facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Гагаузи в Україні: історія, побут, мова і «Заповіт» Шевченка гагаузькою

Інтерв'ю

Чим живе народ, існування якого заперечувала Російська імперія? Які традиції, свята та звичаї оберігають гагаузи України, аби відродити культурну пам’ять?

Гагаузи в Україні: історія, побут, мова і «Заповіт» Шевченка гагаузькою
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--
Що було у випуску:
11:50«Заповіт» Тараса Шевченка в перекладі на гагаузьку

Гагаузи — православний тюркомовний народ, до повномасштабної війни в Україні їх проживало близько 30 тисяч. Більшість — в Одеській області.

Існує декілька версій походження гагаузів. Згідно з першою, це православні слов’яни, які перейняли тюркську мову і традиції. Згідно з другою — це нащадки тюркомовних кочових племен куманів та огузів, що прийшли у Пруто-Дністровське межиріччя з Балкан. Батьківщиною гагаузів була Добруджа, регіон біля західного узбережжя Чорного моря, нині поділений між Болгарією і Румунією. А туди вони потрапили внаслідок міграції з передгір’я Алтаю.

Переселення

Важливою сторінкою в історії народу було переселення у XIX столітті. Розповідає кандидатка філологічних наук, доцентка кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, наукова пошукачка в університеті Оксфорд Тудора Арнаут.

«Нас переселили у Бесарабію, або як ми називаємо цей регіон Буджак, на південь України і південь Молдови. Сьогодні одна частина, на жаль, живе в Молдові. Вона створила свою Gagauz Yeri — автономну область, а інша — в Одеській області. Це наша держава, це наша родина, ми тут живемо, це наша матір. І тут, ви самі знаєте, що і Шевченко про це писав, про Кургани. Тут жили половці, огузи, печеніги, ногайці», — розповідає Тудора Арнаут.

Чому ж Російська імперія переселила гагаузів з Балкан? Офіційна версія різниться від реальності:

«Офіційна версія, пострадянська пропаганда нам завжди казала, що вони були вимушені нас переселяти, що на нас наїжджали повстанські війська османців, і тому нас нібито рятували від „османського іга“, так завжди казали. І нібито Олександр ІІІ нас переселив сюди, у ці землі. Аж три потоки було. Люди приїжджали, переселялися, потім вони бачили, що там Росія, яка нам каже, що є вільні землі, потім люди поверталися назад. І це було аж три рази переселення. І коли ми переселилися, вони казали, що „так, ми вас будемо переселяти до моря“. Тому що ми жили в перемісті Варни, там Дунай. Завжди ті гагаузи, які переселилися, жили, або біля моря, або біля ріки Дунай!», — згадує Тудора Арнаут.

Реальність же виявилась зовсім іншою. Насправді гагаузів переселили в степ, хоч і обіцяли, що жити народ буде біля води. Та й мета була зовсім не благородна.

«„Велика“ Російська імперія з одного боку нам хотіла зробити „добре діло“ — нас переселяти. Вони зробили, як завжди, таку версію. Для Росії, треба було, щоб ми охороняли кордони на той час їхньої „малої Росії“. І вони, коли ми переселялися, вони нас обманом переселили, тому що разом з нами переселилися і болгари. В Одеській області їх дуже багато, десь 200 тисяч людей. Нас, гагаузів, узагалі не писали, що ми є. Вони писали, що ми колонисти. Якщо болгар записали, що вони болгари, то про гагаузів, як націю, взагалі ніде нічого не написано. І вони нас обманом переселили на ці землі. Вони знали, що ми тюркомовне населення, ми їм заважаємо на цих Балканах, тому що наші повстанці заважали Російській імперії відкрити вікно на ці Балкани. І вони їх просто розчистили», — розповідає дослідниця.

Деякий час поруч з гагаузами та болгарами жили і ногайці, які теж постраждали від дій Російської імперії.

«Назви наших сіл, які сьогодні є, не придумані гагаузами або не взяті з тих міст, де вони жили. Вона взяті з ногайських імен, такі як Курчі, Кубі, Сателик Хаджі, Єський Троян, Джагалтай, Тумай, Кипчак і так далі. Це назви ногайських поселень, у яких люди жили. І навіть сьогодні треба заново писати правдиву історію, що ми жили разом з цими ногайцями. А потім Росія їх взяла, поділила на шматочки. Одну частину відправила до Румунії, до Констанци, одну частину відправила до Маріуполя, одну частину — до Криму», — додає Тудора Арнаут.

Звільнення від податків та армії

Після переселення гагаузів Російська імперія не обкладала їх податками та не забирала в армію. Начебто знову з благородною метою і нібито, щоб підтримати народ. Та й тут реальність була іншою.

«Знаючи гагаузький і болгарський характер… Вони переселилися і в них нічого не було. Нічого. Вони починали з нуля, тому що вертатися додому вже не мали можливості. Що Російська імперія їм давала, тим вони намагалися якось облаштувати своє життя. І якщо їм ще обклали податками, то там була б революція. І то в 1907 році в Комраті, в Молдові були спроби революції», — згадує вона.

Були випадки, коли гагаузів в армію все ж забирали. Не масово, але і не з питань гуманізму.

«Чому гагаузів не брали в армію? Росія думала, що ми зрадники. Як вони казали завжди: „Ви нас будете продавати туркам“. Тому і нас і не брали. Вони завжди, за весь радянський час, завжди нам казали, що у вас немає героїв. Ні в першій, ні в другій світових війнах у вас немає. І коли наші історики почали працювати самі, виявилось, що у нас дуже багато є на той час героїв Радянського Союзу, героїв першої, другої, як вони кажуть „вітчизняної війни“», — вважає Тудора Арнаут.

За радянських часів гагаузи України займались скотарством та землеробством. Розвивали і підтримували свою культуру, але, на жаль, не розвивали мову.

«Мова була тільки словесна. Ми не вивчали гагаузьку мову у школах. Тільки, коли ми вже маємо свою державу, то починаючи з 1990-х років держава Україна дала нам можливість, щоб ми спочатку відкрили гагаузьку мову як факультатив. А потім ми вже й змогли вивчати як обов’язкову мову, рідну мову», — розповідає кандидатка філологічних наук Тудора Арнаут.

Тудора Арнаут. Фото з соцмереж

Мова

Гагаузька мова, яка зараз активно розвивається, належить до огузької групи тюркських мов. Вона ближча до турецької.

«Справа в тому, що ми не вивчали гагаузьку мову літературно, писемно, тому дуже багато є слів, які взяті із російської мови. Дуже багато. І зараз ми намагаємося її очищувати, скажімо.

У 2016 році ми мали можливість відкрити в університеті Шевченка Спеціальність на кафедрі тюркології, де я працюю, гагаузьку мову і літературу. Потім ми трошечки розширили. У 2018 році ми додали ще англійську мову і ми випустили ще одну групу за спеціальністю „гагаузька мова і література та англійська мова“», — ділиться вона.

Цікаво і те, як гагаузи повертають свої національні імена.

«На жаль, національне ім’я, через те, що гагаузі православні, тоді не писалося. І тільки зараз ми починаємо намагатися, з церквою воюємо, щоб ми писали своє ім’я, як воно не по-християнськи, а як воно гагаузькою мовою. Наприклад, мій син, я його назвала не Деніс, а Дініз. Це означає море. І ми його в паспорті також записали Дініз», — пояснює жінка.

І у самої нашої героїні історія з іменем дуже цікава.

«У мене в паспорті було написано Феадора. В українському було написано Федора. Національне ім’я: мене охрестили як Тудора, тому що мою хрещену матір звали Тудора. Дома мене називають у селі Доря. У народі називають Дора. Тільки я себе називаю Тудорою», — сміється вона.

За радянські часи гагаузькою мовою було надруковано всього 15 книжок. Сьогодні ж у гагаузів є багато як наукової, так і художньої літератури. Є й переклади творів українських поетів та поеток гагаузькою мовою. Так, до прикладу, гагаузькою звучить уривок «Заповіту» Тараса Шевченка» у перекладі Тудори Арнаут.

Свята

У культурі гагаузів є традиційні православні свята, які відзначають і українці, а також унікальні народні свята. Цікаво, що рік у гагаузів ділиться на 2 пори. З травня по листопад і з листопада по травень. Це зумовлено тим, що на початку травня всі віддавали скот пастуху, а у листопаді він повертав тварин господарям. А ще початок травня — це пробудження навколишнього світу, першої роси, першого приплоду. Звідси свято Хедерлез, яке відзначається 5 травня. Цей день шанується на рівні з Великоднем.

А наприкінці листопада відзначають вовчі свята. Основу складають ритуальні заборони на всі види жіночих робіт із вовною та використання гострих предметів.

«Згідно з народним повір’ям, якщо чоловік опинився в полі, в тому одязі, який жінка повязала або пошила під час вовчих свят, то за ним невідкладно поженеться вовк».

Символ вовків популярний у гагаузів, з ним пов’язана і легенда про виникнення народу. Її розповів гагауз Василь Келіогло.

«Гагаузи обробляли землю, були працьовиті. І якісь неприятелі, варвари напали на гагаузів. Тоді вирізали увесь рід гагаузький, залишили лише маленьку дитину, немовля. Але дуже завзято вони захищали свою землю і ватажок неприятелів сказав, що останній гагауз повинен померти мученицькою смертю: „Відрубіть йому руки і ноги і викиньте в ліс“. Після того, як це зробили, в лісі з’явилася зграя вовків з вовчицею, з маленькими вовками та облизала вовчиця рани. Як відомо собаки, вовки мають таку властивість, що лікують рани.

І від цієї вовчиці і від цього немовля пішло плем’я огузів, а потім і самі гагаузи», — підсумовує Василь Келіогло.

Тарілка з орнаментом, притаманним гагаузам, яку приніс Василь Келіогло

Традиції

Народних традицій у гагаузів багато, вони пов’язані і з побутом, і з визначними подіями, як-от весілля чи вагітність.

«Коли жінка вагітна, то вважається, що треба якийсь залізний предмет обов’язково мати вдома, щоб якісь духи не приходили і щоб їй нічого не чулося», — розповідає Тудора Арнаут.

А після пологів жінка 40 днів не має з’являтися на людях, бо вважається, що вона ці дні ходить між життям і смертю, і її в цей час дуже оберігають. Цікаві традиції пов’язані і з дитиною, яка з’являється на світ.

«Наприклад, як дитина народилася і починає ходити, ми завжди беремо перо і між ногами його відрізаємо приказуючи „Ходи так легко, як перо“. Якщо виліз перший зуб, ми його беремо трошки хлібу і завертаємо цей маленький шматочок і кидаємо на горище зі словами: „Карга, карга, насана, тімир, диш, вербана, кімік диш“. Тобто кажемо: „Вороне, візьми цей зуб і дай мені залізний зуб“», — пояснює гагаузка.

Святкують гагаузи з національними співами. Вже є багато і осучасненої гагаузької музики, яка зберігає традиційні мотиви.

А так гагаузькою мовою звучить гімн України. У перекладі Тудори Арнаут. Виконують артисти села Дмитрівка Болградського району Одеської області.

Мова, культура та звичаї гагаузів дуже багаті. Цікаве віднаходимо і на гагаузькій кухні.


Читайте також: «Гагаузи України люблять працю і добиваються успіху» — Василь Келіогло


На смак і запах

Гагаузька кухня має багато спільного з кухнями інших народів балканського регіону. Різноманітності страв на столі сприяє м’який клімат регіону, сільське коріння багатьох гагаузів, а також любов до довгих і рясних застіль. У гагаузькій кухні багато страв з молока, всіх видів м’яса і сиру. Важливе місце займають борошняні вироби, особливо пироги, в тому числі і листковий з бринзою. До національних страв належать «гьозлеме», «кивирма», «суанни», «саарма», гагаузькі соління — «туршу». Гагаузький плов готується з булгуру. Гагаузи сповідують православ’я, тому в їхній кухні своє місце займають страви зі свинини і вино. Наприклад, червоне вино подається практично до всіх страв. Про національні страви говорить і гагауз Василь Келіогло.

«Наприклад, така їжа, як кабакли. Її роблять з прісного тіста, з меленим гарбузом і цукром, як рулет.

Є ще кирма — теж з тіста, але сметана і творог замість гарбуза. Є така їжа як каурма. Це м’ясна їжа, я бачив у грузинів, молдаван, турків теж каурма є. Але ми вважаємо, що це наша їжа. Наша каурма відрізняється трохи від каурми інших народів. Також у нас є сучасна страва — манджа. Вона може бути з картоплі, з цибулі (багато цибулі, багато помідорів). Тому що в Бессарабії, в Буджакі, багато перців, помідорів», — додає чоловік.

У студію Громадського радіо Василь Келіогло прийшов не просто так, він показав унікальні елементи побуту та одягу, які історично використовували гагаузи.

Василь Келіогло порівнює орнаменти з книжки та гёльмека (вишиванки). Фото Мар’яни Чорнієвич

Серед всього був сусак — один з найцікавіших предметів гагаузького побуту. Його робили з висушеного й обробленого гарбуза, і використовували з різною метою — від зберігання вина, круп, до «поплавка» для дітей, щоб купалися. Сусак, який побував в нашій студії, єдиний подібний в Україні, та і в Гагаузії такого немає, каже Василь Келіогло.

Унікальний сусак — один з найцікавіших предметів гагаузького побуту. Фото Мар’яни Чорнієвич

«Це в 1964 році зробив майстер Пьотр Влах, який дуже любив гагаузьку культуру, мистецтво. І щоб знайти ті елементи нашої старої культури, він від’їжджав до Алтаю. Наші предки — вихідці з Алтаю, тому він там збирався. І на нехарчовому гарбузі усе це вимальовував. Я хочу сказати, що нехарчовий гарбуз раніше використовували у побуті. Наприклад, кувшини, стаканчики, черпаки, люстри і все, що завгодно робили з нехарчового гарбуза. Коли я з ним познайомився, ми дуже здружилися, я йому допомагав в придбанні цих гарбузів. І він мені подарував найстаріший гарбуз, який в нього був. І я дуже вдячний йому, що зараз він з нами в цій студії і в Україні», — розповідає Василь Келіогло.

На висушеному нехарчовому гарбузі методом випалювання робили національний орнамент.

«Тут півники намальовані, це у нас навіть на нашому прапорі, першому, теж півники є. Тому що це символ працьовитості, того, що наш народ прагне бути першим. Тому що півники у нас починають день. І також тут є тюльпани, теж символ краси», — розповідає гагауз.

Національний одяг гагаузів теж містить символи і орнаменти. І як і в українському національному вбранні, є вишиті сорочки.

«Гагаузи традиційно одягають ковпак, це гагаузька шапка з баранини. Також рубашку (гёльмек), теж вишиванку, але зі своїм орнаментом. Також є кушак — це шерстяний пояс ручної роботи. Зараз в нас є майстриня з Новоселівки Ізмаїльського району, також робить кушаки. Ну і брюки демі, плюс сапоги — традиційні гагаузькі чоботи. Ну і кептар — це безрукавка», — перелічує Василь Келіогло.

Ляльки-мотанки з прикладом народного вбрання

А що тепер

Зараз гагаузи України воюють в лавах Збройних Сил та допомагають армії, паралельно з тим впроваджують культурні проєкти та проводять кампанію з перейменування — повернення історичних назв сіл та вулиць, де проживають. Подекуди це зробити вже вдалось.

«Зараз перейменували після декомунізації село Червоноармійське в Кубей, Жовтневе — в Каракурт, це старі назви. Але є такі: Виноградівка — Курчу, потім Котловіна — Болбока, Новоселівка — -Ені Кёй,  Старые Трояни — Еськи Троян, потім Александровка — Саталик Хаджі. Ми хочемо змінити назви цих сіл. Але ще є інші села, наші села, у Запорозькій області. У нас близько 20 сіл, де мешкають гагаузи», — додає Василь Келіогло.

Василь Келіогло демонструє килим. Фото Мар’яни Чорнієвич

Та не завжди це легкий шлях, бо з нами лишається спадок радянщини, коли все національне знищувалось та асимілювалось.

«Дуже складний процес, тому що радянська влада зробила з наших людей радянських людей і громадян. Люди не сприймають це як збереження своєї ідентичності. І вони думають, що це щось таке старе, що нікому не потрібне.

Але не так це. Ми запропонували назвати вулиці якимись традиційними гагаузькими назвами, або прізвищами гагаузів, які щось тут зробили, або українськими, наприклад, поетами чи діячами. Але, на жаль, люди наші не сприймають це. Назви вулиць Садова, Польова, Виноградна — такі, без якогось змісту», — додає він.

Попри все гагаузам України вдається. І розвивати культуру, яка тісно вплелась в нашу українську спільну спадщину, і створювати нове і зберігати набуте. Щоб зануритись глибше в унікальну культуру гагаузів, варто відвідати їхні музеї, подивитись на кургани Одещини та розпитати місцевих. Бо все це — про нас.

Авторка програми: Вікторія Єрмолаєва

Звукорежисерка: Юлія Соганчі

Обкладинка: Катерина Юркова

Фото у студії ГР: Мар’яна Чорнієвич

В оформленні програми використана музика кримськотатарського гурту «Bingoz».


Попередні випуски подкасту:


Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки

Український Культурний Фонд, УКФ
Поділитися

Може бути цікаво

Не факт, що на війні тебе вбʼють швидше, ніж у тилу — Олег Дьорфлер

Не факт, що на війні тебе вбʼють швидше, ніж у тилу — Олег Дьорфлер

Трамп не може нічого запропонувати Путіну, щоб влаштувало очільника Кремля — Тарас Стецьків

Трамп не може нічого запропонувати Путіну, щоб влаштувало очільника Кремля — Тарас Стецьків

Як росіяни використовують кіно для розпалювання ненависті до українців

Як росіяни використовують кіно для розпалювання ненависті до українців