Найбільше боюся перших виборів після перемоги, страшно, що все прос*еться — офіцерка

«В армію я прийшла з повномасштабним вторгненням»

Шарлотта: Я працювала державною службовицею в Міністерстві цифрової трансформації. До цього — у команді нової митниці Нефьодова. Можна сказати, всю свою свідому кар’єру я працювала на державній службі. Закінчила військовий інститут у 2018 році, коли вчилася на політології в Шевченка. В армію я прийшла з повномасштабним вторгненням.

Народилася я в Донецьку. Виросла в Бердянську. Коли окупували Донецьк, над Бердянськом завжди «висіло в повітрі», що от-от Путін буде прокладати коридор на Крим через Азов. Кожного літа ця інформація тиснула. Воно не відчувалося в Києві. Але воно відчувалося на Азові. Я розуміла, що повномасштабне вторгнення буде. Це справа часу. Коли в університеті мені запропонували закінчити військовий інститут, я одразу відреагувала: пройшла ВЛК, подала документи. Тому що я знала, що не зможу сидіти, а захочу піти до війська. А для того, щоб туди піти, з моїми якостями та моїм характером буде краще піти в офіцери.

Аліна Сарнацька: Я знаю багато офіцерок, які виїхали за кордон. Навіть без дітей.

Шарлотта: Я теж таке знаю. Я не розумію мотивацію цих людей. Можливо, вони йшли на хайпі. Можливо, думали, що для політології потрібні якісь військові знання. На жаль, військовий інститут абсолютно не дав мені тих знань, які потрібні для служби у війську та безпосередньо участі в зоні бойових дій. Всі ці знання потім вже здобувалися на ППД при підготовці.

Героїня подкасту у студії ГР з ведучою Аліною Сарнацькою

Читайте також: У пункті постійної дислокації український військовий також захисник — Вадим Свириденко про законопроєкт щодо категорій військових


«Я дуже довго шукала собі підрозділ»

Аліна Сарнацька: Потім ти стала командиром взводу БПЛА.

Шарлотта: Я дуже довго шукала собі підрозділ. На прикладі ТРО я бачила своїх колежанок, які теж закінчили військову кафедру, вони приходили, а їх ставили на кухню, попри те, що вони — офіцерки. Я знала, що мені ця історія точно не підходить. Мені треба свідомо поставитися до вибору підрозділу.

У мене багато було знайомих військових. Ще до повномасштабного вторгнення. Я до них зверталася. Вони казали:

«З твоїм характером в армію не можна. Навіть не думай».

Тому мені ніхто не допомагав із вибором підрозділу. Я побачила оголошення у Facebook про набір підрозділу для підготовки та роботи в зоні бойових дій. Це було оголошення друга знайомого. Я відправила резюме. Мені спочатку сказали, що трохи не ті компетенції. А потім запросили. Це був підрозділ айтішників для роботи зі складною технікою. Відбирали розумних людей. Мені сказали:

«Ти ж в Мінцифрі, знаєш, як працювати з айтішниками. Тут ти будеш класним заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення».

Класно бути замполітом, коли складаєш програми, намагаєшся максимально підготувати підрозділ, запакувати його. А коли ви виїжджаєте в зону бойових дій, то там досить сумна та нецікава робота. Можливо, не у всіх. Залежить від специфіки. Мій підрозділ був розкиданий по всій лінії фронту. Ми не працюємо в одній локації. Треба було їздити. Це були найцікавіші моменти. Коли ти об’їхав усі підрозділи, потім сидиш чекаєш на наступний виїзд.

Я хотіла в іншу бригаду. Коли мене спитали що я б хотіла робити, я сказала, що мені цікаво «літати», я хочу в аеророзвідку. Мені відповіли: «Без питань». Так мене обрали командиром взводу БПАК. Це було свідоме пониження. Я не помилилася. Це дійсно набагато цікавіша та корисніша робота.

  • Зараз в основному «літають» мої люди. Але коли люди у відпустці, то доводиться «літати» мені.

Я зробила так, щоб в нашому підрозділі були всі взаємозамінні. Завжди казала, що ми маємо виконувати задачі один одного. І знати абсолютно все.


Читайте також: Я б дуже хотіла, щоб про добровольців знали більше: не зведення Генштабу чи статистику, а їхні історії — авторка подкасту


«Я була майже на всій лінії Донецької області»

Аліна Сарнацька: Де ти воювала?

Шарлотта: Я воювала в Донецькій області. Я була майже на всій лінії Донецької області, крім Бахмуту. Туди наш взвод не відправляли. Найважче мені на фронті — бути далеко від дому. Я — домашня рослинка. Ніколи не любила походи в гори зі спальниками. Мені завжди потрібен був комфорт. Звісно, я вийшла з зони комфорту. Це мені не дуже подобалося. Але, в принципі, це не було для мене важко. Важко — бути далеко від рідних, від своєї бульбашки, від своїх друзів. Тобі треба навчитися спілкуватися і командувати людьми абсолютно різних професій та соціального статусу. Треба бути постійно наготові. Треба відбиватися. Комунікувати з командирами.

  • Але до всього звикаєш: до вибухів, до побуту тощо. Моральний стан — найважче.

Аліна Сарнацька: Чи поверталася ти в тилове місто за весь цей час?

Шарлотта: Так. Ходиш і не розумієш, де ти та що ти. Люди. Думаєш «ого, який мобілізаційний потенціал навколо. Тут же стільки людей, які можуть нас замінити». Я завжди жартую про те, щоб дали нам пів року відпочити. Ми всьому навчимо, знання передамо, весь досвід. Поміняйте нас на пів року, а потім назад. І так будемо триматися.

Я не можу зрозуміти, яка наразі відбувається політика в питаннях мобілізації. Бо у мене друзі або мобілізовані, або не підлягають мобілізації. З того, що я бачу по соцмережах, всі скиглять, що їм приходять повістки. Напевно, таки вони приходять. Дуже багато хто зараз списується з армії через сімейні обставини. Люди морально спустошені. Багато чула від побратимів, що якби сказали, що вони будуть служити рівно 2 роки, вони б не списувалися. А оскільки вони не знають скільки їм ще там сидіти, то вони хочуть піти з війська, бо втомилися.

Аліна Сарнацька: Скільки ти готова ще воювати?

Шарлотта: Не знаю. Складне питання. Скільки треба, напевно. Але не факт, що я повернуся тою людиною. Я вже не повернуся тою людиною, яка була. Але далі буде все важче повертатися до цивільного життя. Я це вже зараз відчуваю. Найближчим часом ми зійдемося на якомусь договорі, який не влаштує обидві сторони. А через 7-8 років нам доведеться заново заходити в військо. Ми будемо в першій черзі. Це моя концепція. Я чомусь думаю, що це буде до лютого. Але це буде не перемога. Це буде тимчасова передишка.

Шарлотта. Фото: Радіо Свобода

 

Аліна Сарнацька: Коли мене запитують журналісти, чому я вирішила піти в армію після початку повномасштабного вторгнення, я завжди відповідаю, що це питання треба ставити тим, хто не пішов. Тому що мені здається абсолютно логічним іти в армію, коли на твоїх людей нападають, щоб вбити. Це логічно.

Шарлотта: На хлопців, які не пішли воювати, зараз тисне суспільство. Мені важко спілкуватися з цивільними чоловіками, тому що вони починають виправдовуватися, чому не в армії. Я переконана, що воювати будуть всі. Війни вистачить на всіх. Як би це не звучало песимістично. Але це правда. Треба готуватися. Треба вивчати тактичну медицину, елементарні правила поводження зі зброєю, БПЛА.

Аліна Сарнацька: Нещодавно Ганна Маляр заявила, що Міноборони повністю виконало запит Генштабу і закрила всю потребу в БПЛА.

Шарлотта: Міноборони не має права закуповувати цивільні дрони. Держава дала це право Міністерству цифрової трансформації. Точніше державному підприємству при міністерстві. Тому цивільні дрони закуповує Мінцифри, дрони військові та ті, що повністю пройшли акредитацію, як військові дрони, проходять через Міноборони.


Читайте також: Дрони, які забезпечують «бавовну»: про перспективи виробництва БПЛА в Україні


Хто чекає в тилу?

Аліна Сарнацька: Тебе хтось чекає вдома?

Шарлотта: Звісно, чекають. Мене питають:

«Як ви могли піти в армію?».

Моя родина усвідомлює, що я не могла інакше. Ми навіть із моїм побратимом, якому 24 роки, жартуємо:

«Що ми тут обидва робимо?».

Він молодий, міг би ще не мобілізовуватися. А як дівчина могла не мобілізовуватися. Ми прийшли до висновку, що в усьому винні батьки, бо вони нас такими виховали. Мої батьки, так само, усвідомлюють для чого.

Аліна Сарнацька: Не всі це усвідомлюють. Моя мама, наприклад, пару місяців написала мені: «Хіба виплати цього варті? Подумай ще раз».

Шарлотта: Вони здобували освіту ще в Радянському союзі. Тому для них це розуміння та сприйняття є зовсім іншим і важким.

Про бюрократію в армії

Аліна Сарнацька: Я колись бачила серіал «ДМБ». Це єдине, що підготувало мене до армії. Я думала, що там перебільшують. А тепер знаю, що це абсолютно так і є. Наприклад, я думала, що Журнал обліку журналів — це вигаданий персонаж. А ні.

Шарлотта: Коли я спитала юриста нашого підрозділу про цей журнал, він сказав, що ми його справді маємо. І показав його. Я була в шоку. Українська паперова армія.

А про те, як я бачила війну. У мене не було ілюзій. У мене дуже багато знайомих військових. Я дружу з Андріаною Сусак, очільницею Жіночо-ветеранського руху. Я їй вдячна за те, що вона проклала нам з тобою в тому числі цей шлях. Тому що ми всі були б записані швачками, кухарками тощо. З 2014 року жінкам не можна було займати бойові посади. Тому у мене не було ілюзій. У мене вони були з приводу людей, які будуть навколо. Думала, що це будуть заряджені, як я. А потрапили ще люди, яких схопив військкомат. І це теж дуже велика проблема. У мене були такі.

Аеророзвідка потребує постійного вдосконалення, віддачі, мотивації. Людина має постійно сидіти на форумах, читати про ворожий РЕБ, читати наш РЕБ, про примочки, антени тощо. А якщо людину просто забрали, і вона без мотивації служить, то ти хоч з бубном танцюй, а зробити нічого не можеш.

  • Якщо немає усвідомлення для чого людина там, ми не змінимо цього.

В армії є різні спеціальності, різні професії. Є ті самі станції РЕБ, в яких треба розумітися, щоб нейтралізовуватити ворожі БПЛА. Є взвод БПАК. Є радіолокаційна боротьба для визначення звідки стріляє артилерія ворога. Є звукометрія. Є різні спеціальності, які теж треба заповнювати. Але, звісно, те, на чому тримається військо — це піхота. Ви титани й великі молодці.

Дуже хотілося б, щоб всі жили в цій державі та пам’ятали, на чиїх плечах і жертвах вона тримається. Я бачила, як реагують кадрові військові на смерті наших побратимів. Вони могли собі дозволити сказати «ну чо вони туди полізли?» чи «самі винні». Людина загинула. Ви маєте визнати, що він герой. На відміну від вас. Натомість вони шукали, в чому винні ці люди.

Шарлотта. Фото: Радіо Свобода

«Найбільше боюся перших виборів після перемоги»

Аліна Сарнацька: Моя мета не закликати людей іти в армію. Моя мета — фіксувати це. Поки ми живі. І поки це найбільш актуальне. Тому що після війни це все буде просто мармуровою табличкою десь на стіні. Чого ти найбільше боїшся?

Шарлотта: Я боюся, що все прос*еться. Найбільше боюся перших виборів після перемоги. Я взагалі на цей період хочу емігрувати на пару років, стати водійкою фури та кататися Європою. Вже до цього поступово йду. Я не зможу дивитися на ті політичні реалії, які будуть відбуватися. Кожен буде кричати, хто більше воював. Боюся, що до влади прийдуть негідники, які в тому числі будуть прикриватися камуфляжем. Які будуть казати:

«Я воював на економічному фронті».

Чи на якомусь іншому. Хотілося б, щоб ми пам’ятали героїв. Щоб ми більше не підіймали дискусію української та російської мови.

  • Бо для мене все очевидно — українець — це той, чия дитина говорить українською мовою.

Аргументом для мобілізації я можу привести цитату Марії Назарової — «Для того, щоб ми в публічних дискусіях не скочувалися до того, що хтось воював і тому має право щось казати, треба, щоб всі відвоювали. Тоді ми зможемо обирати не по моральній дилемі, а по знаннях і розуму».

Аліна Сарнацька: Якби зараз ти опинилася в тому місці, де приймала рішення іти в армію, ти б пішла?

Шарлотта: Я б пішла. Я воюю заради того, щоб мої майбутні діти та всі майбутні покоління жили у вільній країні, як би це не звучало банально. Заради того, щоб вони могли купатися в Азовському морі, моєму улюбленому, неперевершеному, маленькому, теплому Азовському морі.

  • Щоб вони не знади страху і не знали, що таке війна.

Якщо бажаєте підтримати подкаст «Добровольці», голосуйте за нього на сайті Megogo.


Попередні випуски подкасту:


Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Теги: