«Де не стоятиму — вистою». Ці слова поета Василя Стуса дуже влучно описують зараз настрої українців та українок, які виборюють свою незалежність. Хоча це складно, і фізично і психологічно. Усі ми переживаємо ту чи іншу травму війни. Втрату. Але обов’язково вистоїмо. У цьому подкасті ми хочемо показати, що ви не наодинці зі своїми переживаннями. Кожен і кожна можуть почути себе у словах наших героїв, скористатися порадами психологів та дізнатися, як і де можна отримати допомогу.
Українці, які втратили житло через обстріли, ті, хто покинув свій рідний регіон через окупацію та ті, хто виїхали за кордон, рятуючись від війни, проходять через схожі етапи переживання травми. Бо і фізична втрата будинку, і у ширшому сенсі, втрата дому, куди ти не можеш повернутися, — це зникле відчуття безпеки. Через це проходила і я, бо була вимушена у 2014 році покинути окупований Крим. І моя колежанка Валентина Троян, яка покинула рідний Луганськ і втратила дім, про який мріяла багато років:
«З 2008 року ми з чоловіком збирали гроші на власний будинок. Ще не дуже уявляли, яким він має бути, але хотіли мати власний дім у Луганську. У листопаді 2013 року, коли у Києві починалася Революція Гідності, ми купили цей будинок, в історичному середмісті».
Вже у червні 2014 року Валентина та її родина були вимушені покинути свій будинок. Вони виїхали з окупованого Луганська і почалось нове життя. Зараз Валя пригадує ці події з посмішкою, але каже, якби я розпитувала її тоді, у 2014 році, це була б зовсім інша розмова. Час поставив усе на свої місця. Валентина знайшла ті опори, які допомагають їй міцно стояти на ногах:
«Минуло вже 8 років. Після втрати того будинку у моєму житті було значно більше здобутків. Якщо говорити про матеріальне, то ми з чоловіком купили своє житло, авто. Моє матеріальне становище значно краще, ніж було у Луганську. За ці 8 років я багато працювала. Зараз я працюю у дуже хорошому колективі, де мені комфортно. Мені цього вистачає, щоб не лише триматися на плаву, а й знаходити внутрішні ресурси для того, щоб щось створювати, якось рости».
Для Валентини, як і для мене, важливу роль у проживанні травми втраченого дому відіграли люди, що оточують, однодумці та улюблена справа.
Матеріальні втрати часто можна відновити, а моральні — заповнити чимось новим, спираючись на досвід тих людей, які це вже пережили. Про це говорить і продюсер проєкту Крим.Реалії Андрій Гевко. Навесні 2022 року в його квартиру в Ірпені потрапили російські снаряди, розповідає Андрій:
«Коли Ірпінь деокупували, мені знайомі скинули відео з дірою у стіні моєї квартири. Я не знав до чого готуватися, але усвідомив, що вже маю збирати гроші, поки я в іншому місті. Коли ми приїхали, з’ясували, що розбитий балкон, стіни кімнати у дірках, розбита стеля, підлога».
Ремонт у будинку родина Андрія робить власним коштом. Проте сподівається на компенсації, які отримають українці, що втратили майно через війну. І поки зберігає усі чеки.
Під час активних бойових дій на Київщині я, як і Андрій, виїхала у безпечніше місце. В один з днів під час мого прямого ефіру на Громадському радіо на телефон прийшло повідомлення: «твій житловий комплекс обстріляли». На той момент я ще не знала, чи уціліла моя квартира, чи не постраждали мої сусіди. Але подумки вже почала прощатись. Мені треба було зібратись, довести ефір, я це зробила. І вже після того, як попрощалась зі слухачами, почала з’ясовувати, що відбулось. Моя квартира вціліла, проте ті емоції та почуття невідомості, страху втрати дуже важко забути. Схожі почуття з початку великої війни пережили мільйони українців. Проте ще більший стрес відчули ті люди, хто все ж втратив. Андрію Гевку пережити цей біль допомогло усвідомлення його власної ціни перемоги:
«Урешті-решт, упродовж кількох тижнів я змирився. Подумав, що, якщо такою є ціна перемоги України, і моя у тому числі, я готовий зазнати втрат. Зрештою я не залишився зовсім без даху над головою. Ми можемо усе відновити. Є люди, які постраждали набагато більше».
Слухайте також: Як підтримати людину, яка пережила втрату?
Ми, звісно, не маємо на меті узагальнювати чи порівнювати почуття різних людей, які стикнулися із втратою дому. Всі люди й ситуації різні. Проте для того, щоб пережити таку травму, треба пройти через декілька етапів і для цього потрібен час. Говорить психологиня Національної гарячої лінії для дітей та молоді Ольга Зінченко:
«Для того, щоб пережити втрати, треба відгорювати. Для цього є різні механізми, потрібно пройти заперечення, злість, торг, депресію. Після проходження цих кроків наступає прийняття. Не можна пропустити жоден із них. Ми можемо кілька разів проживати якийсь із них, але важливо пережити усі ці етапи, щоб прийти до прийняття. Коли ми говоримо про втрату будинку, втрату відчуття безпеки, складно говорити про прийняття. Воно прийде рано чи пізно. Однак, на прийняття втрати потрібно багато часу і внутрішньої роботи».
У стані болю через втрату дому інколи здається, що це ніколи не закінчиться. Емоції змінюють одна одну, від суму та апатії — до відвертої агресії. І все це відчувати — нормально. Це розуміння допоможе сфокусуватися на емоціях і швидше прийти у норму, говорить психологиня:
«Перший етап — це заперечення. Ти чуєш інформацію, але прийняти її не можеш. Цей етап усі ми проходили з 24 лютого. Ти розумієш, що навколо вибухи, почалася війна, але усвідомити це на фізичному, психологічному рівні — не можливо. Заперечення може тривати годину або й рік».
Після заперечення може прийти злість. Передусім — злість на агресора, і це буде виправдано. Але інколи ми починаємо злитись на себе. І звинувачувати себе: не виїхали своєчасно, чи не зробили достатньо для свого убезпечення.
«Якщо злість стосується іншої людини, то з нею легше працювати, цей етап легше пройти. Якщо ця злість на себе, потрібно зупинитися і згадати, хто насправді забрав дім, життя та інше», — пояснює психологиня.
Також, переживаючи травму, ми можемо злитись на людей, що оточують нас, партнерів, родину чи навіть власних дітей. У цьому випадку варто попіклуватись про себе, говорить Ольга Зінченко:
«Потрібно зупинитися і зрозуміти, що з вами відбувається. Потрібно підтримати дітей, допомогти їм. Але, якщо доросла людина не в ресурсі, вона нічого не може дати дитині».
Дуже важливо усвідомити, що відчувати різні емоції потрібно і це нормально. Не варто намагатися їх подавити, варто вміти вчасно зрозуміти, що саме ти відчуваєш. Радить психологиня:
«Але насправді, якщо вже понесло, то вже дуже важко зупинитися і заземлитися. Варто зупинитися завчасно. Перед злістю є інші емоції: роздратування, накопичення емоцій. Це відбувається не раптово, а накопичується. Тому важливо вчитися ідентифікувати свої емоції».
Розібратися зі своїми емоціями можна самостійно, говорить психологиня Ольга Зінченко, але є випадки, коли людина не розуміє, що з нею відбувається. Тоді варто звернутись за допомогою до спеціаліста.
Якщо ідентифікувати емоцію, яку відчуваєш, рівень стресу може знизитись на 30%, розповідає психологиня:
«Усвідомлення емоції дає змогу мозку працювати не в їхньому потоці. Він перемикається у режим усвідомлення. Емоційність спадає, включаються мозкові процеси. Тоді ти зупиняєшся і починаєш думати».
Читайте також: «Рятує не слово «тримайся», а розуміння, що люди поруч переживають щось подібне» — дружини військових про свої емоції під час війни
Після проживання й усвідомлення цих почуттів може настати етап торгу. Ольга Зінченко пояснює, як зрозуміти та що робити, якщо людина перебуває в цій стадії проживання травми через втрату дому:
«Коли ти починаєш шукати можливості якось домовитися із собою, шукати способи зробити собі легше, відриваєшся від реальності, щоб не переживати втрату. На цьому етапі можна застрягнути надовго, шукаючи альтернативу, якої нема. Варто діяти, як у випадку з емоціями. Усвідомити втрату і не поспішати у проживанні усіх етапів. Якщо людина називає речі своїми іменами й розуміє, на якому вона етапі, — цього достатньо».
Отже, людина у різному порядку може переживати торг, заперечення, злість. Але є ще один етап. Він, мабуть, є найскладнішим. Це етап депресії. Тут важливо розрізняти клінічну депресію, як стан, який треба лікувати медикаментозно, і депресивний стан проживання втрати.
«Депресивний етап починається, коли прийшло усвідомлення втрати. Починається процес горювання. Він полягає у тому, щоб відплакати, дозволити собі розклеїтися, відсумувати, попрощатися, відпустити. Якщо говоримо про втрачений дім, можна написати листа від серця, у якому згадати найкращі моменти й подякувати за них. Його можна зберегти, відправити у своє місто, спалити, розірвати. Прощання є кінцевим етапом у процесі „відпустити — дійти до прийняття“», — каже психологиня.
Ідентифікувати депресивний стан можна по апатії. Коли нічого не хочеться робити.
Читайте також: Коли людина вже не переживає — це не тому, що їй не страшно, а тому, що в неї «вимкнулась» нервова система — психотерапевтка
«Я відчуваю, що мені хочеться плакати, мені сумно, немає сили ні на що. Я розумію, що сталося, але мені від цього дуже боляче. Це депресивна фаза. Варто зважати, щоб вона не перейшла у клінічну депресію. Якщо такий стан триває понад 14 днів, варто проконсультуватися з психіатром», — радить Ольга Зінченко.
Важливо дати собі дозвіл пережити цей період, не звинувачувати себе за бездіяльність чи апатію, дозволити собі відгорювати. В цьому випадку може настати кінцевий етап проживання втрати, розповідає психологиня:
«Далі настає етап сприйняття. Однак життя продовжується важливо дозволити собі жити далі. Це складно. Зараз складно абсолютно усім українцям та українкам, де б вони зараз не були».
Слухайте також: Як відновлювати в собі сили під час війни?
Отримати допомогу спеціалістів можна безоплатно через гарячі лінії, які працюють для українців, радить Ольга Зінченко:
«За психологічною допомогою і підтримкою можна звертатися і до психологів, і до психотерапевтів і психіатрів. В Україні нині 24/7 анонімно та безоплатно працює Національна гаряча лінія для дітей та молоді. Якщо вам до 25 років, або ваш запит стосується дітей, звертайтеся за номерами: 116-111, 0-800-500-225.
Якщо ви — доросла людина і потребуєте психологічної допомоги, можете звертатися на Національну гарячу лінію із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за номерами: 116-123, 0-800-500-335.
Українці та українки за кордоном можуть отримати психологічну допомогу та підтримку у нас. Можна звертатися на гарячу лінію. Ми консультуємо й у Telegram, в Instagram і на Facebook. У Telegram можна зателефонувати. Усі контакти можна знайти ТУТ».
До того ж, можна звертатись на безоплатну гарячу лінію психологічної підтримки за номером: 0800211444, у всеукраїнський кол-центр фундації «Варто жити». Також працює безоплатна інтернет-платформа для психологічних консультацій «Розкажи мені», Міжнародна гуманітарна організація «People in Need» і багато ініціатив, які допоможуть вам розібратись із почуттями та дати опору і розуміння, що ви не самі.
І завжди пам’ятайте ці слова Стуса: «Де не стоятиму — вистою».
Авторка програми Вікторія Єрмолаєва, звукорежисерка Юлія Соганчі.
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS