Я зараз дуже впевнено почуваюся єврейською українкою — виконавча директорка «Проєкту Кешер в Україні»

Влада Недак: Ми проходимо свій шлях, є неідеальними. Для нас немає нікого, хто міг би бути великим засудженням чи схваленням. Себе я можу порівнювати лише з собою, минулою собою, а не мати лідерку єврейського походження, з якою я себе порівнюватиму. Мені подобається ця ідея і ми вкладаємо її у кожний проєкт, кожну зустріч: щоб жінка розкривала свої таланти, відчувала себе на підйомі, на тому, що вона може, що у неї є лише її особисті обмеження.  Якщо жінка не хоче чогось робити — це її рішення. Якщо вона хоче спробувати, то вона знає, що може це зробити й знайде підтримку. Підхід такої рівності, така цінність є у єврейській громаді. Я з цим згодна. Це річ, яку я практикую в особистому і професійному житті. 

• Ми ухвалюємо рішення і втілюємо наші проєкти, так, як бачить команда, — жінки, які є у різних містах і працюють з різним населенням, різними ідеями. Наші ідеї підтримують фінансуванням ззовні. 

Читайте також: Українці та євреї — два народи, для яких типові історичні травми знищення — Борис Херсонський

Як працює команда «Проєкту Кешер в Україні», хто до неї входить?

Влада Недак: Офіс «Проєкту Кешер в Україні» є у Кривому Розі. Я живу в цьому місті. Окрім мене є програмна директорка, яка долучилася до команди на початку війни. Це була моя давня мрія: мати людину, яка безпосередньо працює з програмами. У нас не така ієрархічна система, а більш лінійна. Є менеджери проєктів. Є регіональні менеджерки. Остання зустріч, кілька тижнів тому у Львові, показала, що вони стали мультилокаційними менеджерками. Умовного розділення і питань регіонального характеру — немає: взаємини з громадами, нові люди, партнерські взаємини. Це усе виконують менеджери проєкту та регіональні менеджери. Виникає ідея, проєкти — ми гуртуємо команду навколо цього. 

В офісі працюють кілька людей, бухгалтерка, є людина, яка відповідає за документообіг. 

Як змінилася робота «Проєкту Кешер в Україні» від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну? 

Влада Недак: У квітні 2022 року ми створили благодійний фонд. Він був відповіддю на можливість економічно підтримувати жінок під час війни. Бо за своєю статутною діяльністю «Проєкт Кешер в Україні» не має такої змоги. У нас є інша мета та можливості. БФ дозволив нам у перші місяці допомагати жінкам, які виїздили з України, були у скруті. Після кількох місяців такої підтримки ми зрозуміли, що можемо рухатись далі. Після кількох стратегічних комунікаційних сесій обрали для себе напрямок підтримки жінок у їхньому економічному зростанні та можливості заробляти навіть під час війни. 

Ми ще до повномасштабного вторгнення РФ в Україну почали впроваджувати українську мову у єврейське спілкування. Мали опір. Ми розуміли, що духовні лідери, які приїздили з Ізраїлю, Америки, спілкувалися російською мовою, ніколи не ставили за мету говорити українською.

• Це був перший крок: запропонувати українсько-єврейській громаді, яка є у діаспорі, говорити рідною мовою. Ми почали перекладати тексти молитов українською. Для мене це особливо мало значення: я можу звертатися до Всевишнього не лише на івриті, а в перекладі не російською, а українською мовою.

Ми днями закінчили переклад великого посібника, який використовують у громаді під час Песаху. Це перша повна версія. У 2023 році ми дамо можливість людям згадувати українською мовою про вихід євреїв з єгипетського поневолення. Це наш великий обсяг роботи. Ми бачимо, який інтерес це викликає. Ми відстежуємо українсько-єврейський зв’язок. Це цікаво, як 2 нації наповнювали одна одну у культурному, мовному напрямках, у побуті. У нас є цікава рубрика, багато людей на неї реагують, ми бачимо, який вона має попит: досліджуємо українсько-єврейський вплив — їдиш, як мова яка існувала тут багато років. 

• Є проєкти, які мають нашу підтримку: жіноче здоров’я, гендерна рівність. Вони продовжуються, хоч, звісно, змінилися під час війни.

Читайте та слухайте також: Подружитися із собою: як турбуватись про себе у складні часи?

Над чим працює благодійний фонд «Жіночі можливості в Україні»?

Влада Недак: Ми отримали перший досвід надання грантів жінкам, які мають малий бізнес. Ми підтримали 38 заявок. Ми поступово оголошували переможниць. Маємо вже третю хвилю. Це різний бізнес, який ми умовно розділили на 3 категорії:

• з’явився під час війни й це перші кроки жінки у бізнесі,
• релокований з тимчасово окупованих територій,
• розширення бізнесу, який вже існує понад 4 роки.

Ми також допомагаємо жінкам отримувати нові професії у співпраці з Beetroot Academy. Ми надаємо жінкам можливість навчатися в ІТ. Було майже 50 заявок. З них ми обрали 6 у різних категоріях: молоді матусі, багатодітні, жінку з інвалідністю, жінку з дитиною з інвалідністю, військовослужбовицю. Це наш перший досвід. Маємо плани на кілька великих освітніх платформ у допомозі жінкам отримувати стипендії на навчання. Як благодійний фонд ми підтримуємо будь-які волонтерські ініціативи, не «Проєкту Кешер в Україні», які допомагають жінкам та дівчатам. 

• Я пишаюся фондом, мріяла про нього давно. Якось це відкладала, шукала можливостей. Мені здавалося, що «Проєкт Кешер в Україні» — сильна організація з власним іменем. Плани були величезні. Однак війна підштовхнула нас до важких рішень. З іншого боку, вона відкрила нові можливості: не знаю, коли б вдалося стратегічно підійти до моменту відкриття фонду?

Усе сталося досить швидко. У квітні 2022 року ми зареєструвалися. Ми провели комунікативну сесію. Дякую Марині Говорухіній, з якою працюємо не перший рік. Я слухала і думала: яке може бути економічне зростання під час війни, про що ви кажете? У квітні я розмірковувала про існування, а не про економічне зростання. 

Як виявилося, ідея була чудовою. те, що ми бачимо, — це унікальна підтримка жінок. Її обсяг є невеликим. Однак це є те, що підтримує економіку, громади України.

Читайте та слухайте також: Люди із категорії «какая разница» отримали сильний удар від історії — Віталій Портников

Як українці нині сприймають інакшість: як здобуток, чи як негатив?

Влада Недак: Моє долучення до громади почалося з відвідин єврейської установи у Кривому Розі. Пам’ятаю підвальне приміщення, у якому збиралися люди. Мій дідусь, який на той час очолював велике підприємство у цьому місті. Він та однодумці тоді складали списки жителів, які за прізвищем мали єврейське походження. Це вулиця Лермонтова, цокольний поверх, на якому не було ніякого позначення. Я питала чому так. Дідусь відповідав, що цього не можна зробити у жодному разі через небезпеку і тому, що сусіди не були раді тому, що євреї збираються у підвалі їхнього будинку. 

• Минуло 30 років. Ми маємо у місті синагогу, єврейську школу, кілька єврейських установ. Громада є поважаною. Співробітники єврейських організацій залучені у соціальні проєкти. У Дні культурного різноманіття єврейська громада з пошаною займала своє місце.

Усі ці роки ми шукали та набували себе.  Ми були командою у Львові. В одному з ресторанів ми їли страви галицько-єврейської кухні. Згадую страви, традиційні у моїй родині: десь вони схожі, десь відрізняються. Однак це вплив західних областей України на єврейські рецепти. Мої дідусь та бабуся зустрілися у Кривому Розі й набували свою спадщину.

Нещодавно знайшла в архівах фото мого дідуся. До війни у Кривому Розі він навчався в українській школі. Це було ознакою, що він ріс у простій родині і його віддали не у найкращу школу. Українська школа вважалася досить пересічною. Я питалася дідуся як сталося, що він перестав розмовляти українською мовою. Він розповів, що після війни не мав практики й в усіх установах, місцевому інституті спілкувалися російською. На згаданому фото мій дідусь — у вишиванці.  Єврейський хлопець, який навчався в українській школі, розмовляв українською мовою, носив вишиванку, але його родина зберігала й власні традиції. Цей вплив, розуміння зберігаємо і рухаємося у цьому напрямкові. За 30 років Україна дала нам можливість мати своє коріння, пам’ятати про свої національні відчуття, сповідувати свою віру. Так, це не було з 1991 року. Однак ми пройшли свій шлях, який я дуже поважаю.

• Мені здається, що цей шлях який упродовж 40 років пройшли євреї, ми мусили також це пережити. Іноді тяжко, з випробуваннями, утім уже зі здобутим власним досвідом. 

Я втішена, що у якомусь віці я шукала відповіді на питання: окрім того, що маю єврейське походження, що ще я знаю? Я не бачила, щоб моя мама, дідусь робили якісь традиційні речі. Я не знала шабату у своїй родині. Я це здобувала і це уже була моя практика, моє наближення до Всевишнього. Завдяки організації. Вона відкрила мені цей духовний світ і ніколи не ставила рамок. 

Читайте також: Якщо хочеш відчувати сенс свого життя — маєш воювати з фашизмом. Що не так у риториці росіян щодо трагедії Голокосту?

«Проєкт Кешер в Україні» — це організація, яка співпрацює у різних напрямках юдаїзму. Ми даємо можливість жінці, спробувати та обрати саме те, що їй ближче, що їй сподобається, у чому вона знайде свій сенс. 

Іноді я можу умовно у своїй уяві запалити шабатні свічки, або зробити традиційний шабат, приготувати халу. І не маю провини через те, що зробила якогось разу так, а якогось — по-іншому. Це те, що я відчуваю у душі, як до мене ставляться люди. Одногрупники та одногрупниці у чаті вітають мене зі святом Хануки. 27 січня ми згадували жертв Голокосту і вони мені написали, як ЗСУ заспівали традиційну пісню. Ось це є шлях 30 років, результат того, як змінювалося ставлення до різних національностей у нашій країні. Це те, що ми здобули і як ми поважаємо один одного і з чим ми йтимемо далі. Тому я впевнено почуваюся в Україні, єврейською українкою. Коли мене дитина питає: «Ти кого любиш більше — мене чи брата?»

Відповідаю, що не можу любити когось більше, бо це як мати дві руки та обирати одну з них. Я відчуваю свою країну й при цьому щаслива мати й вивчати своє коріння, вивчати культуру та обирати будь-яку практику цієї культури у цих умовах.

Читайте також: За 16 років було багато викликів, але такого, як зараз, не було — директорка Видавничого дому «Антиквар»

«Проєкт Кешер в Україні» — це всеукраїнська громадська жіноча єврейська організація. Ми займаємось підтримкою активних жінок, сприяємо утвердженню гендерної рівності. Для нас важливо, щоб кожна єврейська жінка змогла зберегти традиції народу, втілюючи їх у своєму житті та передаючи майбутньому поколінню. Ми знайомимо з єврейською культурою і традиціями представниць інших релігій та культур, які зацікавлені дізнатися більше.

«Кешер» у перекладі з івриту означає «зв’язок». Ми віримо, що саме підтримка та об’єднання жінок є тією рушійною силою, яка здатна змінити світ на краще!

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS