Греки мешкають на території сучасної України ще з античної доби. Вони заснували колонії на українських берегах Чорного моря ще в VI ст. до н. е. В Україні збереглися пам’ятки античної грецької культури: Ольвія, Пантікапей, Херсонес Таврійський та пам’ятки доби Середньовіччя. У XIV–XV ст. в Криму навіть існувала держава — греко-готське князівство Феодоро. В Криму сформувалася унікальна грецька спільнота, яку після переселення у XVIII ст. на північ Надазов’я стали називати маріупольськими греками, греками Надазов’я, урумами та румеями.
Переселення з Криму відбулось у 1778-1779 рр. Загалом в ті роки переселили близько 15 тис. православних, більшість з них — греки, а також грузини та волохи. Такий наказ підписала імператриця Катерина II. Розповідає Юлія Лабецька, кандидатка філологічних наук, доцентка, завідувачка кафедри грецької філології Маріупольського державного університету:
«В історіографії довгий час існувала думка, що це була благодійна акція. Тобто переселення пригніченого християнського населення з Криму, де йому не давали жити спокійно мусульмани, панівна нація. Але останнім часом ця думка змінилась і з’являється все більше підтверджень того, що це переселення було дуже гарно спланованою акцією, яка мала на меті підірвати економіку Кримського ханату та заселити незаселені території Надазов’я. Надазовські греки стали тими людьми, на кістках яких це робили».
Сам процес переселення був погано організований, він тривав довго. У дорозі через хвороби та складні умови багато людей загинуло.
«Це відбувалося на якихось бричках: вантажили своє хазяйство, дітей. Вирушили вже восени, дорога довга. Дуже чітко не було вказано, які саме території греки займають. Остаточне заснування конкретних поселень — Маріуполя та 20-22 різних сіл навколо нього — відбулося в 1779-1780 рр.», — пояснює Юлія Лабецька.
З Криму з м’яким кліматом, благодатною землею, звичною гірською місцевістю і налагодженим побутом греків переселили на землі Надазов’я. Коли вони дістались місця, то вимушені були зводити прості землянки, покривати їх соломою, щоб якось пережити перший рік. Період адаптації був нелегким.
«Людей вирвали з корінням, і їх засвоєння на новому ґрунті було дуже тривалим процесом. Це було важко, адже на дворі XVIII ст., і не було ніяких технічних засобів», — каже кандидатка філологічних наук.
На територію Надазов’я греки прибули вже двомовними. Частина народу говорила урумською — мовою, схожою на кримськотатарську, а частина румейською — мовою, схожою на грецьку. Звідси й умовне розподілення греків Надазов’я на урумів та румеїв. В обох назвах корінь «-рум-» від назви християн Візантійської імперії.
«Коли християни говорили грецькою, то зрозуміло, як це трапилося. Адже переселення християн на територію Криму відбувалося упродовж тривалого часу у Візантійській імперії, у часи її падіння. Був постійний рух грекомовного населення у бік Криму, і там відбувалися процеси, що творили спільноти, які там перебували.
Але питання в тому, звідки взялися греки, що говорили урумською, адже ця мова близька до татарської, турецької. Як вони, бувши християнами, розмовляли мовою тюркської родини? Тобто що відбулося раніше: перехід на іншу мову християн, чи зміна релігії тюркомовними мусульманами? Однозначного пояснення немає, але, скоріш за все, такі греки певний час були двомовними, а потім перейшли на мову, яка на той час була панівною у Криму», — розповідає завідувачка кафедри грецької філології Маріупольського державного університету.
Уруми та румеї, хоч і говорили різними мовами, сприймали себе виключно як єдину етнічну спільноту. Попри те, що на початку селились окремо. Юлія Лабецька розповідає:
«Це зумовило те, що окремо вони жили в Криму. Тому за таким принципом вони засновували свої поселення й в Маріуполі. У Великій Новосілці вони поселилися спільно, але був район урумів і румеїв.
Але на контрасті з оточенням вони себе сприймали як єдину спільноту. А у Криму, мабуть, важливішим чинником було спільне віросповідання».
Греки, які створювали нові поселення в Донецькій області, давали їм назви тих населених пунктів Криму, звідки вони прийшли. Так виникли села Ялта, Урзуф, Сартана, Чердакли, Карань, Мангуш, Старий Крим тощо. У цих селах греки налагоджували свій побут, а от панівне значення урумської та румейської мов поступово відійшло на другий план.
«Перший час у греків була повна автономія. І суди були грецькі, бо вони самі розбирали свої справи. Судочинство велося урумською мовою, яка на той час вже була пристосованою для ведення справ.
Але все ж таки потім російська мова стала панівною, зокрема в судочинстві. Адже молодь навчалася за межами Маріуполя, вивчала російську мову і поверталася. Десь за 100 років відбувся мовний зсув. А румейська та урумська стали мовами домашнього вжитку», — пояснює філологиня.
На зламі ХІХ–XX століть греки були найчисленнішою етнонаціональною групою у Маріупольському повіті. Розвиток металургії та інших видів промисловості підважив їхні позиції. Розпочались процеси створення літературної румейської мови: культурні діячі збирали фольклор, робили переклади.
«На жаль, цей процес перервали сталінські репресії. Це відбулося у розквіт національного відродження, яке почалося у 1925 році й тривало до 1935-1937 рр. У цей період був дуже міцний поштовх для розвитку національної літератури, культури. Це, як ми знаємо, була політика коренізації, коли совєти загравали з місцевим населенням, хотіли сформували адміністративну верхівку з представників етнічних спільнот.
Вони, нібито, дали всі можливості для розвитку, вияву національних культур, літератур. Але потім політика різко змінювалася, і всіх цих людей репресували.
До того румейська мова отримала свій алфавіт. Це відбулося вперше після багатьох років, адже до цього вона була неписемна. Мова отримала спрощену абетку на основі грецького шрифту. Видавали газети, існував театр, де ставили вистави румейською мовою. У тому числі й освіта в школах відбувалася румейською», — розповідає Юлія Лабецька.
Після різкого припинення процесу коренізації радянська влада репресувала всіх культурних діячів, які активно проявляли національну, зокрема румейську ідею. Ця репресивна машина пройшлась і по урумах. Їм спочатку дозволили викладання урумською в школах і навіть протоколи про засідання колгоспів пропонували вести урумською. Та великий терор дійшов і до Надазов’я. Розпочалася так звана «грецька операція» НКВС.
Читайте також: У 1937 р. НКВС заарештувала до 10 тисяч греків у Києві, Криму та на Донбасі
«І ми знаємо, що після всіх репресій, після 1938 року, в архівних записах навіть не згадують греків Надазов’я», — каже доцентка Маріупольського державного університету.
Процеси відродження культури греків Надазов’я почалися після хрущовської «відлиги». Але ж на той час найактивніших представників інтелігенції знищили. А ті, що залишились, пережили багато страху, їм було важко виходити з підпілля. Страх репресій у людей був під шкірою, каже Юлія Лабецька:
«Спочатку всі з гордістю писали, що вони греки, а потім дуже часто заявляли, що вони росіяни або українці. Змінювали закінчення прізвищ, щоб вони звучали, як російські або українські. І це дуже вплинуло на психологію мас.
Але все-таки під час «відлиги» в 1962 році було реабілітовано посмертно Георгія Костоправа як засновника румейської літератури. І поступово почався процес другого національного відродження».
Вже за часів незалежності України культура греків Надазов’я розвивалась активно. Ці процеси підтримувала і Греція: туди уруми та румеї їздили на навчання. В українських вишах почали з’являтися відповідні дисципліни, вивчали мови та розвивали літературу. В Маріуполі та інших містах Донеччини проходили національні свята та фестивалі, де місцеві греки розповідали про свою культуру, співали національні пісні, танцювали та ставили вистави.
Наприклад, «Мега Йорти» («Велике свято») — фестиваль грецької культури. Його започаткували ще у радянській Україні, щоб об’єднати не лише греків, а й інші національні спільноти, що мешкали у Надазов’ї. Відтоді фестиваль проводили щороку чи що два роки, кожного разу у новому місці — для того, щоб охопити усі населенні пункти України, колись засновані або ж заселені греками.
До прикладу, свято греків звучало у Волновасі у 2019 році. Тепер це місто окуповане та майже повністю знищене росіянами. Як і Маріуполь — місто, що було центром культури греків Надазов’я. Але нашу культурну спадщину знищити не вдасться. Музика буде звучати.
Читайте також: «Для греків Таврида — варварський край», — Ігор Аронов
Чим особлива музика греків Надазов’я, розповів дослідник української музики, співзасновник ГО «Рись», музикант Андрій Левченко:
«Для мене музика греків Надазов’я давніша та архаїчніша, ніж музика греків, які живуть в сучасній Греції. Це, можливо, надто абстрактне пояснення, але у нас, завдяки консервативності цих спільнот, збереглася і досить добре законсервувалася музика. Її встигли зафіксувати ще в 50-х і 80-х роках XX ст. Наприклад, тулуп-зурна. Це музичний інструмент, як українська дуда або всім відома ірландська волинка. Це і скрипка, і даре. Останній дуже схожий на ударний інструмент кримських татар, а також частково схожий на ударний інструмент етнічних українців — бубон».
В експедиціях селами греків Надазов’я музиканти записували давні пісні урумів та румеїв.
«Найперше варто згадати дві вінілові платівки, які вийшли на початку 1990-х років. Їх випустила радянська фірма «Мелодія». Це були експедиції Олександра Ашли грецькими поселеннями навколо Маріуполя. Там є давні записи інструментальної й вокальної музики. Близько 40-50 записів загалом.
Також є два диски, які вийшли у світ завдяки Олександру Рибалку. Він записав два ансамблі греків Надазов’я біля Маріуполя десь у 2000-х роках», — розповідає музикант.
На культурних фестивалях греків Надазов’я, які проводились (та ще проводитимуться) в Україні, можна було не тільки почути національну музику народу, а ще й скуштувати національні страви.
Кухня греків Надазов’я поєднала риси різних цивілізацій: народів Балкан, Малої Азії та Криму. Унікальні рецепти збирали в родинах для друку, а публікували їх у щомісячній газеті «Еліни України» — офіційному виданні Федерації грецьких товариств України. А ще з рецептами виходили цілі альманахи, книги та календарі.
Національна кухня маріупольських греків починається зі страв із сушеного і в’яленого м’яса, відомих у багатьох тюркських народів. У XIX ст. про запас готували хаурму — вид дуже солоної ковбаси з дрібно посіченої баранини. Заготовляли й хахач — баранину, ароматизовану корицею, а також в’ялену на відкритому повітрі.
На перше варили шурпу — суп з баранини з великою кількістю спецій, причому м’ясо подають на великих блюдах, а бульйон — у чашках. Страва і сьогодні поширена серед урумів та румеїв як у свята, так і в будні. У греків є й долма. У Криму, звідки була завезена ця страва, вона готувалася з використанням виноградного листя, а в Надазов’ї греки почали використовувати листя капусти. А от борошняним виробам греків Надазов’я слід виділити окрему програму: чебуреки, піта, різноманіття локшини, шмуш, янтих, кюбете, бакмез та багато іншого.
Колоритну культуру греків Надазов’я вдалось зберегти навіть після репресій радянської влади, коли багато хто приховував своє походження. Надазовські греки були вимушені змінювати прізвища, додавати до них російські закінчення. І частина історії втрачена. Проте в Україні свій рід можна дослідити й дізнатись дуже багато цікавого про власних родичів. Так зробив Володимир Марчевський, який має грецьке походження. Його рід належить до урумів. Урумкою була бабуся, яка дуже добре знала історію родини.
«Було нескладно підійти й просто розпитати бабусю. Приблизно декілька років тому я подивився на свої записи й несподівано зрозумів, що вона розказала мені про предків, які жили 200 років тому. Я був вражений, адже тоді цього не усвідомлював.
Можливо, це пов’язано з тим, що у греків були дуже приємні родинні зв’язки, і вони їх підтримували. Тому вона могла знати всіх: дідусів, бабусь, ще якихсь родичів. Я потім знаходив цю інформацію в метричних записах, які перезнімали, зацифровували тощо. Це в наших українських архівах, зокрема в донецькому. Завдяки записам я зміг зрозуміти, що це за люди», — каже Володимир.
Володимир Марчевський вражений тим, що в українських архівах, попри війни та інші обставини, ця інформація збереглась:
«Вже під час війни я виявив, що в мене багато родичів жили в Маріуполі. Я їх не знав просто. Мені дуже хотілося б їх знайти. Їх прізвища — Нестерови, Алакозови. Можливо, хтось почує цю передачу, бо мені б хотілося вийти з ними на зв’язок».
В родині є давні фото роду, найдавнішому близько 150 років. Наш гість показує фотографії, які зберегла бабуся.
«Одна із фотографій — це її батьки під час Першої світової війни. Її батько приїхав з фронту, він був військовим хірургом. Для мене загадка, як він, сільський хлопець, здобув освіту. Був потім старостою в селі під час важких часів — громадянської війни тощо. Мені здається, що для Донбасу, принаймні для регіону, де жили мої предки, громадянська війна була чимось страхітливим і жахливим. Тоді записували, від чого помирали люди, і коли підіймаєш архів за 1919 рік, то там написано: “Вбитий, вбитий, вбитий”. Причому молоді хлопці, діти тощо. Тобто там, мені здається, тоді був жахливий бандитизм».
Постраждала родина і під час так званої «грецької операції» НКВС, коли радянська влада серед греків шукала зрадників. Без розбору представників народу розстрілювали та засилали в табори.
«Греків було багато, вони жили не тільки на Надазов’ї — грецькі діаспори достатньо великі. Дехто не був навіть громадянином Радянського Союзу. Це нормально було тоді, адже вони мали громадянства Туреччини, Греції тощо.
Радянська влада ж запідозрила, що є якась грецька організація, яка хоче зламати устрій Радянського Союзу. Це абсолютно не відповідало, мені здається, дійсності. Тому що у греків не було ніякої схильності до подібних дій. Вони, в основному, всі працювали або на селі, або по заводах. Було не так багато людей, які мали якесь видатне становище, мені здається. Хоча, звичайно, в Маріуполі було багато купців. Серед них, як мені казала бабуся, був її брат, що поїхав в Маріуполь і став купцем першої гільдії», — розповідає Володимир Марчевський.
Читайте також: «У 1944-му з Криму виселили не лише кримських татар, а й караїмів, греків і нащадків генуезців», — історик Максим Майоров
Віднайшов Володимир Марчевський і цікаві знахідки про імена, які носили греки Надазов’я:
«Мене зацікавила моя бабуся у восьмому поколінні. Вона жила в кінці XVII ст. й на початок XIX ст. У неї було красиве ім’я Архондія. Й мені стало цікаво, що воно означає. Не було часу копатися в інтернеті, і я абсолютно випадково побачив ролик про знахідку в Києві. Показували печатку князя Святослава. На ній було написано грецькою мовою “архонт Святослав”. І я зрозумів, що “архонт” означає “князь” чи “головний управитель”. Тобто “арх” означає “головний”, а “онт” — “правитель”. Отже, значення імені Архондія — це “княгиня”, “принцеса”».
Та вистачало у грецьких селах і українських прізвищ. З ними греки виходили ще з Криму.
«Скоріше все це, це пов’язано з тим, що багато українців просто переселяли в Крим. Вони жили там, одружувались з урумками. Це було нормально, адже їх там нічого не розділяло: ні релігія, ніщо. Я знаходив такі прізвища як Писаренко, Чорненко, Коваль, Шаповал, Кошовий, Сухар. З такими прізвищами й виходили з Криму. Звичайно, ці люди вже й не пам’ятали, що хтось у них був, але прізвище збереглось», — каже Володимир Марчевський.
Ускладнює пошук і віднаходження історичних фактів про греків Надазов’я те, що російська церква не сприймала імена урумів та румеїв і записувала людей на свій лад.
«Наприклад, одного мого прапрадіда звали Ставрі, а я побачив, що його записали чотирма різними іменами: Лаврентій, Терентій і ще якесь. Вони собі це придумали. Було дуже поширене чоловіче ім’я Анастас, але його записували як “Нестор”. Якщо було ім’я Стереон, то могли також записати як “Нестор”.
В одного мого предка був брат, якого звали Василій Іорданов Попов. Його часто записували “Василій Іванов Попов”. Це була маячня. Священники з цими іменами боролись, але, очевидно, побороти не змогли. Але це дуже ускладнює якісь пошуки, тому що треба розуміти, що Василій Іорданов Попов і Василій Іванов — це одна й та ж людина», — розповідає Володимир Марчевський.
Греки Надазов’я пережили радянські репресії й десятиліттями боролись за збереження культури та мов. А нині фактично їхня культура потрапила в окупацію. Частина українських греків мешкає і в інших містах, зокрема в Харкові, Києві, Львові та за кордоном. Але для переважної більшості рідними місцями є Маріуполь та села поблизу нього.
Росіяни взяли в полон все те, що так ретельно оберігали та чим пишались уруми та румеї. А поки Маріуполь і села навколо нього чекають на визволення. І ми чекаємо, і сподіваємось на нову сторінку відродження культури греків Надазов’я.
Авторка програми: Вікторія Єрмолаєва
Звукорежисерка: надазовська гречанка Юлія Соганчі
Обкладинка: Катерина Юркова
Фото у студії ГР: Мар’яна Чорнієвич
В оформленні програми використана музика кримськотатарського гурту «Bingoz».
Проєкт створений за підтримки Українського культурного фонду
Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі
При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS