Міша Крупін виявився одним із найрадикальніших музикантів у мовному питанні — перекладає геть усі свої пісні. «Червоний оксамит» уже на підході. Старі хіти українською ви можете оцінити на концертах: їх Крупін організовує або для збору грошей на армію, або співає безпосередньо для військових. Не менш категоричний музикант і до олів’є, святкування Нового року та захоплення президентами: усе це для нього — совок. Навіть перегляд комедії «Сам удома». Усі аргументи проти цих традицій — у нашому інтерв’ю.
Лєна Чиченіна: Ви збираєте я так розумію, в основному, на машини?
Міша Крупін: Так, збираю на те, у чому я щось розумію. Зараз збираю на квадрокоптери. Мене дуже багато просили, багато чого. Але я не робив збори, бо я не на усьому знаюся. Наприклад, форма, коли була проблема, пам’ятаєте? Вони є і зараз, але тоді були великі проблеми. Розумію, що можна зібрати грошей: в мене дуже багато історій, коли люди збирають якусь велику суму, купують форму, а вона просто — поліетилен. Тому потрібно купувати те, в чому ти щось розумієш.
Лєна Чиченіна: Я не пам‘ятаю, який це саме місяць був, коли люди масово почали купувати тачки без мита, коли його зняли. І я знаю, що багато волонтерів, які саме машинами займалися, страшно їх ненавиділи, бо були величезні черги. Ви як до цього ставились тоді?
Міша Крупін: Я на той час просто ні на що не звертав уваги. Постійно потрібні були гроші і я постійно шукав автівки — все. Все, що я бачив і чув історії, що люди завозять Porsche без мита.
Лєна Чиченіна: А з вашої точки зору це жлобство чи нормальна була ситуація? E людей з’явився шанс купити значно дешевше машину — чому б ні?
Міша Крупін: Засуджувати за те, що у людини є можливість купити собі автівку. Просто це не на часі, якщо так подумати. А так — чому ні?
Лєна Чиченіна: А є тенденція, коли якісь критичні ситуації або щось переможне, типу ЗСУ звільнили якісь території, або навпаки — чергова атака росіян дронами чи чимось, — чи збільшуються тоді донати? Бо у соцмережах є такі жарти, розмови, що коли щось прилітає — люди починають швидко донатити, бо це стимулює. Стимулює чи ні?
Міша Крупін: Слухайте, у нас насправді вся країна вже донатить і це якась така наша національна риса. Тому, звісно, коли якийсь масований ракетний обстріл, то люди потім збирають на помсту. Я пропонував написати пісню за найбільший донат. Це працювало. На концертах також люди хочуть почути якусь пісню, а я такий: «Я не співаю». Було таке у Львові: підходить хлопець, він повністю україномовний, зі Львова. І каже:
«Заспівай пісню „Круп’є“».
А я кажу, що не зробив ще переклад. Він каже:
«Тисяча доларів».
І я такий думаю — тисяча доларів.
Лєна Чиченіна: Тобто людина готова була вам заплатити тисячу доларів, щоб ви заспівали саме цю пісню?
Міша Крупін: Щоб заспівав пісню «Круп’є», а вона російською мовою. Знову думаю: тисяча доларів. Ну, добре. І поки щось розповідаю зі сцени, перекладаю на ходу українською. І все. І заспівав. І ми нормально потім зібрали.
Лєна Чиченіна: Військові що найбільше хочуть слухати? Щось більш жорстке чи щось ліричне? Бо є думка про те, що їх нудить від всяких побажань типу «янгола тобі охоронця» і «Боже, бережи». Вони такого не хочуть чути, а хочуть слухати «*баш їх» і щось таке подібне.
Міша Крупін: Так, звісно. Всі хлопці хочуть слухати щось таке, бойове. Навіщо це «Янгола тобі?». Я розумію, це має бути, але. Військові люблять, коли щось жорстоке, з матами. Але не всі. Є такі які для них це не культурно. Є багато таких.
Лєна Чиченіна: Які просять вас щось інше заспівати?
Міша Крупін: Ні, я просто бачу по їхнім обличчям, що їм таке не подобається.
Читайте також: Сміх — це моя реакція на війну — Настя Зухвала
Лєна Чиченіна: Ви перекладаєте свої пісні. Деякі поки. «Красный бархат» ви переклали? Бо я читала, що ви казали, що хай він лишиться в минулому. Але мені здається, багато людей засмутиться. Напевне, треба буде по тисячі доларів кожному збирати.
Міша Крупін: Нехай відкладають. Починають заощаджувати. «Красный бархат» ми вже переклали. Вийшло смішно. Ну, це зовсім інша пісня, вони усі іншими піснями стали.
Лєна Чиченіна: Тобто вона десь вже є публічно, ви її виклали?
Міша Крупін: Ще ні, але вона буде. Мабуть, ми створимо випуск україномовної «Корупції», таких ключових пісень проєкту і зробимо їх україномовними.
А ще я не хотів, щоб я був автором… Купу лайна написав насправді.
Лєна Чиченіна: Наприклад, з найвідомішого, що ви зараз вважаєте не дуже ок?
Міша Крупін: «Брудні хвойди будуть покарані».
Лєна Чиченіна: Це прикольно! Переклад прикольний ви придумали. Українською воно якось добріше звучить.
Міша Крупін: Добріше, так. Та яка вона добра? Добрий вечір, мене звати Міша, я написав пісню «Брудні хвойди будуть покарані». І що, якась людина буде до мене якось серйозно ставитися? Ну, я вас прошу.
Лєна Чиченіна: Я знаю, що багато людей любить цю пісню до цього часу.
Міша Крупін: Вони от все таке от люблять. Але я не винен. Можна такого лайна понаписувати й вони: «О, Мішаня, яка музичка в тебе! Класна, але раніше було краще». Кожен рік кажуть, що раніше було краще.
Лєна Чиченіна: Ми зараз багато говоримо про інформаційну гігієну, про те, де ми отримуємо інформацію. Ви де найчастіше читаєте новини? Встаєте вранці, треба дізнатися, що було вночі, де які прильоти. Де ви цю інформацію берете?
Міша Крупін: На Ukr.net: відкриваю його, бачу там дуже багато новин. Новини політики читаю, головні новини, новини війни. У нас зараз медіа працюють у воєнному режимі, тому будь-які новини — це все, що було вже вчора.
Лєна Чиченіна: Можете згадати, на які фейки ви натрапляли за упродовж цього року, коли ви вірили в якусь інформацію і потім з’ясовувалося, що це неправда?
Міша Крупін: Такого не було.
Лєна Чиченіна: І що весь цей рік ви ні на що не повелись, ні на які бздури? Як ви це робите? Бо я не зустрічала ще таких людей.
Міша Крупін: Ну, як?
Лєна Чиченіна: Кожен на щось ловиться: наприклад, щось приємне для нас, бавовна чи повітряна тривога в Москві. Багато людей на це повелись, тому що класно. А потім з’ясовують, що цього не було.
Міша Крупін: Та ні, не було такого.
Лєна Чиченіна: А раніше, перед вторгненням?
Міша Крупін: Було. Я ще не розумів і, наприклад, коли був Майдан, я на фейки дуже сильно вівся, особливо ватні.
Лєна Чиченіна: А які приблизно? Бо я пам’ятаю дикі фейки були під час Майдану, у що ви повірили тоді?
Міша Крупін: Вони були з будь-яких сторін. Я чітко пам’ятаю, коли хлопця зупиняють такі україномовні чоловіки, а він у червоній куртці. І вони йому кажуть, щоб зняв ту куртку. І потім цю червону куртку потоптали. І я такий думаю, невже це у нас коїться, у нашій країні, ви що? А я все життя: музика, гроші, реп, музика, гроші, жінки, я не знав, що таке політика. Я пам’ятаю, що була Грузія, якийсь конфлікт. Розумієте. Для мене це було: як це у 2013-2014 році! Або мій брат каже:
«Ось, йшла дівчина з георгіївською стрічкою і її побили».
Лєна: У Києві?
Міша Крупін: Ні, це в Харкові. Таке розповідали. Після Майдану я просто подивився на все іншими очима.
Лєна Чиченіна: А ви пробували, як багато ваших колег, перші тижні, місяці звертатися до росіян, якось їх стимулювати вийти на протест, щось до них говорити.
Міша Крупін: Я написав Басті, він же українець, я думав, що він підтримує. Дуже багато людей насправді, дуже багато українців сподівалися, що росіяни просто візьмуть щось в руки окрім телефонів і квиточків. А сподівалися, що візьмуть палки, дубинки, зброю. Якщо твоя країна робить такі злочини й ти, якщо нічого не робиш, то ти також разом з ними злочинець. Я звернувся лише раз і тільки до Басти. Вони ніхто, вони ніхто для цієї країни, я вже це казав. Вони ніколи сюди не повернуться. Єдине, на що, мабуть, вони розраховують, на те, що Росія захопить Україну, а це — ось тако (показує непристойний жест – ред.).
Лєна Чиченіна: А чому ці люди сподівалися на це? Не знаю, чи ви так само. Вони ж, росіяни, ніколи такого не робили. Ну, якщо подивитися історію їхніх протестів.
Міша Крупін: Насправді вони це робили й дуже багато людей розуміють, що це великий злочин. Що країна робить великий злочин. Ну є там такі люди. Але так сталось, що вони, «хороші росіяни», їдуть з країни, або нічого не роблять, бо вони нічого не можуть, тому що вони «маленькі люди». А інші росіяни роблять тільки погане. Або погане, або нічого. Тобто для нас це нічого. Навіть, якщо вони кажуть «ні, ми не хочемо, щоб вас вбивали, ні-ні-ні, пробачте нам. Пробачте нам, але до вас завтра все одно прилетить ракета і когось вб’є. Тому, ну, що — пробачення їм?
Слухайте також: У цьому наша сила: можемо сміятися у найтяжчі моменти, підтримувати один одного — Віктор Бронюк
Лєна Чиченіна: Якщо я правильно розумію, ваша перша дружина в Росії, як і пасербиця. Ви з ними не спілкуєтеся?
Міша Крупін: Зараз — ні.
Лєна Чиченіна: Ви розповідали, що дзвонили, спілкувались на початку. Після цього ви не бачите сенсу?
Міша Крупін: Ні. А навіщо?
Лєна Чиченіна: І вони вам теж не дзвонять і не пишуть? Не питають як ви?
Міша Крупін: Розумієте, вони думають, що українці «з глузду з’їхали».
«А че вы на нас такие злые? А че вы на нас такие агрессивные? Че вы нас всех под одну гребенку гребете, хохлы?»
Читайте та слухайте також: Ми називаємо росіян «орками», але розуміння, що треба працювати з культурою, у них було — Олег Скрипка
Лєна Чиченіна: Ви розповідали, що ваша мама дуже проти «совка» була. Вас виховували в антисовєцькій атмосфері, я так розумію, але чи була ця атмосфера з українською ідентичністю?
Міша Крупін: Ні.
Лєна Чиченіна: А що це було?
Міша Крупін: Це було таке пєрєстроєчне, антисовєцьке виховання. Але я все одно дуже хотів стати піонером. А мене не приймали в піонери, прийняли останнім.
Лєна Чиченіна: А чому?
Міша Крупін: Тому що я — єврей.
Лєна Чиченіна: А євреїв не приймали в піонери?
Міша Крупін: Приймали, але в самому кінці з двієчниками. Дуже хотілося стати піонером. Мама така: «Міша, піонери — це стадо баранів». Все життя вона так казала. Ну, і я піонером побув там пів року — і все. І воно все закінчилось, піонерія ця.
Лєна Чиченіна: Але вас виховували як кого? У сенсі національної ідентичності. Як не радянську людину — зрозуміло. Як єврея може?
Міша Крупін: Я ходив у синагогу, ми планували отримати ізраїльське громадянство, багато хто після 90-х поїхав в Ізраїль. Ми з мамою також планували поїхати. А ще в школі у нас почалась українізація. Часткова. І почали ми грати спектаклі українські. Обов’язкова була постановка українських спектаклів. Це те, що мені дало мій артистизм, моє вміння працювати на сцені — це саме ці українські спектаклі, я грав Голохвастова в «За двома зайцями» і у «Сватанні на Гончарівці», тобто я вивчав такі великі тексти україномовні. Вони такі були, з суржиком трішки, але все одно вони були україномовні.
Лєна Чиченіна: Для вас постсовєцьке наше «наследие» — це що таке? І що це у вас? Як це у вас проявляється? Ми часто говоримо: той совок, той совок. Якесь совкове мислення. Що це таке?
Міша Крупін: Наприклад, совок — це коли кажуть «при Кучмі ми жили так, при цьому ми жили так» — ось це совок. Багато чого. Ті ж свята і традиції якісь. Багато радянських традицій в нас залишилось. Це їжа оця радянська, для безхатьків. Ці олів’є.
Лєна Чиченіна: До речі, як до олів’є ставитесь? Бо страшні заруби йдуть за олів’є.
Міша Крупін: Це їжа для…. сказати за для безхатьків — ні. Люди, олів’є — це класно. Жартую. Олів’є — це те саме, що й окрошка, тільки…
Лєна Чиченіна: Не рідке?
Міша Крупін: Так. Просто це яйце, щось, що є під рукою, огірок. Як я ставлюсь? Я більше люблю чорну ікру, устриці, щось таке. Дорадо, наприклад, на пару. Я дуже погано ставлюся до цих радянських страв.
Лєна Чиченіна: А від яких традицій ви відмовилися? Від чого ви відмовилися за цей рік із традиційних речей, своїх звичок, які можна назвати совєцькими. Можливо, щось перестали святкувати.
Читайте також: Росіяни намагаються нас переконати, що ми теж є «радянськими людьми» — історик Мирослав Борисенко
Міша Крупін: Я з 14 року взагалі не дивлюсь радянські фільми, наприклад. Я не дивлюсь на Новий рік «Один вдома», бо це також совок. Це так само як дивитися «С легким паром».
Лєна Чиченіна: А чому?
Міша Крупін: Мені не подобається. Мені взагалі не подобається щось таке святкувати, їсти о 12 ночі, потім сидіти. Ти такий сидиш, щось там робиш. А ще тобі за два дні до того потрібно їздити по супермаркетах, купляти щось.
Потім усі ж чекають: де наші подарунки? Ну і все таке.
І потім 12 ночі й ти такий: ось зараз, цей момент, цей момент — і ось він. Новий рік.
Лєна Чиченіна: І це все. І ще треба президента почекати, промову президента.
Міша Крупін: Промова президента в нас була: «О, Боже!». «Як він красиво сказав». «Який у нас президент».
Це насправді також совок. Я дуже поважаю нашого президента, але українцям має бути все одно, хто президент. Країна має розвиватись окремо. Як це в нормальних країнах.
Щоб не було: при цьому було так, при цьому так, а при цьому ще якось. Це неправильно.
Читайте також: Слід боротися тільки за дітей, а бабусі з Маріуполя треба просто допомагати — Фоззі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS