизили пріоритетність повного впровадження Стамбульської конвенції у контексті євроінтеграції. Наразі це радше питання захисту постраждалих від насильства, які є як в нашій державі, так і поза її межами.

Ми можемо проголосувати ще за 10 законів, які внесуть зміни до Кримінального кодексу. Але проблема, якщо в судовому процесі суддя не розуміється в оновленому законодавстві — наприклад, не розуміє, що дитина, яка спостерігає за насильством в родині, є потерпілою, а не просто свідком. 

Виникає ще питання промоції, розтлумачення, тренінгів — тут ми покладаємося на Офіс Ради Європи, який знаходиться в Києві й реалізує багато програм з імплементації Стамбульської конвенції в нашу управничу та судову систему.

Читайте також: Навіть коли є відеозапис зґвалтування, справу не відкриють без заяви — народна депутатка Інна Совсун

«Постраждала має розуміти, що від покарання не можна «відпетляти»

Вікторія Єрмолаєва: Тут виходить палка з двома кінцями: з одного боку, велика війна призупинила деякі процеси — зокрема Стамбульська конвенція опинилася не в пріоритеті, тому що в пріоритеті вижити; з іншого боку, велика війна збільшила кількість випадків домашнього й сексуального насильства, про що говорить офіційна статистика.

Чи не є це причиною чи аргументом для того, щоб ратифікувати і впровадити всі норми Стамбульської конвенції пошвидше?

Марія Мезенцева-Федоренко: Ви абсолютно праві, і це питання якраз прописане в законопроєктах, які ви згадували — зокрема в №11270, що націлений на тих громадян/-ок, які стикаються з сексуальним насильством або можуть стати постраждалими від насильства й повинні мати доступ до правосуддя, перебуваючи за кордоном.

У нас ще є питання превенції злочину — ця ініціатива дозволила би нам долучити дипломатичні установи і, напевно, представництва чи резиденції з питань єдності у країнах, де найбільша кількість наших співгромадян/-ок знаходяться у статусі тимчасово переміщених осіб.

Ми розуміємо, що дипломатичні консульські установи й так перевантажені, тому нам треба думати про фінансування додаткових посадових осіб для цього.

За Стамбульською конвенцією держава має забезпечити всебічний захист, де би наші співгромадяни/-ки не знаходилися — аж до можливості повернення їх додому, якщо ситуація з насильством не може бути припинена, розв’язана або покарана за межами нашої держави. Про це і йдеться у законопроєкті №11270.

Вікторія Єрмолаєва: Якщо цей законопроєкт буде проголосовано і впроваджено, як на практиці зміниться ситуація, якщо людина за кордоном постраждала від насильства?

Марія Мезенцева-Федоренко: Ми вбачаємо, що сам доступ до правової та психологічної допомоги щодо сприяння повернення до України буде легшим, адже закордонні установи вже матимуть порядок дій для цього. 

Найголовніше завдання — це забезпечити захист і права постраждалих. У багатьох країнах, де резидують наші співгромадяни/-ки, теж ратифікована Стамбульська конвенція, і це полегшує співпрацю. Єдиний крок зі сторони України — нам треба зафіксувати це конкретним законопроєктом, щоб такі дипломатичні консульські установи мали підґрунтя для своєї роботи.

«Немало чоловіків розповідали, що потерпають від домашнього насилля»

Вікторія Єрмолаєва: Ви були однією з перших політикинь, хто активно адвокатував ратифікацію Стамбульської конвенції в Україні, і бачили на власні очі всі ці п’ять етапів неприйняття — від агресії й торгу до, власне, прийняття. 

Станом на сьогодні, що ще має статися, щоб необхідні законопроєкти були прийняті та які перепони залишаються на цьому шляху?

Марія Мезенцева-Федоренко: Я вважаю, зараз максимально сприятливі умови: є політична воля, є профільний комітет, який при цьому часто складається здебільшого з чоловіків. У них є доньки, дружини, подруги, знайомі, колежанки. Це працює в обидві сторони.

З 2014 року ми займаємося адвокацією цих законопроєктів, і з того часу я отримувала різні повідомлення від виборців. Було немало чоловіків, які казали відверто, що не можуть відповісти на фізичну агресію дружини, бо він її кохає. І не знає, як правильно вчинити й куди звернутися.

Важливий момент, який ви згадали — наразі статистика погіршується. Колеги, які би хотіли сказати, що цієї проблеми немає, не матимуть такого права, бо статистика говорить сама за себе. Тому працювати, працювати й ще раз працювати.

Ми, як держава, вже показали серйозне лідерство, що ми спроможні, ми виконуємо поставлені зобов’язання. Нашому скликанню треба встигнути зробити все, для того, щоб і законопроєкт №11270, і більш критичний законопроєкт №12297 були проголосовані. 

Вікторія Єрмолаєва: Ви згадали дуже класний інструмент: коли говориш з чоловіками, які виступають проти ініціатив щодо гендерної рівності, захисту від сексуального чи домашнього насильства — ти кажеш: «Уяви, що це твоя донька», і цей аргумент працює завжди майже на 100%.

З іншого боку, пані Марія дуже слушно згадала, що сексуальне та домашнє насильство — це і про чоловіків, просто статистично жінки страждають від таких проявів більше. 

Ви почали говорити про законопроєкт №12297 — давайте розповімо нашим слухачам і слухачкам, що пропонує цей законопроєкт.

Марія Мезенцева-Федоренко: Він доволі об’ємний, але якщо коротко — законопроєкт №12297 пропонує вилучити можливість умовного звільнення або відстрочення виконання покарання, коли злочини стосуються зґвалтування, сексуального насильства щодо дітей.

Ми вважаємо, що це дуже важливий крок для того, щоб кривдник або кривдниця розуміли, що покарання невідворотне і, звісно, щоб у нас був захист постраждалого/постраждалої. 

Уявімо, що покарання нашого кривдника або кривдниці відтерміновано — він/вона вийдуть під умовний строк. Ми можемо хіба продумати план переміщення або переховування, постраждала людина не відчуває себе захищеною.

Водночас законопроєкт №12297 забезпечує 5 важливих кроків: 

1. Ефективне невідворотнє покарання кривдника.
2. Захист прав потерпілих.
3. Сигнал про чітке моральне несприйняття сексуального чи домашнього насильства в суспільстві.
4. Покращення довіри до судової системи.
5. Зменшення кількості повторюваних злочинів.

Постраждала має розуміти, що від покарання не можна, вибачте, «відпетляти». Ми вбачаємо, що прийняття цього закону зменшить повторні злочини та в принципі дасть сигнал іншим, що якщо ти маєш намір таке чинити — ти будеш покараний. 

Читайте також: Штраф за неприбирання за собакою у два рази більший, ніж за побиття жінки — співзасновниця БО «Марш жінок»

«Інколи психологічне насильство має гірші наслідки, ніж фізичне»

Вікторія Єрмолаєва: Ми прагнемо завжди відчувати безпеку і бути захищеною чи захищеним від сталкінгу — це нове визначення, яке має з’явитися й доповнити Кримінальний кодекс, про що, зокрема, йдеться в законопроєкті №12297. Чому важливо законодавчо визнати, що сталкінг — теж злочин?

Марія Мезенцева-Федоренко: Сталкінг — це навмисне переслідування особи, докучання, створення страху, небезпеки, використання фізичних методів пошуку особи, створення такої системи, в якій за день може бути 20-30 дзвінків з невідомих номерів, електронні листи, погрози.

Законопроєкт №12297 повинен створити конкретну відповідальність для того, щоб захистити потерпілих і мати конкретні інструменти запобігання. Зараз ми вбачаємо, що серед важливих елементів прийняття законопроєкту – забезпечення психологічного захисту постраждалого/постраждалої.

Також, оскільки у нас з’являються нові технології, з’являються й нові форми насильства. Інколи психологічне насильство може мати гірші наслідки, ніж фізичне, тому для нас актуальними є розбір нових форм сталкінгу — це може бути й фізична присутність, і не фізична присутність, використання третіх осіб. Ми хочемо охопити всі ці нові форми й також показуємо їх в законопроєкті.

Знаєте, коли я вела засідання в ПАРЄ, рік тому в Парижі, для мене це було особисте — десь місяць мені просто погрожували вбивством з країни-агресорки, я ніде це не розказувала публічно. І ми сидимо, уявіть, на засіданні ПАРЄ, розглядаємо резолюцію щодо сталкінгу, щодо публічних осіб, докучання, погроз вбивства, а я просто дивлюся, як на мій телефон приходять ці жахливі повідомлення.

Але це мені надало сили й розуміння, що з цим треба боротися — на рівні національного та міжнародного законодавства. Колеги з Великобританії, Естонії, Латвії, Франції, Іспанії почали розказувати персональні історії. І я кажу: «Леді, джентельмени, дивіться, ми сидимо на комітеті, мені прямо зараз приходять ці погрози».

Багато також є silent жертв — ті, хто не готові говорити, ті, хто бояться, ті, хто знаходяться в страху. Це і є результат оцього сталкінгу, коли особу заганяють в таку емоцію, де він/вона не може діяти, не може покластися на законодавство. Тому ми хочемо криміналізувати це як явище, посилити відповідальність за це й забезпечити механізм правового захисту постраждалого.

Вікторія Єрмолаєва: Це насправді дуже важливо, коли публічні люди теж говорять наживо на велику аудиторію, що ви не сам на сам з цією проблемою. Це цінно, що ви ділитеся своїм досвідом. Чи можете розказати, чим закінчилася ця ваша особиста історія, як ви вийшли з цієї ситуації?

Марія Мезенцева-Федоренко: Поки що кривдниця не покарана жодним чином, вона не знаходиться на території нашої держави, тому тут ще питання географічної складності. Я би хотіла спочатку довести законодавство до фінальної точки — прийняття цих законопроєктів. А не просто махати заявами й публікувати це в інтернеті. Я просто трішки більше розумію постраждалих від такого виду насильства.

Повністю розмову слухайте в доданому аудіофайлі

• Комунікаційна кампанія «Без страху за спиною: комплексне впровадження положень Стамбульської конвенції» реалізується в межах ініціативи «Рівність. Лідерство. Майбутнє».
• Ініціатива «Рівність. Лідерство. Майбутнє» реалізується громадською організацією «Дівчата» в межах проєктів ООН Жінки «Посилення жіночого лідерства для стійких і мирних суспільств», що фінансується урядом Данії, та «Трансформаційні підходи для досягнення гендерної рівності в Україні», що фінансується урядом Швеції та втілюється у співпраці з Офісом Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, а також у партнерстві з Міністерством соціальної політики України. Фінансову підтримку ініціативі також надає Жіночий фонд миру та гуманітарної допомоги ООН (WPHF).
• Думки, висновки чи рекомендації, висловлені у подкасті «Без страху за спиною», не обов’язково відображають погляди ООН Жінки, урядів Данії, Швеції та Жіночого фонду миру та гуманітарної допомоги ООН.

Громадське радіо потребує вашої допомоги для подальшого існування, і підтримати нас ви можете:

• за посиланням на монобанку https://send.monobank.ua/jar/3xdiYaF8Fu, де за найбільші донати на вас чекають чудові бонуси і подарунки від друзів та партнерів Громадського радіо
• ставши нашими патронами на Patreon 
• PayPal: [email protected]