facebook
--:--
--:--
Ввімкнути звук
Прямий ефiр
Аудіоновини

Ми почали ініціативу декомунізації далеко до 2022-го року — Анна Герич

Інтерв'ю

Львівська область стала першою в Україні, де повністю завершили декомунізацію. Про це говоримо з Анною Герич, секретаркою робочої групи з питань декомунізації при Львівській ОВА, заступницею голови ГО «Декомунізація Львівщини».

Ми почали ініціативу декомунізації далеко до 2022-го року — Анна Герич
1x
--:--
--:--
Орієнтовний час читання: 7 хвилин

Анна Герич: Ми тільки оголосили, що всі пам’ятники з нашого інвентаризаційного списку демонтовані, і нам почали писати «ой, ще не всі, ой, тут ще лишилися». Ми, власне, на це і розраховували, що все-таки де-не-де ті пам’ятники ще будуть. Ми навіть думали оголосити якусь винагороду тим, хто буде їх шукати, але у нашому суспільстві працює такий закон — «ага, ви кажете, що ви зробили все. Ні, ви зробили не все». Люди починають нам писати.

Андрій Куликов: Я думаю, що досвід Львівщини дуже корисний для інших областей України. А я теж для вас капосне таке запитання готував, а як бути з Червоноградом?

Анна Герич: Червоноград також рекомендував Інститут національної пам’яті до перейменування. Відтак, там були проведені громадські слухання.

Як ми знаємо, у Червонограді вони пройшли трохи скандально і невдало, тому було ще опитування онлайн, яке показало, що думки розділилися. Насправді вони хочуть перейменувати Червоноград у Червоноград. Серед варіантів була одна з історичних назв — Кристинопіль або за українською транслітерацією — Христинопіль. І, власне, ці дані передані Інституту національної пам’яті. І, як ми знаємо, від 27 січня набули чинності нові норми закону про деколонізацію, за якими тепер Верховна Рада, не враховуючи думок громади, а більше опираючись на думку самого Інституту національної пам’яті в Києві, рекомендуватиме до перейменування та висуватиме на голосування у Верховній Раді у парламенті.

Наразі наша робоча група при Львівській ОВА займалася більше демонтажем пам’ятників, табличок і різних там зірок або ж гербів СРСР.

Що з демонтованими пам’ятниками?

Андрій Куликов: Їх розбивають чи десь складують?

Анна Герич: Більшість із тих пам’ятників, які були демонтовані на Львівщині, були доволі аварійними. Тому частина з них просто розвалилися при демонтажу. Інші частини, які не мають дуже мистецької цінності, або повторюються багато разів, вони наразі є складовані на території комунальних підприємств певних громад. Деякі громади їх туди повідвозили та десь там зберігають, щоб сніг, дощ, вітер їх не зруйнували. У нас була ідея. Ми хотіли створити скансену, щоб показати ту пропаганду тоталітарної доби.

Наразі можна подивитися на кілька пам’ятників, які вдалося зберегти. Подивитися на них можна в музеї «Територія терору» у Львові. Там є кільканадцять великих пам’ятників і менших. Вони тимчасово там перебувають, оскільки справді це досить великі об’єкти, і музей не передбачений для цього. Однак думаю, що з часом можливо буде створена або філія цього музею, або інший музей.

Ми радилися з фахівцями. Немає сенсу створювати таких музеїв дуже багато, в кожній області. Навіщо їх так багато?

Фото: Музей «Територія терору» у Львові

Слухайте також: Стихійний демонтаж монументів — це продовження традиції більшовиків — мистецтвознавиця


Російська пропаганда у Львові

Андрій Куликов: Насправді, декомунізація — це ж не лише пам’ятники, таблички, назви. Декомунізація і в головах. Ворог зараз намагається просувати дуже багато різноманітних вигадок про нас. Намагається знову і знову нас посварити, умовно кажучи, схід і захід, центр і південь і таке інше. Що на Львівщині відчувається із пропаганди російської?

Анна Герич: Ця пропаганда багато років стояла, і вона впливала. Іноді мене питали: «Що буде, коли ви заберете цей пам’ятник, який знаходиться в центрі села, біля школи, біля церкви, біля Народного дому, там, де люди звикли проводити час?». Але, по-перше, радянська влада спеціально ставила їх в тому місці, де люди вже і до того перебували, бо це біля храму, біля Народного дому тощо. Там і так є людне місце. Його там спеціально поставили для того, щоб ти не міг не пройти, не побачивши цієї символіки і цієї пропаганди чужої держави. Окупанта, насправді.

Зараз багато в нас на Галичині по селах стоять матері Божі. Також є пам’ятники, звісно ж, Олені Степанівні, Бандері, Шевченку.

Увічнення героїв

Андрій Куликов: Наскільки зараз йде увічнення пам’яті, по-перше, героїв нинішньої війни, а по-друге, людей, які боролися і воювали за Україну раніше?

Анна Герич: Мабуть, ви вже чули про те, що у Львові на Марсовому полі відбувається перепоховання радянських останків. Також ми демонтували три великі пам’ятники з пагорба Слави. Вони з території терору, це були радянські. І там теж є багато поховань, зокрема, похований якийсь Путін і якийсь Нєвзоров, тільки не ті. І звідти теж будуть перепоховання.



Громади на ті місця, де були демонтовані пам’ятники, хочуть туди щось встановити. Ми їм рекомендуємо і радимо консультуватися з архітекторами, митцями, ландшафтними дизайнерами, аби там не з’являлися дуже примітивні якісь таблички з поліетиленом, які розмиє дощ, з помилками в тексті тощо. Щоб це були, гідні наших героїв, пам’ятники або ж простори. Тому ми, як ініціатива «Декомунізації Львівщини», маємо чим займатися.

Ми звернулися вже до всіх вишів, які займаються такими проєктами, які виховують випускників того профілю архітектури, ландшафтного дизайну, скульптури для того, аби вони, наприклад, ввели одним з обов’язкових тем на дипломні роботи — увічнення пам’яті українських героїв усіх часів. Тих, які воювали та боролися за незалежність України.

Андрій Куликов: Це дуже цікава ідея, але обов’язковість у мене викликає певний сумнів.

Анна Герич: Я маю на увазі, щоб серед переліку тем курсових або дипломних робіт було увічнення пам’яті українських героїв усіх часів. А чи обирати цю тему, то вже на власний розсуд студента. Є ще одна — зробити сайт або сторінку на сайті Спілки архітекторів, де були б прев’ю кожного можливого проєкту. Для того, щоб громади могли зайти, подивитися, вибрати, замовити, оплатити.

Мені здається, що все-таки молодь навіть краще буде знати, як цікаво вшанувати наших героїв. Це ж не обов’язково має бути скульптура воїна. Йдеться про освітлення в центрі села, про якісь лавки, простори. Бо ми ж розуміємо, що не всюди скульптура може бути якісно вписана в ландшафт, або доречна.

Держава чи громадськість?

Андрій Куликов: Ви працюєте в державній структурі та в громадській. Хто має першість у справі декомунізації? Хто кому підказує, хто кого направляє?

Анна Герич: Насправді ми почали ініціативу «Декомунізація Львівщини» далеко до 2022-го року. Це мої знайомі, друзі, які зараз, більшість з них, воює за незалежність України в різних бригадах ЗСУ. Вони від 2014-го року, від падіння Леніна в Києві, займалися цією справою. Не тільки на Львівщині. Я працювала певний час до того в департаменті архітектури Львівської ОВА.

Коли Міністерство культури почало страшити громади, щоб ті не кидали пам’ятників, бо це є пам’ятки, і це — кримінальна відповідальність, я розуміла, що це зупинить процес декомунізації. Ми почали розбиратися, за що саме передбачена кримінальна відповідальність і як правильно чинити з пам’ятками, аби їх вивести з переліку пам’яток, так би мовити. І демонтувати правильно відповідно до чинного законодавства.

Ми придумали таку річ, як об’єднання трикутника — влади, громади і бізнесу. Він справді працює.

Андрій Куликов: Повернемось до Червонограда. От там йшлося про те, що колишня його назва — Кристинопіль. Є, звісно, український варіант — Христинопіль. Але, якщо повертати історичну назву Кристинопіль, то це повернення до іншого колоніального або окупаційного режиму. Як бути у таких випадках?

Анна Герич: Історики пояснили нам, що правильно буде повернути історичну назву, але з українською транслітерацією. Наприклад, ми маємо Ряшів або Холм.

Андрій Куликов: Ми маємо Перемишль, але, наприклад, коли ти хочеш взяти квиток до Перемишля, тобі такого квитка автоматика не видає. Тільки до Пшемисля.

Анна Герич: Так склалася історія. Ми знаємо, що це — частина іншої держави. І тому вона мала право і переназвала Жешув, Хелм і Пшемишль.

Андрій Куликов: Ну, не переназвала, а пристосувала до своєї мови, скажімо так.

Анна Герич: Тому в нас теж не буде переназвання.

У нас буде повернення історичної назви з української транслітерації. Я сподіваюся, що так буде.


Читайте також: Памʼятники Бандері і Пушкіну не можуть стояти в одному місті — співзасновник проєкту «Декомунізація.Україна»


Нагадаємо, наприкінці 2022 року Кабмін запропонував змінити правила, за якими радянські пам’ятки можуть бути у Реєстрі нерухомих пам’яток. Саме цей реєстр міг надати їм додатковий захист від демонтажу. Нові правила дозволять запустити процеси демонтажу радянських пам’яток.

15 листопада торік у Києві демонтували пам’ятник Пушкіну

Днем пізніше у Дарницькому районі столиці знесли радянський пам’ятник «Таращанець». Він стояв у місцевому сквері майже 50 років — з 1974-го. Надалі монумент зберігатиметься у музеї-майстерні Зноби-Голембієвських.

9 грудня у центрі Києва демонтували пам’ятник одному з військових командирів більшовиків Миколі Щорсу на бульварі Тараса Шевченка. Монумент простояв майже 70 років. 

Також торік у грудні стало відомо, що у Києві мають демонтувати 163 об’єкти, що пов’язані з Росією та СРСР.


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Поділитися

Може бути цікаво

Боротьба за землі довкола Пирогова: з чого почалося і яка ситуація нині

Боротьба за землі довкола Пирогова: з чого почалося і яка ситуація нині

Поки Захід не міркуватиме «як Росія», ефект від санкцій буде не таким, на який ми розраховуємо

Поки Захід не міркуватиме «як Росія», ефект від санкцій буде не таким, на який ми розраховуємо

Олексій Гетьман: вилучення демобілізації з закону може бути навмисним, аби демотивувати військових

Олексій Гетьман: вилучення демобілізації з закону може бути навмисним, аби демотивувати військових