Наступна революція в Україні можлива тільки після перемоги у війні — Тарас Стецьків

Чи можливі зараз протести

Народний депутат п’яти скликань Тарас Стецьків вважає, що наступна революція в Україні буде можливою тільки після закінчення війни. За його словами, поки війна триває і крапка в ній не поставлена, українці точно на жодну внутрішню революцію чи на якийсь протест не підуть, попри всі проблеми, які є з владою.

На думку Стецьківа, заклики до протестів під час війни роблять ті люди, які не розуміють природи українських революцій. В українській новітній історії масові протести, під яких громадяни готові стояти за певні ідеали вдень і вночі, трапляються не через гроші чи забаганки політиків. Революції стаються, коли йдеться про долю цілого народу.

Про відмінності між революціями

Тарас Стецьків каже, що всі три революції відбувались по-різному. Революцію на граніті від початку і до кінця організували та здійснили студенти. Тодішні політики, які були у Верховній Раді, були до неї дотичні.

Він каже, що Помаранчева революція готувалася більше, ніж півтора року. Але в момент її виникнення 21-22 листопада 2004 року, співвідношення організаційного начала та людської стихії було 30 на 70.

Революція гідності не так довго готувалася, як Помаранчева революція, каже нардеп п’яти скликань. Несподіваність від того, що Янукович не підписав угоди з Європейським Союзом, викликала одразу стихійний протест. Штаби керівництва цієї революції значною мірою виникали теж стихійно. Але люди мали матрицю — вони вже знали, як себе треба поводити. У суспільній свідомості відбився досвід Помаранчевої революції. Самоорганізація під час Революції гідності досягла свого максимуму в новітній історії України.

&

На думку Тараса Стецьківа, без явної, видимої для мільйонів людей несправедливості, ніяка організаційна роль політиків не привела б до таких масових речей. У випадку Помаранчевої революції — це була явна фальсифікація виборів. Під час Революції гідності — це був обман суспільства Януковичем, який обіцяв рух у Європейський Союз, а потім моментально розвернувся на схід до Путіна. Це глибинні причини, які збурили мільйони людей і вивели їх на вулиці.

Читайте також: 20-річчя Помаранчевої революції: спогади очевидців і роздуми Віктора Ющенка

Революція гідності як момент боротьби проти Росії

Нардеп пʼяти скликань вважає, що більшість учасників Революції гідності розуміли, що йдеться не тільки про протест проти Януковича. Йшлося про цивілізаційний вибір і про те, що за спиною Януковича стоїть Росія. Це бачив Тарас Стецьків неодноразово, коли перебував серед мітингарів. Це були етапи унезалежнення України й виходу її з «русского мира».

«Усі наші революції були етапами виходу України з-під імперського впливу Росії», – говорить він.

Путін сподівався на хаос та громадянську війну в Україні, каже Тарас Стецьків. Він підживлював і втручався в цей процес через Януковича. Коли стало ясно, що народний протест зносить Януковича, Путін мав вже заготовлений план Б. Він мав план воєнного вторгнення. Кремлівський диктатор розумів, що разі приходу опозиції до влади, іншого варіанту втримати Україну в орбіті свого впливу в нього вже не буде.

Що дали Україні революції

На думку Тараса Стецьківа, Помаранчева і Революція гідності мали величезний вплив на зміну суспільної свідомості. Ці події збурили в українцях те, що приспали іноземні держави протягом довгих століть окупації. Поведінка на Майданах — це і є справжнє наше національне єство. Гідність, взаємоповага, солідарність.

«Усі ті високі явища, які ми бачимо на фотографіях та відео тих часів, це і є те найкраще, що в українцях жило століттями. І на Майданах воно себе проявило. Революції зняли величезне імперське нашарування. Воно століттями нас прихиляло до землі, нагинало, примушувало стояти на колінах або й лежати. Майдани вивільнили все це в людях», – говорить громадський діяч.

За його словами, всі три революції дали українцям внутрішню силу надалі боротись з Росією збройним шляхом.

Читайте також: «Затягують» не конкретну справу, а справи Майдану загалом — адвокат

Про Майдан у Запоріжжі у 2013 році

Кореспондентка Громадського радіо Ольга Вакало у 2013 році робила репортаж із протестів у Запоріжжі в рамках програми «Голоси майдану». Ось що розповідали їй мітингарі 12 січня 2013 року:

«Я така людина, що люблю перебувати в колі однодумців. Мені подобається сам цей дух, наша спільнота, яка утворюється з людей, які до сьогоднішнього дня не були знайомі. Але є фактор, який об’єднує. Фактор — це наша держава, за яку ми хочемо стояти, щоб люди в ній жили краще.

Мені подобається думка Любомира Гузара про те, що кожна людина на своєму місці має працювати так, ніби від неї все залежить. Тому ми стоїмо на Майдані. Кожен йде на свою роботу, щоб працювати на повну силу, наче від нього все залежить у житті. Я дотримуюсь цієї думки. Будемо вірити, що поступово, маленькими кроками, але ми прийдемо до нашої мети, до нашої все-таки незалежної України, яка стане таким осередком, з яким будуть всі рахуватися», — Софія, 27 років.

«Я тут, щоб засвідчити свою громадську позицію. Я тут, щоб пояснити цій владі, що я не є бидлом, а я є громадянином, який має власну позицію і готовий її відстоювати на тих правах, які мені гарантує Конституція. І я хочу запевнити всіх, хто сумнівається в діяльності цього Майдан, чи в його продовженні, що я тут буду стояти до кінця. Як і більшість тих людей, які присутні на цьому Майдані», — Іван, 25 років.

«Молоді потрібна, щоб була Європа. Коли вони йшли-йшли, а попри батька на березі зійшли, то тут вже люди піднялися. Коли людей побили, так це взагалі повне свавілля. Мене цікавить майбутнє України, а наше майбутнє тільки в Європі.

Українська нація — мирна. Думаю, що до громадянської війни не дійде. Треба все тільки мирним шляхом вирішувати. Думаю, що ця влада, хоч і поганенька, кінець кінцем зрозуміє людей і повернеться до них обличчям», — Броніслав Павлович, 71 рік.

Читайте також: Здобутки і втрати 33 років незалежної України: погляд Володимира Філенка в минуле і майбутнє

Довідково

21 листопада в Україні відзначають День гідності та Свободи. У цей день у 2004 році в Києві розпочалася Помаранчева революція, а рівно з дев’ять років потому — Революція гідності.

Помаранчева революція розпочалася після масових фальсифікацій на президентських виборах, що призвели до формальної перемоги Віктора Януковича. Протестувальники досягли перевиборів та перемоги Віктора Ющенка.

Євромайдан, що переріс у Революцію гідності, розпочався після відмови тогочасного президента підписувати асоціацію з Євросоюзом. Масштабні акції й протистояння з силовими структурами тривали до 20-х чисел лютого 2014 року. Революція гідності дозволила змінити в Україні владу й переналаштуватися на євроінтеграційний курс. 107 людей загинули протягом подій революції.

Повністю розмову слухайте у доданому аудіофайлі