Якщо важко — ідіть до людей, людина є істота соціальна — психолог

Гість — соціальний і політичний психолог Вадим Васютинський. Починаємо розмову з обговорення дослідження психічного здоров’я студентів київських вишів наприкінці 2023 року.

Про самооцінку тривожності

Вадим Васютинський: Це взагалі студентська робота, студенти її зробили. Практично в кожному університеті в Україні, який випускає психологів чи соціологів, такого роду досліджень є не по одному, а по кілька, або й по десятку. Добре, що його опублікували. Не тому, що дослідження таке цінне, а тому, що ця інформація, яка в ньому є, добре лягає на очікування масової свідомості. Люди цього потребують. Люди тривожаться, і тому це дуже корисно знати, чи тривожуся тільки я, чи крім мене тривожаться ще інші люди. Тому я за поширення такої інформації.

Для того, щоб сказати, чи високий рівень тривожності, то треба знати, яким він був до війни. Я думаю, що він був приблизно таким самим.

Самооцінка рівня тривожності — тобто що я думаю про мою тривожність — завжди доволі стабільна. На початку широкомасштабного вторгнення можна було б зафіксувати, зрештою, зафіксовано, різке підвищення цього рівня і зниження почуття безпеки. А загалом, люди схильні оцінювати ці речі приблизно на середньому рівні. Навіть коли все тихо й спокійно, оцінюють приблизно на середньому рівні, може, трохи нижче.

Коли все напружено й складно, не дуже гостро, а так, приблизно, як зараз є, то оцінюють теж приблизно на середньому рівні, трохи вище. Тому що людина дуже динамічна істота. Сказати, що ми прямо пропорційно реагуємо на небезпеку — не можна. Кожен з нас має свою систему емоційної саморегуляції.

Є різні люди. Є люди, які перебільшують свою тривожність. Тобто, тривожаться більше, ніж варто. Є люди, які тривожаться менше, ніж варто. Хоча основна маса людей має приблизно середній рівень тривожності. І що тут головне? Не те, що люди переоцінюють чи недооцінюють свою тривожність. Люди оцінюють свою тривожність найбільше, орієнтуючись на емоційний стан оточення. Тому, якщо, наприклад, оточення дуже тривожиться, то більшість людей теж схильні піддаватися цьому. Якщо більшість оточення спокійне, то більшість теж схильна піддаватися такому емоційному стану.

Читайте також: Без «заочки» і з грантами на навчання. Якою бачить вищу освіту Міністерство?

Про студентів за кордоном

Вадим Васютинський: Відчуття безпеки у студентів за кордоном, воно, звичайно, цілком зрозуміло, є вище. А рівень тривожності практично такий самий.

Є дуже набагато масштабніші соціологічні дослідження, які показують, що в тих людей, які виїхали за кордон, вищий рівень депресії, ніж у тих, хто залишається в Україні.

Нібито вони у безпеці, мають бути спокійними, але різка зміна середовища, невизначеність майбутнього — набагато більша, ніж у нас. Бо ми, ті, хто залишився в Україні, приблизно собі уявляємо все. Ми вже адаптувалися до цього рівня. І тільки час від часу лунає тривога, коли треба бути більш пильним. А загалом ми продовжуємо жити звичним для нас життям.

• Людей, які обірвали це життя, виїхали за кордон, виявляється, це більше заганяє у депресію, ніж тих, хто залишився тут.

А щодо рівня тривожності, то він приблизно такий самий. Людина має свої механізми, які їй допомагають не надто тривожитися.

Слухайте також: Досипайте після нічних російських обстрілів — психологиня

Про покоління дистанційного навчання

Ірина Сампан: Що можна сказати саме про ось це покоління студентів, яке виросло на постійних якихось пертурбаціях? Чи можна говорити, дуже грубо це звучить, що це втрачене покоління, яким треба буде виходити з цього стану досить довго?

Вадим Васютинський: Про втрачене покоління я не говорив би. Хоча б тому, що це покоління отримує той досвід, якого, наприклад, у своїй молодості не мало моє покоління. Це покоління, яке виростає, формується, починає формуватися вже як доросле у таких дуже складних, специфічних умовах. Так воно виробляє в собі певні механізми, звички, навички того, як реагувати на такі от сьогоднішні обставини. Старше покоління не виробило замолоду собі таких можливостей, а молодь виробляє.

• Це не означає, що це дуже добре, що йде війна. Звісно, що ні. Але молодь пристосується по-своєму.

Я думаю, що найбільш негативний ефект дистанційного навчання — це загальне зниження рівня оволодіння матеріалом, професіоналізм і таке інше. Це фіксують усі викладачі, це в різних університетах воно простежується. Сам метод навчання онлайн менш ефективний. Ну і коли студенти перебувають десь там поза контролем викладачів, то велика частина їх розслаблюється.

• Коли є психологічна підтримка в університеті, то різко знижується рівень тривожності, різко підвищується рівень почуття безпеки.

Читайте також: Як вибрати психолога: основні поінти

Про важливість підтримки

Вадим Васютинський: Наш соціальний капітал — це люди, які є навколо нас, на чию підтримку ми можемо розраховувати. Тобто коли потрібні не гроші, а потрібна співучасть. Коли хтось допомагає щось робити в широкому розумінні. Це така психологічна істина, що коли ми перебуваємо в оточенні, приязному до нас, коли ми з ним активно взаємодіємо, надаємо підтримку і отримуємо підтримку від нього, тоді практично більшість, не скажу всі, але майже всі тривоги, небезпеки переживати легше.

• Легше переживають не тільки ті, хто пасивно отримує підтримку, а ті, хто активно надає цю підтримку іншим людям.

Коли молода людина занурюється в цей простір онлайн, тобто сидить за комп’ютером, сидить в інтернеті та мало спілкується з іншими людьми, її шанси тривожитися, відчувати небезпеку різко зростають.

Тому я завжди, коли виникають такі розмови, рекомендую: «Якщо важко, депресія, тривога, треба перше — проаналізувати, свій стан, ситуацію, а друге — ідіть до людей». Поділіться, поговоріть, поплачтеся комусь. Або навпаки, хай хтось вам поплачеться і таке інше. Людина — істота соціальна.

Тому це наша найкраща сфера, де ми можемо знайти собі розраду.

Читайте також: Українські студенти влаштували перегони донатів на тренажер ПТРК «Корсар» для військових 

Нагадаємо, нещодавно Український державний центр міжнародної освіти провів дослідження на тему «Іноземні студенти в Україні під час війни (2022-2023)». Найбільш провокативне запитання, яке ставили студентам під час опитування, було про те, «чи будуть вони рекомендувати знайомим навчання в Україні попри воєнний стан». 45% впевнено сказали: так. 26% сказали, що не будуть рекомендувати, і 29% — не визначились, і в цілому вони зазначали, що кожен має вирішувати самостійно.

Упродовж 2022 року українські діти у середньому провели 920 годин або понад 38 днів в укриттях під землею через повітряні тривоги, ракетні удари росіян та бойові дії. 

Станом на лютий 2023 року через війну за кордоном перебувають понад 500 тисяч українських дітей-переселенців. За даними міністерства, ще понад 161 тис. школярів та майже 26 тис. дошкільнят отримали статус внутрішньо переміщених осіб. Понад 4,1 тис. шкіл України запровадили очне навчання, 4,5 тис. — навчаються за змішаною формою, а у 4,2 тис. закладах триває дистанційне навчання.

Як зазначила Іванна Коберник, журналістка, колишня радниця міністра освіти і науки України, співзасновниця ГО «Смарт Освіта» в етері Громадського радіо у березні минулого року, у селах прогалини в освіті складають три роки — 2 роки COVID-19, на які наклався третій рік війни.

Пізніше, наприкінці серпня, Іванна Коберник зазначила, що зміни, які відбуваються в Міністерстві освіти і науки після зміни керівництва, не такі швидкі, як хотілося, але певний рух є. Він також стосується навчання дітей за кордоном. Оприлюднені рекомендації щодо полегшеної атестації дітей за кордоном, складання полегшених програм і вивчення українознавчого компонента не здаються мені досконалими. У мене є багато запитань до цих рекомендацій, але вони кращі, ніж та порожнеча і повна байдужість, що були за попереднього керівництва МОН.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі