Найбільші непроговорені теми стосуються нас самих: «Хто ми?» — експерт зі стратегій

Як закриті дискусії стали важливою частиною здорового суспільства?

Ведучі

Євген Савватєєв

Гостi

Євген Глібовицький

Найбільші непроговорені теми стосуються нас самих: «Хто ми?» — експерт зі стратегій
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/10/hr-hh-21-10-26_hlibovytskyi.mp3
https://media.blubrry.com/hromadska_hvylya/static.hromadske.radio/2021/10/hr-hh-21-10-26_hlibovytskyi.mp3
Найбільші непроговорені теми стосуються нас самих: «Хто ми?» — експерт зі стратегій
0:00
/
0:00

Розмова у партнерстві з Дискусійним ПЕН-клубом. 29 жовтня о 17 відбудеться онлайн-дискусія «Як ми вчимося говорити про складне».

Говорили з одним з учасників дискусії Євгеном Глібовицьким.

Євген Савватєєв: Про яку з непроговрених проблем ви хотіли б говорити?

Євген Глібовицький: Найбільші непроговорені теми це ті, які стосуються нас самих, які відповідають на запитання «Хто ми?», які стосуються пошуку нас самих. Ми тільки зараз робимо як суспільство перші дорослі кроки у своїй суб’єктності, це дається складно. Дуже легко впасти у поведінкову модель жертви, спробувати удати, що наші проблеми нас не стосуються. Ці складнощі прийняття рішення, чесної самооцінки, перші критичні погляди на себе складні й часто потребують погляду з середини, який не надто приємний, їх простіше обговорювати там, де є довіра.

Найвідвертіші розмови багато українців мають у своїх сім’ях, у колі друзів. При виході на більш відкриті майданчики це стає все складніше і складніше, бо домінантна в українському суспільстві є не довіра, а недовіра. Через те, що ми всі є нащадками тих, хто недовіряли ми маємо недовіру як базову модель взаємодії з іншими. Впродовж останнього століття Україна зіштовхувалась з цілою низкою катастроф, які залишали страшний відбиток на свідомості й відкладались у культурі. Те, що відбувається зараз я назвав би повільним, природним загоюванням ран. Воно відбувається частково через те, що люди знаходять різні інструменти, які допомагають їм впоратись з травмами. Частково через те, що травмовані люди просто вмирають, а ті хто народжуються меншою мірою, ніж попередні покоління, отримують травму у спадок від своїх батьків через виховання.

  • Я сказав би, що українське суспільство поволі оздоровлюється, але швидкість і глибина цього оздоровлення не є достатніми, щоб казати, щоб ми відійшли від травм минулого.

Євген Савватєєв: Як в Україні з розумінням, як працюють інституції ?

Євген Глібовицький: Ми тільки-тільки починаємо свої перші кроки як суспільство, як незалежна держава. На мою думку, Україна стала фактично незалежною у 2014 році. Те, що відбувається зараз — наша війна за незалежність на Сході України. Фактично за ці 7 років ми подорослішали й нагадуємо семирічну державу. Через це мені здається, що ми в певних суспільних групах маємо якесь розуміння відповідальності і які інституції виконують яку роль, але в значній частині суспільства ця оптика тільки починає наводити різкість, щоб ставало зрозуміло, що робить Національний Банк, для чого потрібне суспільне мовлення, чому важливий парламентський процес, яке значення має незалежність судової гілки влади й так далі.

  • Мені здається, що значна частина українців не розуміють, що альтернативою не вступу в НАТО буде масштабна мілітаризація всього українського суспільства.

В цілому це означатиме, що вміння захищати себе зі зброєю в руках муситиме мати кожен українець та українка. Тоді це буде підіймати ціну захоплення України до такого рівня, що ніхто не хотів би цього робити через те, що це буде просто невиправдано.

Євген Савватєєв: Ви казали раніше і вас критикували за слова, що так добре як сьогодні Україна ніколи не жила. 

Євген Глібовицький: Це не означає, що легко живеться усім — величезна частина українців страждає, має низькі доходи, проблеми з працевлаштуванням, страждає від утисків влади. Утім це не порівняти з тим, що було у радянський період, що було в інші історичні періоди. Ніколи українці ще не мали таких можливостей, які вони мають зараз. Об’єктивним показником в кінці буде той, який легко виміряти — це середня тривалість життя. Зростає цінність людського життя як такого, ми декомунізуємось і повертаємо собі людську подобу.

***

Дискусійний ПЕН-клуб — спроба вийти за межі соцмереж, де обговорення часто перетворюються на сварки, а також за межі псевдодебатів на телебаченні, де сценарій розмови визначається інтересами власників медіа. Мета Дискусійного ПЕН-клубу — сприяти розвитку громадянського суспільства, формувати культуру поваги до співрозмовника. 

Попередні розмови у партнерстві з Дискусійним ПЕН-клубом на Громадському радіо:

  1. Травми минулого і виклики майбутнього: Маринович і Лубківський про взаємини України та Польщі
  2. Світ зараз занурений у радикальну непередбачуваність, але в Україні це почалося задовго до COVID-19 — Козловський
  3. Сьогодні ми можемо собі дозволити не просити, а вимагати української мови — Макаров
  4. Популісти атакують інституції — Зоя Казанжи
  5. Треба говорити правду: війна — жорстока штука, де одна сторона стріляє в іншу — Білозерська
  6. Свобода слова — справа, щодо якої не можна заспокоюватися ні на хвилину — Верстюк
  7. Чорнобильська катастрофа як вирок командно-адміністративній системі СРСР — Бажан
  8. Депортації 1944 року: статистика національного руху кримськотатарського народу дуже відрізняється від офіційної — дослідниця
  9. Ми до кінця не відрефлексували радянський досвід в літературі — Тамара Гундорова
  10. Українські ЗМІ замовчують питання, пов’язані з іміджем Зеленського та його оточення — Панич
  11. Бабин Яр: 80 років трагічної пам’яті, але багатьох відповідей досі немає

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі

При передруку матеріалів з сайту hromadske.radio обов’язково розміщувати гіперпосилання на матеріал та вказувати повну назву ЗМІ — «Громадське радіо». Посилання та назва мають бути розміщені не нижче другого абзацу тексту

Підтримуйте Громадське радіо на Patreon, а також встановлюйте наш додаток:

якщо у вас Android

якщо у вас iOS

Коментарi до запису