Уявіть, як на Закарпатті звучить джаз, але не американський, а ромський. Він народжений у ромських родинах: із саксофоном, акордеоном та ударними. Додайте до цього вишиванку з маками та іншими квітами. Ромська вишита сорочка — яскрава і зовсім непроста. Її поєднують зі строкатими спідницями.
Ромська культура вбирала в себе звичаї сусідніх народів та ставала частиною нашої спільної культурної спадщини. В Україні вона глибока, яскрава й унікальна. Її плекали покоління людей, яких суспільство часто не помічало навіть тоді, коли ті перебували в центрі сцени. Роми завжди вміли додати щось особливе до будь-якої форми мистецтва, якої торкались. Про це розповідає кандидатка історичних наук, фахівчиня з ромських студій, культурна менеджерка, головна редакторка медіа «Погляд» Наталія Зіневич.
«Наприклад, ті ж романси. Авторами цих романсів були професійні композитори та поети, а потім роми вже мали змогу туди додати свою мелодику та талант виконавця. Завдяки цьому романси мали попит, на них ходили. Це була не просто мода, а суцільне захоплення, яке прожило фактично до початку XX століття», — каже Наталія Зіневич.
Ромська мова — одна з найбільш унікальних мов Європи. Вона походить із північної Індії, що робить її єдиною мовою в Європі, яка належить до індоарійської гілки. Вона увібрала слова з десятків інших: від перської, грецької, вірменської, румунської, угорської до слов’янських. Це жива пам’ять мандрівок ромів через континенти протягом століть. Вона збереглась у піснях та фольклорі, проте протягом десятків років в академічних і політичних колах ширилась думка, що ромської мови, як окремої, не існує.
«Дехто вважає, що у ромів навіть немає своєї мови. Якщо навіть зараз провести дослідження, то буде якийсь відсоток українців, які вважають, що у ромів немає власної мови, а вони говорять, наприклад, «блатним арго» чи мішанкою різних мов. Насправді це не так. Роми довго не мали можливості кодифікувати свою мову через те, що були бездержавними.
Кодифікація сталась лише у 20-ті роки у Радянському Союзі завдяки дуже відомому, талановитому українському лінгвісту Олексію Бараннікову, який був відомим індологом, академіком СРСР. Певною мірою він завдячував ромам тим, що став дуже відомим у світовій науці. Баранніков сам з Черкащини й жив поряд з ромською громадою у дитинстві, де й вивчив їхню мову. Потім він вступив і навчався сходознавства та різним мовам в університеті Святого Володимира.
Коли настала Перша світова війна, то університет евакуювали. Він мав змогу поїхати в експедиції на території нинішньої Бєлгородщини, Воронежчини, де подосліджував діалекти ромів. Олексій Баранніков з’ясував, що там живуть українські роми, які говорять тією ж говіркою, що він чув на Черкащині, і вони ж розуміють українську мову. Українські роми жили саме в українських селах», — розповідає головна редакторка медіа «Погляд».
У цих селах родини українських ромів зберігали як ромську, так і українську культуру. Це унікальне явище дуже вразило дослідника Олексія Бараннікова. Пізніше він долучився до робочої групи з кодифікації ромської мови, у часи так званої коренізації за радянської влади. Під час кодифікації за основу взяли діалект російських ромів, але саме український — був багатшим і більш розвиненим.
«Олексій Баранніков створив словник та граматику. Власне граматика була побудована на основі діалекту українських ромів. Коли Олексій Баранніков спілкувався з Агатангелом Кримським то сказав йому так: говорять, що українців немає, але якщо є українські роми, то українці стовідсотково теж. Вони є не лише на тих територіях, які входили до складу УРСР, а ореол розселення українців був набагато ширший. І те, що тоді склались по-іншому кордони, це лише історичний випадок.
Саме лінгвістичні дослідження це доводили. Спростувати їх сьогодні неможливо. Це серйозний аргумент тяглості проживання на певних територіях для нас та для ромів. Знову ж таки, якщо ми повернемося до стереотипу, що роми — кочовий народ, перекотиполе, немає в них батьківщини, вони дуже легко змінюють країни, то це не так. Щоб сформувалася група з власним діалектом, то вона має жити поруч з цим народом, з яким відбувається міжкультурний діалог та взаємні впливи впродовж кількох століть.
У нас досить строката група етнічних ромів на теренах України. Складна історія різних регіонів країни має відблиск у ромській культурі. До нас приїздять багато закордонних дослідників, які вивчають ці феномени», — каже Наталія Зіневич.
Читайте також: Крізь століття гонінь та дискримінацій: як збереглась ромська ідентичність
У XX столітті роми заснували власну джазову традицію. Імпровізація поєднувала глибоке музичне відчуття і вільний духу мандрів. Від Джанґо Рейнхардта у Франції до музикантів із Закарпаття, ромський джаз став не просто стилем, а голосом. Це був спосіб заявити про себе у світі, який часто їх ігнорував. Навіть у складних історичних умовах роми не лише зберігали свою культуру, а й творили нову — впливову, новаторську та таку, що залишила слід у світовому мистецтві, розповідає Наталія Зіневич.
«Ромська культура — це частина нашої культури. В Україні та Європі — на 100%. Далі складніше, бо коли я спілкуюсь з американськими, турецькими та азійськими дослідниками ромів, то теж там дуже багато всього цікавого. Єдине, що у нас немає оперативної пам’яті та ресурсу, щоб так широко дивитись на цю рамку. Наприклад, якщо ми візьмемо певні культурні феномени, то вплив ромів на джаз, панк та певні музичні течії є колосальним.
Це відбувалось не в якихось далеких країнах, а й в Україні. Той же закарпатський ромський джаз розпочався фактично одночасно зі світовим ромським джазом. Він існує й сьогодні. На жаль, у зв’язку з війною не проводяться фестивалі. «Пап-джаз-фест» — це унікальне явище. Будь-які дослідники джазу підтвердять, наскільки крутий рівень світового джазу є в Україні», — зазначає фахівчиня з ромських студій.
Гурт Gogol Bordello започаткував жанр gypsy punk або ромський панк як симбіоз різних музикальних течій. Gogol Bordello, створений у Нью-Йорку 1999 року українським ромом Євгеном Гутцем, став символом цього стилю. Цей гурт настільки відомий, що виступав навіть разом із Мадонною.
Учасники гурту активно підтримують Україну, виступають проти російського терору та колонізаторства. Колектив бере участь у проукраїнських акціях, випустив ряд пісень у колаборації з українськими та світовими зірками.
Ромську музику і культуру активно переосмислювали у кінематографі, розповідає фахівчиня з ромських студій Наталія Зіневич. Це особливо помітно на прикладі таких фільмів, як «Циганка Аза» та «Будулай». Обидві стрічки вийшли у 80-х роках. Вони не позбавлені впливу свого часу, у них ще залишаються певні романтизовані або спрощені уявлення про ромське життя. Проте ці фільми змінили оптику: вони вперше дали ромській музиці, костюму, манері розмов право звучати на першому плані.
«У Радянському Союзі кіно було дуже потужним інструментом, у якому ромська тематика потрапляла в певне ідеологічне поле зору. З’являлися певні продукти, які потім йшли в народ, бо вони виявляли больову точку чи емоцію. «Будулай» свого часу був бестселером. Це соціальна драма, яка була близька не лише ромам. Але для ромів вона стала важливим явищем, бо бачити своїх на екрані не лише в епізодичних ролях та на якихось підтанцьовуваннях, це був певною мірою емансипаційний досвід.
«Циганка Аза» — фільм-переосмислення української класики, але з залученням не лише акторів-представників ромської культури. Це безпрецедентне явище. Фільм знімали на натурі, на Поділлі. У головній чоловічій ролі був Ігор Крикунов. Пізніше він розповідав, що на знімання приїздили цілими родинами: від новонароджених до літніх людей. Уся масовка — це були роми.
Враховуючи те, що більшість з них вже були старші люди, то вони пам’ятали свій дитячий період кочового життя. На той момент вони вже жили як звичайні радянські громадяни у квартирах, тому в них була ностальгія за кочовою свободою. Коли вони зʼїхались на знімання, то в цей період могли легально співати всі їхні пісні», — говорить кандидатка історичних наук.
За її словами, «Циганка Аза» вистрілила на весь Радянський Союз. Фільм транслювався в кінотеатрах російською, але ромську мову можна було чути, як і українську.
«Але якщо ви послухаєте українську, то почуєте, що її переклали некоректно, теж саме і з ромською. Там, мабуть, під час цензурування працювали якісь московські експерти. Наприклад, ромів зображували як сонцепоклонників. Хоча вони є християнами, і більшість про це знають.
Можливо, вони зображували ромів-язичників з якимись вигаданими ритуалами, щоб применшити роль християнської релігії. Радянська ж людина не мала бути релігійною, а поклонятись сонечку виглядає як просто гра. Це був такий маркер імперськості, коли навіть вже знятий продукт, у якому є голоси української та ромської культур, проходить додаткову цензуру, щоб її побачив радянський глядач», — зауважує Наталія Зіневич.
До виходу цих фільмів, у період радянсько-індійської дружби, особливо з 1950-х до 1980-х років, у СРСР спостерігався справжній культурний бум індійського кіно. Індійські танці масово ставили в школах, палацах культури, філармоніях, а головними виконавцями часто були саме роми. Ось у чому був парадокс радянського підходу: замість підтримки власної етнічної різноманітності, держава дозволяла ромам бути помітними в інших образах. Але звʼязок цих двох культур виявився значно глибшим.
«Роми знайшли нішу для себе, в якій вони отримали змогу легально досліджувати й показувати публічно культуру своїх далеких предків, хоча самі роми до повоєнного періоду не знали про своє індійське коріння. Це теж був певний літературний міф, але у них не було доступу до наукових досліджень. Вони були впевнені, що мають єгипетське походження. Тільки лінгвісти це дослідили, але оскільки вони не були ромами, то ця інформація до них доходила по частинках. Насправді тоді ж не було таких технологій, як зараз.
Українсько-ромська поетеса Рані Романі у фільмі «Сім історій успішних ромських жінок» розповідала про те, як дитиною в Києві в кінотеатрі просто неба дивилась індійське кіно. Вона була шокована тим, що почула в фільмі рідну мову. Її родина не могла зрозуміти, чому в Індії говорять тією ж мовою, що й вони, тому почали телефонувати в Москву, у театр «Ромен».
Цей театр створювався в роки коренізації. У цей час вивчали та кодифікували ромську мову. Зʼявлялись вчителі та перші поети, яких заохочували перекладати радянську пропаганду на ромську. Потім їх почали маргіналізувати, частково репресувати, а ромську мову в 1938 році було визнано безперспективною. З цього часу до кінця радянського періоду не вийшло жодної книги ромською мовою», — каже кандидатка історичних наук.
Історія і культура ромів дуже різнобічна та цікава. Вона зберігалась у родинах та передавалась дітям з покоління в покоління. Водночас уявлення про життя та звичаї ромських родин теж часто піддавалось стереотипам та узагальненням.
Читайте також: «З двома коренями в серці, але з одним домом»: як живуть українські болгари
Всупереч поширеному міфу, більшість ромів не мандрують, а проживають у поселеннях. Звичаї та побут (як і діалекти мови) різняться залежно від того, де та чи інша група мешкає. Деякі поселення більш консервативні та дотримуються традиційних правил, інші змінюються та осучаснюються.
Та є і спільні риси, які обʼєднують народ: повага до старших, цінність власної родини й гостинність. Про це розповідає Валентина Золотаренко, ромська медіаторка Міжнародного Благодійного жіночого фонду «Чіріклі», яка активно долучилась до розвитку ромського жіночого руху в Україні.
Пані Валентина належить до ромської етногрупи — серви. Вона прийшла на інтервʼю у яскравій хустці. Цей елемент традиційного вбрання немає окремої назви, проте несе символічне значення.
«Я, як заміжня жінка, повинна носити хустку, але сьогодні ми вже трохи відходимо від цих стереотипів. Я більш сучасно підходжу до цього і моя родина це сприймає. Але якщо є така нагода, то одягаю ромське вбрання і почуваю себе в ньому зовсім інакше.
Традиція одягати хустку схожа з українською: заміжня жінка покриває голову після того, як вступила до шлюбу. У нас дуже багато є різних етногруп. Багато ромів, які проживають на певній території чи спілкуються тісно з людьми, які їх оточують, наслідують традиції одне в одного», — каже Валентина Золотаренко.
У традиційних ромських родинах чоловіки грають керівну роль. Вони ухвалюють ключові рішення, відповідають за матеріальне забезпечення сім’ї. Така патріархальна модель закріплена звичаєвим правом і підтримується старшими поколіннями як частина культурної спадщини.
«Так склалося історично, що чоловік — це голова. Він відповідає за родину та всі питання, які виникають у ній. Якщо брати позив від цього, то ми з малечку привчаємо хлопців брати на себе відповідальність, розвивати цю навичку в родині та суспільстві. Але, звичайно, трошечки ми їх балуємо цим», — зауважує пані Валентина.
Часи змінюються, а отже змінюються і традиції та стосунки всередині родини. Проте різниця між вихованням хлопчиків та дівчат ще досі відчувається.
«Світ не стоїть на місці, все йде вперед. У традиційних сім’ях, де дуже компактно проживають роми, то там трішечки більша різниця у вихованні між дівчатками й хлопчиками. Тенденція така, що дівчаток роблять домашніми. Батькам дуже складно наважитись на те, щоб відпустити доньку на навчання із дому. Вони переживають, щоб нічого не трапилося з нею. Тому вона зі свого дому йде до чоловіка, із рук в руки її передають.
На щастя, це теж змінюється. Дівчата в нас від природи розумні, вміють адаптуватися у всьому в житті. Жінки у складних ситуаціях швидше знаходять можливості для сім’ї заробити кошти або якусь складну проблему пережити.
Освіта — це наше болюче питання, бо не всі ходять до школи, дехто рано кидає її. Але діти у нас дійсно розумні, якщо їм дати шанс здобути освіту, то це було б дуже класно», — розповідає ромська медіаторка Міжнародного Благодійного жіночого фонду «Чіріклі».
Читайте також: Турки-месхетинці: народ, який пережив дві депортації й оселився в Україні
А от ранні шлюби у деяких ромських громад традиційного укладу і досі практикуються. Одруження у 14–17 років подекуди вважається нормою й частиною культурної традиції. Така практика пов’язана з історичним укладом і домовленостями між сім’ями, але водночас викликає занепокоєння з боку правозахисників через порушення прав дітей, зокрема дівчат.
«У кожній групі це відбувається по-своєму, але майже в усіх можуть бути ранні шлюби. Наші дівчата дуже швидко дорослішають. Чому одружують рано хлопчиків? Молоді хлопці, коли починають доросле життя, то можуть потрапити під поганий вплив та в нехорошу компанію. Батьки думають, що вони роблять дуже добру справу тим, що рано одружують дітей. Певний час після укладання шлюбу діти живуть з батьками, щоб подорослішати та звикнути до того, що вже самі мають родину.
Звісно, не потрібно позбавляти дітей дитинства. Треба дати їм шанс здобути освіту, отримати якусь професію, а тоді вже заводити родину. Це складно змінити за один раз, але потрохи ситуація з цим змінюється. Уже не кожен молодий хлопець охоче одружується в 16 років, як і не кожна дівчина. Ми працюємо з батьками та дітьми, намагаємось показати їм власним прикладом, що потрібно спершу стати особистістю, а тоді вже заводити сім’ю», — зазначає Валентина Золотаренко.
Ранній шлюб порушує Конвенцію ООН про права дитини. Україна — підписантка цієї конвенції. Законодавчо в Україні встановлено мінімальний шлюбний вік — 18 років. Проте на практиці окремі громади далі укладають традиційні або «неофіційні» шлюби без реєстрації. Проконтролювати ці процеси складно, бо частина ромів не має документів.
Ромські активісти та правозахисники працюють над тим, щоб підвищувати обізнаність у громадах, сприяють доступу до освіти та підтримують молодь у виборі власного шляху. Але для досягнення відчутних змін необхідна комплексна стратегія, що включає освітні програми, економічну підтримку та зміну суспільних уявлень про роль жінки та чоловіка в ромських громадах.
Читайте також: Гагаузи в Україні: історія, побут, мова і «Заповіт» Шевченка гагаузькою
Молодше покоління ромів, особливо в містах, поступово переосмислює традиційні культурні норми. Все частіше трапляються змішані шлюби, зростає участь жінок у публічному житті. Проте стигматизація з боку суспільства, бідність і низький рівень освіти іноді змушують ромські родини зберігати традиційний уклад, щоб захиститись від зовнішнього тиску та дискримінації.
Саме через ці соціальні умови й виникають спрощені або стереотипні уявлення про ромських жінок, зокрема поширений образ ромки як ворожки. Він сформувався ще в попередні століття.
«Роми завжди контактували з природою, з сонцем, з лісом, з травами. Це була така загадка для інших. Через свій життєвий досвід вони лікувались різними травами, прикладали подорожник до рани, варили настоянки для того, щоб не болів живіт. У людей усе невідоме викликає подив чи насторогу.
Люди зі слабкою психікою, коли мають проблеми, хочуть якусь підтримку. Роми ж від природи хороші психологи, вони тонко відчувають інших. У певний момент можуть дати слушну пораду. Коли людині погано, то потрібно, щоб її вислухали насамперед. Це ми вже зараз розуміємо, а раніше думали, що це якось магічним чином виходить.
Коли людина свою проблему обговорює в голос, то вона сама і рішення знаходить. А як було раніше: ромка вислухала людину, підтримала її, порадила піти до церкви та помолитись. І людина якось розв’язала свою проблему. Якщо раніше це було перевагою ромів, то сьогодні в інтернеті зʼявилось купу різних ворожок, тарологів, магів. Усім же неможливо вірити. Але я не відкидаю, що людина може щось відчувати, мати внутрішнє відчуття. Не можна сказати, що всі шахраї та аферисти», — говорить ромська медіаторка Міжнародного Благодійного жіночого фонду «Чіріклі».
Не дивлячись на те, де вони мешкають, у ромів є дійсно щось спільне — це гостинність та щедрість. Роми традиційно дуже щедрі господарі, а застілля у них — не просто трапеза, а важлива частина культури та вияв поваги до гостей. Стіл накривають рясно, з великою кількістю страв. Роми дуже люблять мʼясні страви, вони мають бути масні та ситні.
«Найголовніше, щоб було все поживне і всього було багато. У нас не визнається дієтична кухня. Якщо навіть потрібне таке харчування людині, то його дуже важко налагодити. Роми — дуже гостинні, тому готують не тільки на свою родину, а й на випадок того, що хтось може завітати в гості. Ми рідко домовляємось телефоном, щоб когось провідати. Якщо людина проходила повз родичів, знайомих чи друзів, то може раптово подзвонити у двері. Ти маєш відкрити їй, накрити стіл і прийняти гостинно», — говорить пані Валентина.
У деяких українських ромів є цікава традиція на Великдень. Вони випікають дуже високі паски, і навіть змагаються, у кого вона буде вищою.
«Роми дуже вірять в Бога і дуже дотримуються цього. Вони — богобоязні люди, тому святкують усі великі свята, такі як Великдень та Різдво. Без пісень та танців це не обходиться. Нам потрібно, щоб обовʼязково було весело.
Велике значення має випікання паски вдома. Як би важко не було, але треба зробити все належно. Люди довго можуть збирати кошти для цього. Треба спекти смачний, красивий хліб, додати туди багато всього. Якщо тісто осідає, то це вважається поганою прикметою. Роми хвилюються через це сильно. Щоб була висока паска, для неї будуть спеціальні печі. Такий великодній хліб у ромів може сягати до пів метра», — розповідає експертка.
А також роми вважають своєю традиційною стравою борщ. Він трохи відрізняється від звичного, бо у ромському борщі має бути декілька видів мʼяса.
«Для українських ромів борщ є теж своєрідним культом. Тільки у нас такий борщ, що там є три види мʼяса. Ложка там не те що стояти не буде, а її туди й не встромиш. Все буде смачно: капуста буде хрумтіти, картоплю поріжуть грубими шматками, до борщу ще й спечуть якісь пампушки чи коржики», — додає Валентина Золотаренко.
Читайте також: Караїми: народ, що всюди створює «маленький Крим»
Ромська культура є частиною української культурної спадщини, і навпаки. Українців та ромів поєднує не тільки досвід проживання по сусідству, але й історія кількох століть пригнічення та винищення. За радянських часів ромська культура зазнала системного придушення, а нині Росія — спадкоємиця СРСР — знову нищить ромські поселення в незалежній Україні. Ті поселення, у фольклорі яких зберігались і унікальні приклади українського фольклору, говорить Наталія Зіневич.
«Ізюмський регіон — дуже цінний для досліджень, але його культуру фактично повністю знищили росіяни. Там жила громада ромів, яка точно зафіксована у документах ще з козацьких часів: упродовж 300 років одні й ті самі родини, з тими ж прізвищами. Зараз їх, на жаль, розкидало по всьому світу. Всі знають, що росіяни творили в Ізюмі. Українська і ромська культури на Слобожанщині щодня знищуються», — констатує Наталія Зіневич.
У прифронтових і звільнених регіонах зафіксовані випадки руйнування сучасних ромських поселень внаслідок обстрілів, депортацій або повної втрати житла.
Подкаст створено за фінансової підтримки Європейського Союзу та Ради Європи. Його зміст є виключною відповідальністю авторів. Погляди, висловлені в цьому подкасті, жодним чином не можуть тлумачитися як такі, що відображають офіційну думку Європейського Союзу чи Ради Європи.