Анастасія Багаліка
Путін сподівається на відмову Трампа від дозволу атак углиб РФ — експерт-міжнародник
10 год тому
Коли російські окупанти тікали, танками їздили по мертвих тілах — мер Ірпеня
У випуску програми «Звільніть наших рідних» говорили з Олександром Маркушиним, міським головою Ірпеня. Про місто, його окупацію, деокупацію, звірства російських окупантів, людей і допомогу.
Гості1
Ірпінь, місто Київської області, був в планах російських військ. Він потрібен для оточення Києва з заходу. 27 лютого російські війська просунулися в бік міста. І почалися багатоденні бої. Того ж дня українські війська зруйнували міст, що з’єднує Бучу та Ірпінь, щоб не допустити входу в місто більшої кількості російських окупантів.
3 березня Київська обласна державна адміністрація повідомила про евакуацію. Понад 1500 жінок і дітей вивезли з міста потягом і ще 250 евакуювали автобусами.
Протягом місяця, поки тривали бої, місцевих евакуювали групами через піший перехід під зруйнованим мостом. Під постійними обстрілами. Після руйнування залізничних колій це був єдиний спосіб залишити Ірпінь. Усі інші напрямки обстрілювалися та контролювалися ворогом.
28 березня ЗСУ звільнили Ірпінь від російських окупантів.
Олександр Маркушин: Є Ірпінь і Ірпінська територіальна громада. Ірпінь був окупований на 30%. Але Забуччя, Михайлівка, Рубежівка, Діброва та Козинці були на 100% під окупацією російських військових. Найжахливіше відбувалося на тих територіях.
Дані про зниклих нам дає поліція. Але кожного дня і до нас приходять люди та пишуть заяви про нові випадки. Крім того, у нас працює служба ексгумації тіл з місць, де були стихійні поховання. Наприклад, біля приватних будинків або багатоповерхівок, на територіях парків. Сьогодні, зокрема, на території парку ми викопали декілька могил. Кількість загиблих і зниклих збільшується майже щогодини.
Як написати заяву про зниклого?
Олександр Маркушин: Треба просто прийти до виконавчого комітету, в довільній формі зафіксувати факт зникнення та надати цю заяву нам. Звісно, треба описати людину, місце проживання, за яких обставин зник. Це допоможе в пошуках. Усі ці заявки ми впорядковуємо та передаємо в поліцію. Паралельно всі можливі дані ми з’ясовуємо у військах, в лікарнях, моргах. Прикладаємо максимум зусиль, аби знайти зниклу людину.
- Попередня приблизна цифра загиблих в Ірпені — 300 людей.
Ми могли мати набагато більшу кількість загиблих, якби не провели операцію з евакуації. В Ірпені проживали 100 тисяч людей. Так от евакуювали ми 95% населення міста. Це їх врятувало. Три доби вивозили потягом. На третій день з літака потяг обстріляли й він зійшов з рейок. Потім підірвали залізничний міст. Після цього почали вивозити автобусами через «зелений коридор». Автобуси обстрілювали та затримували. Після цього ми пішки виводили людей через Романівку. Для цього зробили маленький тимчасовий дерев’яний міст.
Через цей міст вийшли 40 тисяч людей. Уявіть собі! Цим же мостом ми завозили військових, техніку, гуманітарну допомогу, їжу. Ми назвали цю дорогу — «дорога життя».
Що ви побачили після звільнення Ірпеня?
Олександр Маркушин: Звірства відбувалися на тих 30% міста, які були постійно під окупацією. Перше, що ми побачили, не передати словами. Неможливо описати. Ще й досі перед очима те все жахіття. Коли російські окупанти тікали, танками їздили по тілах. Коли ми забирали ті тіла, доводилось зішкрібати їх від асфальту. Після звільнення багато жінок просто мовчали, вони не могли говорити.
Ми зрозуміли, що над ними знущалися. Чоловіків забирали, щоб далі їх обмінювати на полонених. Забирати цивільних — військовий злочин. За цим фактом написані відповідні заяви до поліції. У квартирах, будинках, на горищах ми постійно знаходимо дитячі іграшки, які замінували ті кляті орки. Тобто вони хотіли, щоб дитина взяла ту іграшку і підірвалася.
Слухайте також: Людям не вкладається в голові те, що вони побачили й пережили — Руслан Горовий про деокуповані села на Київщині
Наразі не вся територія Ірпеня обстежена. Приблизно 98% ми обробили, але в кожне подвір’я або квартиру потрапити не можемо. Люди вже повертаються. Зараз вже десь 10-15 тисяч, а було — 4. Але ми закликаємо мешканців та мешканок поки що не повертатися. Бо ще не на 100% безпечно. Наразі проходить дуже багато операцій з розмінування. У нас є своя ірпінська бригада, Міністерство оборони надають нам допомогу. Разом ми над цим працюємо дуже активно.
Хто допомагає Ірпеню?
Олександр Маркушин: Я звернувся до волонтерського руху, до інших міських голів, до обласної адміністрації. Всі відгукнулися. Нам надали дуже потужну допомогу. Я навіть не очікував. Ми б не впоралися без всіх цих людей. За тиждень ми повністю прибрали Ірпінь. За 6 днів нам зробили тимчасовий міст. Вчора вже асфальтували. Наразі ми вже маємо сполучення Ірпінь-Київ.
Як можна підготуватися до нового можливого наступу рф?
Олександр Маркушин: А як можна до цього готуватися? Звісно, цього ніхто не очікував. Так, Ірпінь тримав бій. Ми не пропустили ворога далі. Якщо ми б цього не зробили, ворог був би у Києві.
- Наші військові зупинили, відбили та звільнили. Вони герої.
Тепер ми знаємо, що маємо бути на варті постійно. Всі міські та селищні голови, які воювали, кажуть: «Хочеш миру? Готуйся до війни». Ті, хто цю війну пройшов, розуміють, що росіяни історично наступають постійно. Тому тепер ми просто будемо до цього готові. Зараз ми укріплюємо рубежі, копаємо окопи, бліндажі. Якщо окупанти повернуться, ми будемо готові дати їм ще сильнішу відсіч. Наші втрати будуть меншими. Це найголовніше.
- Я з першого дня війни очолюю ірпінську територіальну оборону. Як я можу залишити своє місто?
Наші загиблі хлопці, які захищали Ірпінь, вже є почесними громадянами. На жаль посмертно. Ми хоронимо їх на Алеї героїв. Загиблі цивільні мешканці нашого міста будуть занесені в книгу пам’яті в музеї. В центрі міста ми плануємо зробити Площу Свободи з монументом, на якому гравіюванням зазначимо всіх, хто загинули на цій жахливій війні.
- Наші нащадки мають знати своїх героїв. Це наш обов’язок.
Слухайте також: Маю надію, що цього року ми повернемося у Маріуполь — Петро Андрющенко
Олександр Маркушин: Чому ми пішли воювати? Бо ми — вільна нація. Росіяни — раби свого президента. А ми ніколи не будемо стояти на колінах перед путіним. У нас своя прекрасна країна. Ми маємо честь, гідність і свободу. Не може бути в Україні ніяких «народних республік». Ми — єдина країна. У нас один президент. І крапка. Ті міські голови, хто піддалися на вмовляння російської влади, — зрадники України. Після війни ми з ними розберемося. Зараз перед нами інше важливе завдання — перемога.
Слухайте також: Енергодар: як живе місто у російській окупації
Створення цієї програми частково або повністю фінансується у рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства
Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:
якщо у вас Android
якщо у вас iOS
