facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Караїми: народ, що всюди створює «маленький Крим»

Інтерв'ю

Наскільки давнім та численним народом є караїми? Чому вони дистанціювались від євреїв в часи Російської імперії? Як пережили Другу світову війну та що з ними зараз? Про все це в новому епізоді подкасту «Це про нас».

Караїми: народ, що всюди створює «маленький Крим»
Слухати на подкаст-платформах
Як слухати Громадське радіо
1x
Прослухати
--:--
--:--
Що було у випуску:
14:41Композиція з YouTube-каналу Авраама Кефелі

З історії караїмів

Караїми — один з найдавніших народів, що проживає на території України зі своєю унікальною культурою. Вони завжди були хоч і нечисленною, але достатньо впливовою спільнотою. 

Точно важко сказати, коли з’явились караїми. За одними даними — у XX ст., за іншими — ще раніше. Слово «караїм» перекладається як «читач». Особливістю караїмської спільноти є їхні вірування. Вони визнають Тору, але відмовляються від її догматичних трактувань релігійними установами. Бо вважають, що інтерпретувати святе письмо має той, хто його читає. Так пояснює кандидат історичних наук, виконувач обов’язків рабина у громаді консервативного юдаїзму Києва «Масорет», співзасновник Центру дослідження міжетнічних відносин Східної Європи Юрій Радченко:

«Для істориків питання караїмів як напрямку в юдаїзмі зароджується десь в IX-X ст. на Близькому Сході: в Іраку, Ірані, Палестині, Єгипті. 

В юдаїзмі є равіністичний напрямок, який визнає, що Мойсей отримав на горі Синай дві Тори: письмову й усну. Караїми ж як релігійний напрямок критично приймають саме усну традицію. У їхньому напрямку юдаїзму була і є критика того, що ідеї, зафіксовані в Мішні й Гемарі, в Талмуді, придумали рабини, і це не є словом Бога».

Юрій Радченко в студії Громадського радіо

Караїми селились в різних місцях сучасної території України.

«Це Крим, а пізніше, десь у XV ст., караїми переселилися до Волині, Галичини, сучасної Литви», — пояснює Юрій Радченко.

Інша теорія полягає в тому, що караїми — це нащадки хозарів. І досьогодні хозарську та семітську гіпотези протиставляють одна одній.

У XIII–XIV ст. сформувались базові релігійні тексти караїмів. Оформили Галаху, у перекладі — «шлях, по якому йдуть», тобто релігійний закон. Суть Галахи полягає у правильному дотриманні заповідей у будь-якій ситуації за будь-яких умов. Вона формує поведінку людини, визначає етичні обов’язки й релігійні дії.

Основними заняттями караїмів в Криму були скотарство, торгівля, ремісництво. Також відомо, що караїми традиційно займалися військовою справою.

У XVI-XVIII ст. найбільш значущою і впливовою караїмською громадою в Криму була громада Чуфут-Кале. Місцеві караїми відігравали важливу роль в економіці розташованого по сусідству Бахчисарая — столиці Кримського ханату. Багато караїмів мали в Бахчисараї свої крамниці та майстерні.

Караїми. Колаж: prosvit.in.ua

Варто знати

Вже у XVIII ст., з приходом Російської імперії, життя караїмів в Криму значно ускладнилось. 

«У Російській імперії євреям жилося дуже погано. Їх, наприклад, 1792 року обклали подвійним податком. Було багато обмежень: смуга осілості тощо. Караїмам Східної Європи було дуже важливо дистанціюватися від єврейського населення, щоб жити краще в цих мовах. В ісламському світі, наприклад, і караїми, і рабаніти мали однаковий статус.

Є декілька хвиль, які фінально завершилися в 1863 році, коли караїмів у Російській імперії прирівняли до інших підданих: православних, мусульман й інших груп населення», — розповідає кандидат історичних наук Юрій Радченко.

У XIX ст. розвиток караїмських громад і їхньої культури пожвавився. У цей період кримські караїми почали вирощувати тютюн та виготовляти тютюнові вироби. Багатші члени громади підтримували бідніших. Скидалися на придане молодим дівчатам, фінансували освіту. А якщо хтось жебракував, то це вважали ганьбою для всієї громади, тому безробітним теж допомагали. 

А у XX ст. вже радянська влада розпускала громади, закривала кенаси — молитовні будинки караїмів, національно-культурні товариства та школи, де викладали караїмською. Культуру та звичаї доводилось зберігати тільки у родинному колі. Водночас збільшилася кількість шлюбів із представниками інших релігій і етносів — відбувалася асиміляція. 

«Я завжди знала, що я караїмка, і пишалась цим. Деякі караїми, які народилися в змішаних шлюбах, навіть не знали, хто вони за походженням. До того часу, поки не утворилася наша караїмська спільнота, де розповідали про їхню релігію, мову та історію», — згадуватиме авторка посібників з вивчення караїмської мови Софія Ялпачик. 

Софія Ялпачик. Фото: Наталя Кравець / suspilne.media

Під час Другої світової війни караїмам здебільшого вдалось уникнути Голокосту. Гітлерівці не віднесли цю спільноту до єврейської релігійної громади. Не вдалось уникнути розстрілу тільки частині слов’янських караїмів. Цій трагедії спільнота присвячує пам’ятні заходи. 

«Під час Другої світової війни дистанція від євреїв частково врятувала караїмів. У деяких регіонах вони постраждали як євреї, але в більшості ситуацій їх минула ця доля.

У Східній Європі напередодні Другої світової війни було 10 тисяч караїмів, а після війни — близько 5-6 тисяч. Хтось загинув, хтось виїхав тощо», — стверджує Юрій Радченко.

Також, на відміну від кримських татар, караїмів здебільшого масово не депортували з Криму у 1940-х роках. А відновлення більшості караїмських громад почалося вже у 1990-х роках, після здобуття незалежності України. 

Фото караїмів — домашній архів Софії Ялпачик / Наталя Кравець / suspilne.media

Читайте також: Якщо хочеш відчувати сенс свого життя — маєш воювати з фашизмом. Що не так у риториці росіян щодо трагедії Голокосту?


Караїмські традиції

У караїмів своя мова, свої свята, національний танець і кухня. У цього народу є цілий ряд відмінностей від інших культур та релігійних звичаїв.

Найбільше і найулюбленіше свято цього корінного народу Криму — Тишбил-Хиджи. Воно знаменує початок весняних польових робіт. За традицією, під час святкування Тишбил-Хиджи їдять прісний хліб, баранину і зелень, та запивають все це червоним вином. До окупації «караїмську пасху» святкували в Євпаторійській кенасі й стародавньому місті Чуфут-Кале.

Портик комплексу караїмських кенас Євпаторії. Фото: zabytki.in.ua

А ще в караїмів є свої історичні правила дня Шабату. 

«Караїми первинно не запалювали й не залишали вогню в Шабат. Тобто у X-XIII ст. можна було відрізнити рабіністичний будинок від караїмського: у першому до настання Шабату у п’ятницю ввечері запалювали світло, а у другому — ні.

Є, наприклад, різниця між караїмським юдаїзмом і рабіністичним. Караїми, принаймні в XIII-XIV ст., не їли м’яса й не пили вина в Єрусалимі, бо в них був траур за зруйнованим храмом. Не знаю, чи працює зараз ця Галаха в рамках караїмського юдаїзму, але раніше така річ була», — пояснює Юрій Радченко

За караїмською Галахою, не заборонено змішувати м’ясо і молоко. 

«Якщо людина, за рабіністичними традиціями, вип’є або з’їсть щось молочне, то після цього вона від пів години до години не може їсти м’ясо. Після того ж, як людина з’їла м’ясо, вона має зробити довшу перерву між молоком — від трьох до шести годин. А караїми їдять разом і м’ясо, і молоко, в них немає перерви», — стверджує історик


Читайте також: Повертатися до караїмської релігії було важко — Авраам Кефелі


На смак і запах

У караїмів приготуванням їжі завжди було в пошані. Існує навіть повір’я: якщо людина буде часто готувати святкові страви і їх спробує багато людей, то це принесе їй щастя.  Особливість караїмської кухні полягає у вживанні різних видів баранини та поєднанні їх з тістом. Традиції приготування деяких м’ясних страв треба шукати в кочовому побуті. Наприклад, сиру баранячу ногу прив’язували до сідла, а на сонці та вітрі м’ясо в’ялилося.

Окрім м’яса та тіста, караїми використовують у стравах багато овочів. Про одну з таких страв нам розповів Караїм Газзан Авраам Кефелі: 

«Імам байилди — це страва, в яку входять перець, баклажани, морква, зелень. Всі ці овочі обсмажують окремо. Потім їх об’єднують, додають зелень, приправу. І виходить дуже смачна страва».     

Імам байилди з рисом. Фото: musafir.com.ua

Найвідоміша страва і кулінарна візитівка караїмів — караїмські пиріжки з м’ясом баранини. У родинах караїмів використовуються різні рецепти цієї страви. Згідно з автентичним рецептом, для виготовлення листкового тіста використовують курдючний жир, а для начинки — рублене сире бараняче м’ясо. Характерні особливості караїмських пиріжків — хрустке тісто та соковита начинка. 

А частина страв продиктована релігійними обрядами. Газзан Авраам Кефелі пояснює:

«Матча́ — це прісний хліб, який ми готуємо на свято Песах. Упродовж семи днів святкування ми не вживаємо квасного хліба. Як описано у п’ятикнижжі Мойсея, свято Песах — це свято виходу з Єгипту. Коли давні ізраїльтяни виходили з Єгипту, вони не готували собі дріжджового тіста. Хліб, який вони готували в дорозі, коли були в пустелі — це перший хліб. І вони робили його з прісного тіста. Замішували його та одразу, прямо у дорозі, пекли собі коржики. У пам’ять про це ми щоразу сім днів пасхального тижня утримуємось від квасної їжі. І готуємо спеціальні матча або тим-бил — в караїмській кримській традиції. Такі спеціальні коржики».   

У караїмській кухні багато і солодощів. Караїми завжди займалися бортництвом, тому в рецептах солодких страв багато меду. Волоські горіхи теж дуже популярні — від варення із зелених горіхів до головної складової частини десертів. Секрети приготування караїмських страв зібрані у книзі «Рецепти караїмської кухні» Емілії Лебедєвої. 

Фото: izi.ua

Музика та казки

Караїм Газзан Авраам Кефелі — викладач компʼютерної музики, теорії, фортепіано, аранжування і композиції. Живе в Ізраїлі, родом із Сімферополя. Він пише музику з традиційними караїмськими мотивами та випустив цілу збірку караїмського фольклору, над якою працював 30 років.  

«Музику я почав писати у 1989 році. Вся моя творчість створена на основі караїмського фольклору або літургії. Якщо ви зайдете на мій канал в YouTube Abraham Kefeli, то знайдете там оркестрову, камерну, вокальну музики, а також обробки караїмської народної музики», — каже сам Авраам Кефелі. 

У 2002 році Газзан Авраам Кефелі випустив збірку караїмських казок, які збирав у давніх караїмських книжках та рукописах. Одна з них казка про чоловіка, який одружувався раз на місяць.

«Колись в Ерзурумі жив купець з благородної родини. У нього був син. Якось купець говорить синові: “Коли я помру, виконай мій заповіт. По-перше, їж щодня халву. По-друге, нехай сонце не світить на твою голову. По-третє, раз на місяць одружуйся”. Батько захворів і помер. Почав син щодня їсти халву. Розташувався в лавці під дерев’яним навісом, щоб сонце не світило на його голову. Прийшов час і він одружився з благородною дівчиною. За місяць одружився з іншою… А через 12 місяців одружився з дванадцятою дівчиною. У парубка того був дядько. “Поговорю я з тим юнаком, — сказав про себе дядько, — запитаю, чому він так поводиться”. Покликав він парубка і каже: “Що це ти робиш? Щодня їси халву, зробив собі навіс і ходиш під ним. Щомісяця одружуєшся. Твій батько не був такою людиною. Твої гроші скоро закінчаться, потім сильно пошкодуєш”. “Батько мій заповів мені це”, — відповів юнак, — я не порушу батьків заповіт”. “Ти неправильно зрозумів батька, — сказав дядько, — Щодня їж халву — значить не їсти невчасно, а їсти тоді, коли зголоднієш. Хліб видаватиметься таким же смачним, як халва.

От що значить халва. Нехай не світить на тебе сонце — означає іти в лавку до того, як зійде сонце, а ввечері повертатися. Одружуйся раз на місяць — означає до дружини ходити раз на місяць, і тоді ти будеш жити довго і будеш здоровим. От в чому полягає заповіт твого батька”. Юнак послухався дядька і став жити, як той його навчив», — переповів казку Авраам Кефелі.


Читайте також: Україна — це колиска клезмерської музики, але в усьому світі її знають, а в нас забули — Андрій Левченко


А що сьогодні?    

Ще до великої війни караїмські громади в Євпаторії та Сімферополі налічували декілька сотень людей. У Феодосії залишалося близько ста караїмів. За межами півострова представників цього етносу ще менше. А після окупації Криму росіяни продовжують переписувати історію та стирати саме поняття корінного народу. 

«Ви знаєте, що в Росії немає такого поняття, як корінні народи Криму. Коли в Україні прийняли Закон “Про корінні народи”, то Путін сприйняв його «в штики». І це для того, щоб завоювати Крим, довести всім, що півострів російський, що ніяких корінних народів там немає тощо. Тобто політика втручається в історію», — стверджує викладач музики. 

До початку повномасштабного вторгнення росіян найбільша караїмська громада на території материкової України діяла в Мелітополі. Місто упродовж століть було перехрестям різних народів і культур, серед яких гідне місце займали караїми. 

Історична та культурна спадщина караїмів представлена в експозиціях караїмського етнографічного музею «Кале», який розташований в центрі Мелітополя. Його вишукана архітектура прикрашає культурний ландшафт історичної частини міста, в якому зараз теж панують росіяни. 

Етнографічний музей «Кале» в Мелітополі. Фото: mltpl.city

Нині єдина дієва кенаса належить невеликій, але активній громаді караїмів Харкова. В Україні залишилося лише кілька будівель, де колись були кенаси. У Києві — Будинок Актора, у Миколаєві — Палац урочистих подій і Будинок весільної моди, у Бердянську — спортклуб «Спартак». 

Кажуть, скрізь, де розселялися караїми, вони створювали «маленький Крим». Маленький Крим маленького народу із великою історією. 


Читайте також: «Прийшли»: кого і за що у День незалежності окупанти знову затримали у Криму


Авторка програми: Вікторія Єрмолаєва

Звукорежисерка: Юлія Соганчі

Обкладинка: Катерина Юркова

Фото у студії ГР: Мар’яна Чорнієвич

В оформленні програми використана музика кримськотатарського гурту «Bingoz».


Попередні випуски подкасту:


Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

За підтримки

Український Культурний Фонд, УКФ
Поділитися

Може бути цікаво

Немає незалежної Польщі без незалежної України — Балюк про безпековий договір між Польщею і Україною

Немає незалежної Польщі без незалежної України — Балюк про безпековий договір між Польщею і Україною

Страх перед Путіним іноді проявляється в діях союзників і декларативних речах — Вдовиченко про саміт НАТО

Страх перед Путіним іноді проявляється в діях союзників і декларативних речах — Вдовиченко про саміт НАТО

«Офіс президента живе у світі лайків»: Рейтерович про скандал з інстаблогерами

«Офіс президента живе у світі лайків»: Рейтерович про скандал з інстаблогерами