Наскільки держава здатна забезпечити допомогу у догляді за пораненими військовими

Гість — менеджер проєктів правозахисного центру «Принцип» Денис Султангалієв. Із ним говорили про допомогу родинам поранених військовослужбовців і тих, які мають проблеми зі здоров’ям через поранення у боях.

Про доглядову працю у медзакладах

Анастасія Багаліка: Дуже часто буває так, що в певному медичному закладі персонал самоусувається від якихось дуже простих речей, які, наприклад, в інших закладах можуть виконувати. Це все залежить, звичайно, від людського фактора. Є такі лікарні, куди військові потрапляють та є оточеними повним спектром турботи й догляду. Але чи можна якимись механізмами вплив людського фактора якось мінімізувати?

Денис Султангалієв: Якщо ми говоримо про ланку цивільних медичних закладів, то в теперішніх умовах про це говорити доволі складно. Тут ми вступаємо в діалог з медичною реформою й автономією медичних закладів. Ця автономія задумувалась для того, щоб пацієнт ставав клієнтом і міг порівняти надання послуг в різних закладах, щоб зробити вибір.

Така формула працює добре в мирний час, коли ми можемо говорити про більш нормалізоване використання медичних послуг. У воєнний час, з великим навантаженням на медсистему, говорити про ринковий механізм регуляції якості медпослуг набагато складніше.

Тому, що стосується рекомендацій для роботи медичного персоналу, ми вважаємо, що тут мають бути централізовані рекомендації. Це вже, напевно, зона відповідальності Національної служби здоров’я України. Саме вона знаходиться на прямій комунікації й співпраці з медичними закладами.

Але людський фактор — це те, що ми як дослідники маємо завжди враховувати у своїх дослідженнях. Бо які б досконалі не були правила, певний відсоток людського фактора неможливо нівелювати.

Читайте також: Як військовим або їхнім родинам отримати виплати?

Про соціальних працівників

Анастасія Багаліка: Якщо говорити про довготривалу доглядову працю, то є країни, які закріплюють за родинами, які такої праці потребують, соціального працівника. Наскільки цей досвід може бути застосований в Україні?

Денис Султангалієв: Насправді його і застосовують в Україні. Соціальна послуга з догляду від соціального працівника поширюється не лише на людей, у яких немає членів родин. На неї можуть претендувати всі люди, які потребують цього догляду. 

«Принцип» з цією темою стикався у своєму дослідженні про доглядову працю. Наші респондентки, які залучені до доглядової праці, говорять про те, що сумніваються в компетенції соціальних працівників. Якщо близькі ветерана мають систему догляду за ним, то вони радше використовували б соцпрацівника для закриття інших потреби, наприклад, господарських.

Наші респондентки казали, що не довіряють соцпрацівнику в питаннях медичного догляду за своєю близькою людиною. Вони хотіли б, щоб соцпрацівник, якщо його держава надає, займався, умовно, приготуванням їжі, допомогою з господарськими речами. Особливо це релевантно для людей у сільській місцевості. Там роботи, починаючи від заготівлі дров, закінчуючи закупленням продуктів тощо.

Тобто є потреба в соціальному працівнику, але ми маємо відштовхуватися від його компетенції та мотивації. Якщо це людина, яка не отримувала належного навчання з догляду, а також отримує ледь не мінімальну зарплатню, то і про компетенцію, і про мотивацію важко говорити.

Але, на нашу думку, не потрібно відмовлятися від такого інструменту. Він може бути доцільний і у випадку, де родини реалізовують догляд, і там, де родини не можуть реалізувати цей догляд.

Читайте також: Спілкування з рідними військовослужбовців: які фрази не слід говорити, а які допоможуть?

Про досвід громад

Анастасія Багаліка: Деякі громади намагаються адаптувати свої соціальні послуги до потреб поранених військовослужбовців, які в ці громади повертаються. 

Якщо говорити про точковий досвід громад, то чи є вдалі приклади, на вашу думку?

Денис Султангалієв: На нашу думку, всі громади зараз турбуються про ветеранське питання. Але у громад є дуже різний спектр можливостей. Перш за все, це залежить від їхнього фінансового стану. Але також це залежить від того, чи є в громаді центр надання адміністративних послуг. Тому що в Україні є ряд громад, які не мають такого центру. Тобто там немає єдиного вікна контакту населення громади з її можливістю надання соціальних послуг.

Також можливості банально залежать від величини громади. Як ми побачили в нашому дослідженні «Соціальні послуги для ветеранів та ветеранок у громадах», великі сільські громади є дуже складними в координації послуг, які вони надають. Це стосується й соціальних працівників, які там працюють.

Анастасія Багаліка: Чому це буває складно організувати?

Денис Султангалієв: Наприклад, був такий випадок, що соціальний працівник громади не має засобу пересування. Він не може за один робочий день дістатися з одного кінця села в інший. А на цих двох кінцях знаходяться дві людини, яким він надає соціальну послугу персонального асистента або догляду вдома.

Голова цієї громади нам говорить про те, що субвенція на купівлю велосипеда для цього соцпрацівника розв’язала б цю проблему й дозволила б йому відвідувати обох клієнтів протягом дня. З одного боку, ми спостерігаємо позитивний чинник: мінімальна субвенція, завдяки адаптивності громади й розумінню, як з мінімальних коштів зробити максимальну користь, дозволяє дуже добре пристосуватися. З іншого боку, ми бачимо, що ці кошти не були вкладені.

Тобто невелика субвенція могла б мати дуже високий коефіцієнт корисної дії. Але її не реалізували, бо у громаді немає коштів, щоб купити соцпрацівнику велосипед.

Коли йдеться про громади, то дуже часто це матеріальні, фізичні речі. Йдеться про пересування соціальних працівників, що є важливою річчю. Також йдеться про можливості громади забезпечити повноцінним транспортом свою адміністрацію. Тобто йдеться про фінанси. 

Варто сказати й про фактор розташування громад в прифронтових областях. Там, з міркувань безпеки, ми не маємо реабілітаційних центрів для військовослужбовців. У такому випадку мешканцям цих громад треба пересуватись на значні відстані, іноді в інші області, а іноді ледь не через всю Україну, щоб отримати сервіси з реабілітації. І це вже не лежить в полі відповідальності громади. Громада вже ніяк не може цьому посприяти.

Про координацію зусиль

Денис Султангалієв: Ви маєте рацію стосовно того, що тут дуже важлива кооперація. У цьому проблема піклувальників: коли ми розкладаємо на окремі нюанси способи їм допомогти, бачимо, що сюди варто залучити багато гравців. 

Це і Міністерство освіти, яке стосується надання піклувальникам освітніх послуг з догляду. Це і Міністерство охорони здоров’я, бо піклувальники починають свій догляд в медичному закладі. Це і Міністерство у справах ветеранів, тому що величезна кількість людей, які отримуватимуть догляд, будуть ветеранами. Ну і Міністерство соціальної політики, ледь не першочергово. Тому що піклувальники дійсно потребують фінансової допомоги й змоги працювати разом з наданням догляду, хоча б в обмежений час.

Проблема в координації зусиль. Проблема в том, хто скоординує всіх цих гравців, щоб вони напрацювали єдине систематичне рішення. Це рішення має охоплювати дуже різні сфери життя піклувальника і людини, про яку піклуються.

Читайте також: Інновації проти болю: як у Вінниці реабілітують військових за допомогою VR-технологій

Громадське радіо про права військових та їхніх родин

Уряд схвалив рішення про ліквідацію Офісу уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Він, зокрема, займався обміном тіл полеглих військовослужбовців.

Наприкінці серпня минулого року уповноважений Верховної Ради із прав людини Дмитро Лубінець заявив, що офіс омбудсмена упродовж трьох тижнів завершить роботу із перевірки усіх військово-лікарських комісій (ВЛК), які функціонують в Україні.

Раніше, 17 серпня 2023 року президент підписав указ із рекомендаціями РНБО до тодішнього головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного звільнити всіх обласних військкомів.

Вже 30 серпня на засіданні Ради національної безпеки та оборони України ухвалили рішення провести комплексну перевірку обґрунтованості ухвалених з 24 лютого 2022 року рішень ВЛК щодо інвалідності та непридатності до військової служби.

Про те, що змінилося у пошуку зниклих безвісти та яку підтримку можуть отримати їхні родини, говорили у  подкасті проєкту Громадського радіо «У фокусі» Мінінтеграції.

Яка правова допомога  потрібна полоненим та їхнім родичам у подкасті «Звільніть наших рідних» ГР розповіла юристка ГО «Юридична сотня» Вікторія Олійник.

Якою має бути психологічна підтримка військових, звільнених військовополонених і їхніх родин — у подкасті «Звільніть наших рідних» розповіла керівниця гарячої лінії для військовослужбовців та їхніх близьких ВАРТО ЖИТИ Наталія Поцелуєва.

Як рідним шукати свого полоненого? Про алгоритм дій розповів брат колишньої військовополоненої Олени Кривцової Андрій Кривцов.

Як в Україні виконують норми закону, які міністерства за це відповідальні, яку допомогу можуть отримати колишні заручники, політв’язні, військовополонені та їхні родини можна довідатися з цієї публікації.

Про те, як родини загиблих добровольців отримують від держави виплати чи пільги, розповідала в етері Громадського радіо адвокатка Ганна Рассамахіна.

Воїни, які від початку повномасштабного вторгнення Росії отримали звання Героя України, отримають від держави власне житло. Про це 5 грудня 2023 року заявив президент України Володимир Зеленський. 

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі